т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Лія (з досадою). Я не понімаю, чого ти хочеш! Ну, любиш, так чого ж у тебе все переплуталось? Мартин? Да?...

Ольга. «Мартин, Мартин»!... Що Мартин? З Мартином нічого не було й нема... Один тільки той раз я здуріла. Але це просто через те, що він, такий сильний, такий безсилий став... Да! Його сила притягує мене... Але що з того? Я знаю, що він грубий, здоровий скот і більше нічого... Хіба він може почувати щось ніжне? «Чувственное животное»!

Лія. Він розумний.

Ольга. О, да!

Лія. І з сильною волею.

Ольга. На великий жаль. І все-таки скот! І всі мужчини - мерзавці і скоти!

Лія. Крім Грицька?

Ольга. Глупо, Ліє... Мовчать.

Лія. Ти сьогодні в чудному настрою.

Ольга. Е, Ліє! Цей настрій вже давно. Мовчать.

Лія. А Грицько де?

Ольга. Не знаю.. Ще зранку пішов кудись... Він усе ходить тепер і щось думає... Мовчить. Я зовсім не думала, що все вийде так... Павза. Положим, я нічого не думала. Я, як та миша, плила до берега, який бачила. Це був випуск Грицька... Це був мій берег і я плила до нього... А тепер... Куди далі?.. Ах, я знаю, що ти скажеш мені. Ти скажеш, що я не люблю Грицька, що мені скучно... І так далі. Можеш говорити...

Лія. Я нічого тобі не говорю, одчепись ти од мене!

Ольга. І через це, мовляв, ти повинна покинуть його. Через те, що тобі огидливі противні животні відносини, ти повинна кинуть людину, з якою ти жила чотири роки, душу якої ти вивчила, як свою, повинна зламати всякі обов’язки до цеї людини. Фу, паскудство!

Лія (з гнівом). Ай-ну! «Обов’язки, обов’язки»! Що значить обов’язки? Раз ти не можеш жити з ним повним, гарним життям, так ти маєш право кинуть його і зламать всякі твої обов’язки! Да!

Ольга (іронічно). «Повним, гарним життям»... Де це те - «повне, гарне життя»? Ти бачила його?

Лія. Я таки бачила його! А от ти з своїми обов’язками ніколи не побачиш його. Ти обплутала себе ними й ніколи не вилізеш. Все твоє життя є сплошний обов’язок!

Ольга. Да! Життя є обов’язок! І ти сама живеш для обов’язків.

Лія. Ну, пожалуста! Чорта-з-два! Я живу для життя, а не для обов’язків. Життя в самому процесі життя, а не в обов’язках. От такі типи, як ти, начіпляють на себе всяких обов’язків і охкають, і плентаються позаду... Жаліються, хникають... Хто тобі винуват? Скинь всі твої обов’язки й пливи собі... Тобі берег якийсь нужен...

Ольга. Да, берег, берег єсть обов’язок...

Лія. Ай-ну! Ніяких берегів! Знаєш, куди пливеш? Ну, й пливи, і наслаждайся тим, що пливеш, бо більше нічого нема. «Обов’язки» Ого!.. Так я й покорюсь їм... Ну-ну!.. Ось пливу собі і все. І щастя життя в тому, що ти знаєш не тільки куди, але й як пливеш. От! Кожний взмах руки є життя. З якої ж статі я буду пропускать його, не використавши?... У тебе все вніманіє твоє обращено до берега... А у мене, крім того, на хвилі. Я пливу й любуюсь ними, я вибираю кращі, борюсь з восторгом, бачу всі краски, тони... А тобі все це одна задержка од берега... Такі типи, як ти, не вміють жить... У вас нема вніманія к жизні. Нема цього нового «чувства», вніманія до кожного явища життя, до кожної капельки тих хвиль, серед яких ви пливете... От! «Обов’язки, берег... Ах, ох, ой...» Фе!.. Щоб я стала хникать? Ого! Не видно берега? Наплювать! Він повинен буть, мусить буть, до його все життя направляє... А я хочу жить, а не тільки махать руками... Нема вніманія у тебе! От ти спробуй розвити його в собі... і побачиш, що заживеш инакше й обов’язки не такі важкі стануть...

Ольга (з досадою). Яке вніманіє? У всякого чоловіка є вніманіє, та який толк з того?

Лія. От іменно, що не у всякого! У всякого вніманіє обращено тільки на берег. Всякий раз-у-раз жде чогось од берега, од будучого, от там, мов, буде щось... «От скінчу курси», «от поступлю на службу», «от випустять з тюрми»... От той берег... І плавають од берега до берега все життя... І зовсім не догадуються, що це плавання і є ж життя... як і берег... Все є життя!.. І от це, що ми з тобою лаємся, і те, що ти любиш Грицька, і ці прокламації, й погром, і от той піджак,- все... Треба тільки вніманія! А цього не у всякого є... Такого вніманія!

Ольга. Ну, що ж... Ми люди прості. Не всім буть особенними, з новими «чувствами».

Лія. От це й погано, що ми іронізуєм там, де треба гніватись і робить... Да! Це нове «чувство», щоб ти знала! У мужика його нема, бо для цього треба багато думать і шукать... А йому нема коли... А тобі хоч і є,- а ти живеш, як мужик, нагрузившись обов’язками.

Ольга. «Обов’язки, обов’язки»! А ти хіба не несеш обов’язку, будучи в партії, організації? Тоже!..

Лія. Розуміється, ні. Це такий обов’язок, як жить. А от те, що хотіли б накласти на мене сіоністи, єсть обов’язок. Вони хотіли б, щоб я була в єврейській організації бо я - єврейка? А яка я перш усього єврейка? Що мій батько й мати євреї? Але я ні єврейського язика, ні життя, нічого не знаю. Я серед українців виросла, з ними жила і... Положим, я ні українського, ні єврейського язика не знаю... І все-таки, я більше українка! Та все одно, що б я не була, а я