Українська література » Класика » Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський

Читаємо онлайн Цар Соловей - Руданський
class="stanza">

А живії по коліна


У крівлі бродили


І різались, і рубались,


З місця не сходили.




І тогді лиш на степові


Різня перестала,


Як вся сила кримчукова


Покотом лежала.




Після того вражі трупи


Три дні хоронили


І над ними насипали


Високі могили.




А царевич невидимець


Із такого горя


Відцурався і царівни


І пішов до моря.





VI





Ще травою не покрились


Чорнії могили,


Іще крові на степові


Дощі не відмили,




Ще царівна й після сего


Балу не проспалась,


А для неї уже друга


Учта готувалась.




Біда нігди к чоловіку


Їдна не приходить,


А все кілька на підмогу


З собою приводить.




Лиш заким-то на степові


Учта тая буде,


За царевича мисливця


Спогадайте, люди.




На опівніч від заходу


Єсть ліси дрімучі,


Їх границя - гори й море,


Болота і кручі.




І ті гори на полудні,


Болота - з восходу,


Бурштин-море - з опівночі.,


Кручі - від заходу,




Не садила ліси тії


Рука чоловіка:


Тії пущі, знать, стояли


Від початку віка.




І в тих пущах ісплелися


Берест і кленина,


Граб, і ограб, і крушина,


Вільха, і ліщина.




Ісплелися і обнялись


Браття молодії,


А під ними догнивають


їх батьки старії.




Догнивають, ніби трупи,


Кора порохніє,


І, як кості, недогниле


Дерево жовтіє.




І, як тіло умерлого,


Кора відпадає,


І по нії гробак лазить,


Покорму шукає.




І їдні вже ізогнили,


Другі догнивають,


А.їднолітки живії


Віка доживають.




І то ще дуби, старії липи


На ногах держаться;


Но і тії незабаром


Трунами зваляться.




І в тих пущах від потопу


Люди не ходили,


Там літали тілько птахи


Та звірі бродили.





VII





Серед пущі тече річка,


А при ній поляна,


І поляна - то столиця


Мисливого пана.




І нема на ній палацу,


І не видно стайні,


Тілько трава зеленіє


Буйна по поляні.




І по траві по зеленій


Кінь вороний бродить,


Прищурює віщі вуха,


Головою водить.




А під липою старою


Пан відпочиває,


Заким встане й полювання


Коню загадає.




І як тілько загадає,


Віщий кінь приходить,


Ліве вухо нахиляє,


Як трубу розводить.




І царевич улізає,


Правим вилізає


І, облитий сріблом-злотом,


На коня сідає.




Після него скачуть люди,


їдні з рогачами,


Другі з ружжами, сітками,


Треті із хортами.




То на конях, то без коней,


Всякі виступають,


Виступають, кругом него


Поле укривають.




Укривають ціле поле


І ждуть приказання,


Як прикаже пан мисливий


Мати полювання.




Скаже птахів полювати -


Летять поверх пущі;


А звірину полювати -


Летять через гущі.




І вже най стома ногами


Звір який втікає,


Або най стома крилами


Пташка улітає,




Най зайде в трістя-болота,


В прірви, на дно моря,-


Попадеться лиш на око -


Не втече небора.




А кінчилось полювання -


Ізнов на поляну!


Кінь стає і вухо праве


Підставляє пану.




І заграють кругом труби,


І пан улізає.


Улізає, розбереться,


Лівим вилізає.




Потім челядь улітає


І там зостається,


Потім пан лягає спати,


А віщун пасеться.





VIII





Так і жив собі царевич


На своїй поляні,


Тілько й думи в него було,


Що о полюванні.




І в тих думах кілька років


В вічність полинуло,


І літа ті найщасливші


Для мисливця були.




Після того із шостого


Чи з седьмого року


Залягла йому гадюка


Край лівого боку,




І згризала йому серце


Зрання до смеркання,


І натхнула тяжкі війни


Замість полювання.




Отакі-то речі були!


Певними часами


Полював собі мисливий


Межи болотами.




І вбив сарну, кілька зайців,


Вовка і лисицю,


Наостаток несподівно


Напав на куницю.




Летять слуги і мисливий,


Хортів поспускали,


А куниця на болото,


Поминай як звали!




Біжить вона болотами,


Полем, чагарями,


Біжить ззаду і мисливий


З слугами, хортами.




Убігає кунка в степи,


Ба й ті не вертають


І в густий бур'ян високий


З псами убігають.




І ганяли, не догнали,


І в степу зблудили,


І насилу приблудились


На ніч до могили.




І кругом могили стали,


Стали розважати,


Чи додому повертатись,


Чи тут ночувати.




Розсудили ночувати


Слугам серед поля,


Царевичу - на могилі,


Коли буде воля.




І подякував царевич


За їх раду милу,


І пришпорив вороного,


Їде на могилу.





IX





А царівна злотокрила


На могилі спала...


Крила раптом засвербіли,


І царівна встала.




Перед нею в злоті-сріблі,


Гарний,уродливий,


Стояв конем на могилі


Царевич мисливий.




І поглянула царівна


Навкруга могили,


А там люди пішо й кінно


Ціле поле вкрили.




І поглянула, питає:


«Звідки, добрі люде?


Чи війна у вас зо мною,


Чу супокій буде?»




І царевич відвічає


Панні уродливій:


«Я - царевич із поляни,


То мої мисливі.




Ми куницю полювали,


Да в степи загнали,


Не догнали,заблудились,


Сюди приблукали.




Просимо тебе, царівно,


На нас не гнівися,


Що без волі ми твоєї


В степи ввігналися»,




«Коли так,- царівна каже,


Я жалю не маю,


Кілько схочете - полюйте,


Я вам позволяю.




Ще годилось би вас, гречних,


Переночувати,


Но я - панна, ти - кавалір,-


Прошу вибачати...»




«Дякуєм тобі, царівно,


І святому богу,


Тілько звідси па поляну


Покажи дорогу».




І царівна показала:


«Так тримайтесь, люде:


Перше кий вам попадеться,


Потім жито буде.




І від жита на полудень


Там пішло ще наше;


А від него на опівніч


Все то буде ваше».




І подякував царевич,


Шапкою склонився,


З вороного перегнувся,


З панною простився.




Зібрав слуги і поїхав


На свою поляну


І все думав за царівну


Любу та кохану.





X





Звела з розуму царівна


Мисливого-пана,


І огидла йому пуща,


Збридла і поляна.




І чи спить він, чи дрімає,


Чи думу гадає,-


Його думка край могили


На стену літає.




І літає коло тої,


Которую любить,-


Обіймає і цілує,


Ластить і голубить,




Нащо ж думи, нащо ж мари


Про пишнії чари,


Коли з ними враз по серці


Бродять чорні хмари?




Спив і я той прикрий келих


За здоров'я долі,


І з похмілля моє серце


Розривають болі.




Правда, мило мені було,


Як дівча обняла


І опущене покрівля


З думки підіймала,




І на розум накидала.


Правда, мило було!..


Моє серце в

Відгуки про книгу Цар Соловей - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: