Українська література » Класика » Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський

Читаємо онлайн Цар Соловей - Руданський
океані

Розкоші тонуло.




Я забув про все на світі,


На все не вважав-єм,


Я й себе забув самого,


Мало пам'ятав-єм.




Спам'ятався... вона щезла!..


Розум холодіє.


Лиш нещасна моя думка


Росте та повніє.




В якім смутку, в якім жалі


З нею я блукаю,


В яких муках, тяжких болях


На світ породжаю.




Зв'янув мій вінок рутвяний,


І вона причина,


І хто знає, чи пригорне


Хоть дитя-дівчина!




Нащо ж думи, нащо ж мари


Про пишнії чари,


Коли з ними враз по серцю


Бродять чорні хмари?




І роздумав пан мисливий:


«Нічого гадати.


Лучче бути у царівни,


Правду розказати».





XI





І пішов він до царівни:


«Панно злотокрила,


Ти строїла моє серце,


Розум погубила.




Верни розум, віддай серце,


Зжалься надо мною,


Прийми моє вірне слово,


Будь моєй жоною!»




«Царевичу любий, милий!


Вибачай, що скажу: -


Я своєї головоньки


Нігди не зав'яжу.




Доки сила єсть у мене,


Хоть би й я хотіла,


Не допустить мене замуж


Моя власна сила.




А як доля мене зрадить,


Сила збита буде,


Ні я людей не полюблю,


Ані мене люде.




Царевичу любий, милий!


Щиру правду кажу:


Я своєї головоньки


Нігди не зав'яжу».




«Чари мої, небо моє!


Зжалься падо мною!


Не жоною - бог з тобою,-


Будь хоча й сестрою!




Позволь мені на степові


Вічне полювати,


Вічне тебе оглядати,


З тобой розмовляти!»




«Позволяю-позволяю


І буду сестрою,


Лиш неслави, тебе прошу,


Не роби зо мною».




І, як рідная сестриця,


З братом обійнялась,


Пригорнула його к серцю,


Щиро цілувалась.




І що ж? Легше тепер стало


Мисливому-пану,


Коли він сестрою має


Дівчину кохану?!




Но чи ж легше: води хтіти,


Питоньки просити,


У воді по шию бути


І води не пити?




Що йому за доля була


І сестрою мати?


Що за щастя йому було


З нею розмовляти?




Тілько дума за думою


Розум убивала;


Тілько туга за тугою


Серце розривала.





XII





І не міг царевич знести


Тяжкої недолі,


І задумав її взяти


Замуж поневолі.




І впівночі, як царівна


Мала спочивати,


Став мисливий на всі степи


Сіті розкидати.




І розкинув на всі степи,


Поля і могилу,


Ставить силу серед поля,


Сам іде по милу,




Тілько вийшов на могилу -


Мила пробудилась


І сердитими очима


Вколо обдивилась.




Всюди сітка на стенові,


Край могили люди.


«Скажи, брате,- запитала;-


Що то з того буде?»




«А що ж буде, моя панно?


Прийшов за сестрою,


Щоб по волі чи неволі,


А була жоною».




«Не буде сестра жоною»,-


Відповіла мила;


І на ступінь відступилась


Істріпнула крила.




І, як порох, пішо й конно


Козаки спадають


І зганяють вражу силу,


Сіті обривають.




І урвала їден волос,


Ставить отамана,


І отаман в чисте поле


Запрошае пана.




І на степу межи житом,


Києм і могилой


Ізійшовся пан мисливий


З отаманськой силой.




І зійшлися, б'ються, тнуться


І кінця не мають,


Їдні сили полягають,


Другі виступають.




І в мисливця нова сила


З вуха виступає,


В злотокрилої царівни


Із крил вилітає.




І зійшлися, б'ються, тнуться,


Тілько й миру мають,


Як землею сировою


Трупи закривають.




І так бились літо й зиму;


Аж перед святою


Дождалася злотокрила


На часок покою.




І в столицю полинула


І там сповідалась


І днів кілька із столиці


В степи не верталась.







ЧАСТЬ ЧЕТВЕРТА



І





Безворотно дев'ять років


В вічность улетіло,


Як на степу опочило


Соловея тіло.




Улетіло дев'ять років,


Ще їден кінчався,


А причепа з того часу


Ще й не сповідався.




І от саме на Великдень


Слуги підступають,


Будять сонного причепу


Да і промовляють:




«На добридень, ясний царю,


Святом веселися,


Їдь у старую столицю


Та запричастися».




Встав причепа, довго думав,


Думав, що робити,


Наостанок сказав слугам


Коні заложити.




Заложили слуги коні,


Він умився, вбрався,


Взяв барилко й фаріаком


На степи погнався.




Приїжджає у столицю


І у церкву входить,


А у церкві «херувими»


Старий дяк виводить.




І врата святі одкриті,


Свята чаша сяє,


І отець крижує руки,


Духа призиває.




І кадильниця святая


В олтарі кадиться,


І, як в небі білі хмарки,


Фіміам клубиться.




І в тих хмарках, ніби в небі


Душі умерлії,


Бликають перед вратами


Свічі восковії.




А у церкві на колінах


Стоїть злотокрила


І, як ангел перед богом,


Голову схилила.




І причепа мимоволі


Серцем сокрушився,


Уклякнув і нахилився,


Господу молився.




Щиро господу молився,


Щиро сповідався,


А потому враз з царівной


І запричащався.




І по всьому піп виходить,


Проскури підносить


І царевича й царівну


На свячене просить.





II





Піп, причепа і царівна


За столом сиділи,


Як звичайне на Великдень,


Спершу яйця їли,




Потім паску, і ковбаси,


І усе свячене,


Наостаток надпочали


Порося печене.




І отець святий говорить:


«Варто би полити,


Но, бог свідок, нігде було


Крапельки купити».




«Та то правда, ясний отче,-


Враз причепа каже,-


Той і легко не поїде,


Хто коліс не маже.




Десь там я привіз з собою


Барилечко ціле,


Та не знаю, святий отче,


Чи ви п'єте біле».




«Слава богу,- отець каже,-


Що то розбирати!


Дання всяке за хороше


Бог велів приймати».




І принесли то барилко,


Пляшку наточили


І поставили на тацю,


Три чарки налили.




І панотець, як годиться,


Змовив славослов'я,


І всі троє разом кажуть:


«Дай боже здоров'я!»




І причепа випив повну,


Другу наливає;


Батюшка ще тілько першу


3 смаком допиває.




А царівна злотокрила


Тілько що надпила;


І надпила половину -


На стіл положила,




П'ятую причепа випив,


Випив - не упився;


Батюшка якось по третій


Спати положився.




А царівна злотокрила


Першую кінчала,


І уже хмільная думка


Грати начинала.




Куди гляне - все так мило,


Що й сусід поганий


Видиться її хороший,


Гарний і рум'яний.




І не розум нею радить,


Хміль розпоряджає,


А причепа тілько ходить


Та на вус мотає.





III





Далі став, на нюю глянув,


Крісло присуває


І сідає коло неї,


І їй промовляє:




«Ой царівно-королівно,


Пишна, злотокрила!


В тебе, мабуть, божа сила


Свої чари влила.




Кілько гляну я на тебе,


Кілько подивлюся -

Відгуки про книгу Цар Соловей - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: