т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

хочу буть там, де я більше можу зробити... от і все. І ніяких національних обов’язків я не признаю. Хай націоналісти занімаються цим. Я хочу жить і помагать розвитку життя як-найбільше. От весь мій обов’язок! А коли... В стіну коло дверей стукають.

Ольга. Слава богу, хтось іде таки...

 

Лія виходить в сіни й вертається з Грицьком.

 

Ольга. А! Це ти...

Грицько. Я... А ти когось ждеш? Сіда на ліжко.

Ольга (з досадою). Ну, та звісно, що жду... Коли ж заберуть бумажки? Ти бачив кого-небудь?

Грицько. Ні.

Ольга. Де ж ти був?..

Грицько. Так... Ходив собі. Мляво. Хулігани ворушаться. Стичка була з нашими робітниками.

Ольга. Де?

Грицько. На базарі... На днях неодмінно треба ждать погрому.

Лія. Ви думаєте?

Грицько. Да. Агітація за це йде вже одкрито. Хлопчики получають в поліції по п’ятнацять копійок і роздають чорносотенські прокламації просто на вулицях... Я сам з таким хлопчиком балакав. Мовчать.

Ольга. Їсти хочеш?

Грицько. Ні.

Ольга. Ти ж чаю не пив.

Грицько. Нічого.

Лія (сіда коло Грицька). Чого ви такий, Грицько? Вам непривично на волі? Да?

Грицько. Ні... Так... (Кашляє,- Лія й Ольга дивляться на нього. Одкашлявшись, задумується). Хм... Дивно: коли я був у тюрмі, я страшенно любив людей. Страшенно! А тепер вони мені всі здаються такими, як якому-небудь художникові поганенькі картини. Всяка рисочка знайома і скучно через те дивитись на їх. І все-таки він більш усього любить ці картини... Єрунда!

Лія. Чого ж скучно?

Грицько. Чого? Бачите... Вам було коли-небудь так, що ви ждали чого-небудь великого?

Лія. Ну, було.

Грицько. А потім воно приходило, тільки не таке, а менше... Може воно так і слід, може воно й хороше і другому кому-небудь од його добре було б, а вам скучно... І не так скучно, як... Ні, не те!.. Ну, покиньмо про це... Підете завтра на мітинг?

Лія. Чудні ви обоє! Та тоже... Хоче чогось і сама не зна чого...

Грицько (роблено-жартовливо). Пустяк вніманія!.. Якось-то буде!

Лія (з досадою). Ай-ну!..

Грицько. Чого ви так?

Лія. А що ж? Сидять, ниють...

Грицько. Хто ниє?

Лія. Вона й ви.

Грицько. Я не нию... Я тільки... як би вам сказать... Ну, покиньмо, Ліє, про це... Не треба...

 

Стукають. Лія встає й одчиняє.

Хутко входить Департамент.

 

Департамент. Драстуйте. Фу!.. Я сяду... Це бумажки?..

Ольга. Що таке? Почалось?

Департамент. Що почалось?

Ольга. Та чого ви такий?..

Департамент. Який?

Ольга. Ну, та збентежений чи що!

Департамент. А що ж мені, радіти чи що? Здається, все йде тільки, щоб бентежить... Скажіть на милость, хто просив агітаторську групу знімать робітників у Сидорченка? Хто? Була постанова комітету про це?

Грицько (мляво). А хіба що сталось од того?

Департамент. Та сталось чи не сталось, а вони не мали ніякого права робити це без постанови комітету. Це - дезорганізація!

Грицько. Департамент! Ви такий, як і були. Тепер революція, а не...

Департамент (хвилюючись). Голубчику! Так же не можна, повірте мені, не можна. Коли всі будуть так робить, так це буде якась анархія і більше нічого. Комітет буде одне, група друге, я третє, ви четверте... Що ж це буде? Я розумію, голубчику, але перш усього...

Ольга. Та що сталось од того, що вони зняли?

Департамент. Не сталось поки нічого, але... Фу, ти чорт! Нічого не сталось, але...

Грицько (пильно дивлячись на Департамента, з усмішкою). Слухайте, Департамент: що ви вважаєте за основу індивідуального життя?

Департамент (робить широкі очі). Основу індивідуального життя? Я не розумію... що...

Грицько. Я вас так питаю, взагалі...

Департамент. Та до чого це?

Грицько. Ні до чого... Так. Мені хочеться знать, як ви думаєте. Як повинен жить... Що повинно буть головним у житті кожного?

Департамент (стискує плечима). Нічого не розумію... Це філософія. А я не охочий до неї... Я про групу підніму питання на комітеті... Це...

Грицько. А ви ніколи не думали, що може у вас нема основи й вас колись вітром знесе? Га?

Департамент. Одчепіться, Грицько! Мені нема часу... Я про групу сьогодні ж піднімаю питання. Це безпорядок.

Ольга. Тепер скрізь безпорядок... революція.

Департамент. «Революція, революція»!.. Що ви мені свою революцію під ніс тикаєте?! Мені наплювать на всякі революції... То-єсть, не на саму революцію... ну, та це зрозуміло... У нас єсть певний порядок, установлено, що ніхто не має права брати на себе функції комітету... От і все...

Грицько. Е! Надокучило, Департамент! Формалізм, порядок... Ви й умирать по порядку будете? Страшенно ви «порядочний». Настоящий Департамент!

Департамент (благаюче). Голубчику! (Сердито). А, чоррт! Я сьогодні ж на комітеті підніму... Все одно...

 

Стукають. Лія відчиняє. Входить Мартин, Петрусь і Сашко.

 

Ольга. Ну, слава богу! Насилу. Де ви пропали всі?

 

Мартин, Петрусь і Сашко мовчки здоровкаються зо всіма.

 

Департамент (до Мартина). Слухайте, Мартине! Хто дозволив агітаторській