Українська література » Класика » т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Читаємо онлайн т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
в цьому! Де наш гнів, що написаний у бумажках? Де крик болю, жаху, ненависти? Нема!... Ми актьори. Перед публікою, масою ми наґвинчуємо себе, а за кулісами ми видряпуємо одне одному очі за те, що той мало чи багато сльози пустив! Про той жах, про те дике, що має бути, ми говоримо так «розсудительно», наче це буде якась скучна, але необхідна забавка.

Мартин. Ну, та що ж ви хочете: щоб ми дерли на собі волосся, казились, плакали? Яка ж тоді робота буде? Ви говорите, як хлопчик. Це - наївно! Стільки всяких ужасів буває, що не можна, нема сил од усього дерти волосся. Організація не...

Грицько. Я знаю, я знаю... І повторяю, я сам не знаю, чого хотіти. Я тільки знаю, що якби ми були гармонічні, у нас би стало сил волосся дерти...

Мартин. Так у чому ж діло?

 

В двері стук. Лія швидко одчиняє. Входить Мазун. Здоровкається.

 

Грицько. Діло в тому, що не треба...

Мартин (перебива). А! Мазун. Ну, що? Чого ви так пізно? Розказуйте.

Мазун. Зараз. Вперед закуримо. Правда, Ліє? Весело підморгує. Ну-с... Єто о-первих...

Лія. Ай-ну, скоріше!

Мазун (передразнює). «Ай-ну!»... О-фтарих... Забастували звожчики.

Мартин, Лія. Знаєм.

Мазун. Знаєте? Ну-с... Завод Кірхнера завтра стає.

Мартин. Невже?

Мазун. Вєрноє слово!.. На вокзалі поставлено дві роти салдат. Нікого не пускають ні туди, ні сюди... А з яким я робочим тільки-що познайомився! (Клацає пальцями). Антик!.. Ну-с... В самооборону набирається до сотні. Требують «оружия»...

Мартин. Ну, де ж його взять? Обіщали дать, і досі нема. Треба якось обійтись... Кастети робляться?

Мазун. Та що кастети?.. Петрусь, де ваш револьвер?

Петрусь. Револьвер? Чорт-його-зна... Десь пропав.

Мазун. А ви забрали гроші, що збирали гімназисти на зброю?

Петрусь (робить злякане лице). Фі, фі!.. І забув!.. Ах, ти ж чорт!

Мартин. Ну, й не росомаха ви?

Петрусь (зідхаючи). Це дійсно...

Мазун. Калоша ви і більше нічого! Заберіть сьогодні ж... Да, єврейські буржуї дають на всі есдеківські організації дві тисячі на зброю.

Мартин. Хо-хо!.. Ловко! Молодці буржуї... Тільки треба держать ухо гостро, бо російські есдеки знов надують нас...

Ольга. А кому вони їх дають? Бундовцям?

Мазун. Бундовцям. Ну, бундовці не дадуть обшахраїть. Есери й собі хотять поживитись... Уже натякали.

Мартин. Ну, чорта з два!

Мазун. Це я бачився з ними в столовці. Аж піняться від злости. Кажуть, ніби вони завтра свій мітинг поруч з нашим будуть робить. От свинота!

Мартин. Дурниця! Хай роблять. Сами ж себе в калошу посадять, бо вся маса до нас піде.

Лія. Кажуть, що вже козаків розставляють коло мітинга?

Мазун. Да... Щось наче похоже... Опасно тільки, що може з цього погром справді вийде.

Мартин. Ну, там побачимо. Одмінить мітинга не можна. Ну, а серед маси який настрій?

Мазун. Чудовий! Робітники так і рвуться. Знаєте, просто любо з ними бути. А який славний оцей Васька. Видно, поетична, ніжна така натура...

Лія. Мазун просто влюбився в нього. Вчора цілий день не давав мені покою.

Мазун (підходить до неї й сідає поруч). А ви ревнуєте?

Лія (весело). Страшно!

Мартин. Так... Ну, так я беру бумажки і йду. Ви, Мазун, заберіть останні... Петрусь, а ви одщитали?

Петрусь. Одщитав.

Мартин. Чого ж ви ждете?.. Ну, й калоша!

Петрусь (зідхає й рішуче підводиться). Ех, чорт його забирай! Склада прокламації.

Мазун. Що, Петрусь, рішились?

Петрусь. Рішився... Годі!.. Буду заніматься...

Мазун. Це він раз-у-раз, послі глибокого роздум’я... Надовго?

Петрусь. Тепер рішуче! Годі!

Лія (зідхає). «Це дійсно»... (Сміється).

Мазун. Ну, я теж іду. Ходім, Ліє?

Лія. Ходім. Встають і забирають прокламації.

Мазун. Ага!.. Я й забув ще... Знайдено притон чорносотенських проводарів... Це знаєте де? (Зиркає на Мартина і трохи змішується).

Ольга. Де?

Мартин (жорстко і твердо). Це не новина... Було давно відомо. Це - чайна мого брата... (Мовчання). Я, здається, колись говорив про це.

Ольга. Ні, я нічого не знала.

Мартин. Да, мого брата... Агітує...

Мазун. Цікаво б забратись туди... Може підем, Ліє? Га?.. Їй-богу, цікаво... Так, значить, з хулігенцієй познайомитись...

Лія. А що ж?.. Давайте.

Мазун. Згода?

Ольга. Ну, що за дурниця!.. Охота буть битими...

Лія. Пхі! Наплювать... Ми переодягнемось... Їй-богу, це інтересно... Оригінально.

Мартин (холодно). Я не радив би... Мій брат жартувать не любить.

Мазун. Ми тоже не любим. Правда, Ліє?.. Ех, закуримо ще разок!.. Їй-богу стоїть жить на світі. Правда? (Підморгує й виймає коробочку з папіросами).

Грицько (весь час пильно слідкував за Мазуном і Лією). А чого, ви думаєте, стоїть жить на світі?

Мазун (здивовано). Як то чого?.. Гарно.

Мартин (до Петра). Ну, ходім... Не треба всім разом виходити. Бувайте здорові.

Грицько. Бувайте. (Мартин і Петрусь виходять). Чого ж гарно?

Мазун. Гарно та й годі... Все гарно, що росте... Гарно, як росте рух, росте душа, серце, розум. Росте, значить,

Відгуки про книгу т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К. (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: