Українська література » Класика » Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський
Сторінок:11
Додано:9-08-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0
Читаємо онлайн Цар Соловей - Руданський






Був собі журавель куций,


Хвіст закарлючив,


Наносив сінця


Повні ясельця.


Червона шапочка,


Красная казочка.


Чи казати, чи ні?


Приказка



(Казка)






ЧАСТЬ ПЕРША



I





За горами, за морями


Єсть велике царство:


Могучого Соловея


Сильне государство.




І в тім царстві круту гору


Річка підмиває;


Над горою Соловея


Пишний палац сяє.




Стіль - шкляная, в діамантах,


Стіни - криштальові,


Скрізь підлога золотая,


Двері - брильянтові.




У палаці на високім


Золотім помості


Стоїть престол Соловея


З слонової кості.




І на нім лежить держава,


Скіпетр і корона,


І шайки правдиві висять


На вагах закона.




І брилює царський палац,


Грає, як зірниця,


А навколо розвинулась


Пишная столиця.




І столиця вся обмита


Крепкими мурами,


І ті мури замикають


Дві залізних брами.




І від мідної дороги


З брами, як віднога,


Йде до самого палацу


Срібная дорога.




І землі ж мав Соловей-цар -


Боже, твоя воле!


На полудень степ тягнувся,


На опівніч - поле.




І як степ той, так і поле


Упирали в море;


На заході цілу землю


Розділяли гори.




І на північ від тих горів


Землю пущі вкрили,


На полудень росла травка


І джерела били.




І щасливо царював він:


Ворогів не було;


На заході було тихо,


Ніби сном заснуло;




З опівночі і з полудня


Брилювало море,


Да й з восходу йому було


Не велике горе.




Хоч Канчук, царевич сильний,


По степу шатався,


Но і той із Соловейком


Воювать боявся.





II





Була в царя Соловея


Красная столиця,


Но ще краща в него була


Молода цариця.




І любились цар-цариця,


Нігде правди діти;


І на радість і потіху


Дав їм господь діти.




Мали вони за три роки


Три хороших сина.


І першая із них була


Добрая дитина.




Така тиха, така мила!


Лиш на попі стала.


Вже від рання до смеркання


Поля не кидала.




Все на полі, все на паші


З чередою ходить


І всі думи свого серця


Співами виводить.




І найбільше з него втіхи


Цар з царицей мали


І царевича малого


Пастушком назвали.




Середущий не так добрий,


Як проворний вдався


І ніколи, як і перший,


Дому не тримався,




Вигнув дужку з обичайки,


Зав'язав струною,


Зробив стрілку з очерету,


Засмолив смолою.




І бувало тілько встане,


З рання до смеркання


Скрізь ганяє і стріляє,


Робить полювання.




І із него цар-цариця


Свою втіху мали


І царевича малого


Всі мисливим звали,




Третій син їх був причепа,


Так і називався.


Чи від того, що він льоху


Нігди не кидався,




Чи від того, що до бочки


Коли прип'ялиться,


То бувало тягне-тягне,


Поки не звалиться;




Чи від того, що бувало


П'яним хилитався


І, щоб тілько не упасти,


Він за все чіплявся.




Так і жили й виростали


Царськії синочки;


Іден в полі, другий в лісі,


Третій коло бочки.





III





Ще цариця чує силу,


Ще й надію має,


Но Соловей занедужав,


Смерті виглядає.




Виглядає свої смерті


На гладкій підлозі,


Збілів волос його чорний,


Ніби на морозі.




І ослабли сухі руки,


Холодіють ноги,


І не може він підняти


Голови з підлоги.




Гаснуть очі, як ті зорі,


І життя згасає;


І жахнувся Соловей-цар


І дітей скликає.




І царевичі зійшлися,


Коло него стали,


Коло него разом стали,


Гірко заридали.




«Діти мої! - батько каже.


Нічого ридати!


І цареві, хоть і цар він,


Треба ж умирати.




Як умру я... Діти-діти...


Станьте, не ридайте!..


Як умру я, моє тіло


В степу поховайте.




І по колії три ночі


Ходіть вартувати:


Там я буду свою землю


Дітям роздавати».




І насилу Соловей-цар


Руку підіймає;


Сини плачуть і ридають,


Він благословляє.




І царевичі склонились,


На коліна стали


І останній раз живого


Батька цілували.




Незабаром по умершім


Діти голосили;


Незабаром мертве тіло


В степу хоронили.




Хоронили й поховали,


Богу помолились,


Повернулись до палацу,


Сіли, зажурились.




Стали вагу розважати,


Думоньку гадати,


Як-то каждому прийдеться


Нічку вартувати.





IV





Нічка тиха. Зорі світять,


В небі місяць грає.


Степ туманом обгорнувся


І сном засипає.




Не шумить сухий чорнобиль,


Коник не стрекоче,


Перепілка не співає,


І вуж не сикоче.




І дрімає степ широкий,


І кругом біліє,


Тілько свіжая могила


На степу чорніє.




І в могилі Соловей-цар


Сном опочиває.


Над могилою царевич


Варту відбуває.




Відбуває самий старший,


Батька виглядає


І сумнії свої думи,


І співи співає.




Вдруг по степу загуділо,


Затряслась могила,


І царевич ізжахнувся:


Північ наступила.




І дух царя Соловея


Став наверх могили.


Як діамант, його шати


Пишнії світили.




І на вінку на смертельнім


Квітки виростали,


Виростали, розпукали,


Чоло обвивали.




І говорить він до сина:


«Сину ти мій милий!»


Іди, сину, ти на захід,


Вліво від могили.




Там ти будеш між горами


Свою землю мати.


Там ти будеш сам по собі


Царем царювати.




А за теє, що вартуєш


Ти могилу сюю,


Я сопілку золотую


Тобі подарую.




І як сумно в ню заграєш,


Усе засумує;


А як весело заграєш,


Усе затанцює».




Дух іздимів, і на землю


Ще роса не слала,


Як сопілка на могилі


Золота лежала.




І узяв її царевич,


З браттями простився


Та й на рідну сторононьку


Жити віддалився.





V





В другу нічку середущий


Варту відбуває


І стрілою на могилу


Землю підгортає.




І опівніч наступила,


Степ заколисався,


І дух царя Соловея


Сину показався.




І говорить він до сина:


«Сину ти мій милий,


Іди, сипу, ти на захід,


Вправо від могили.




Там з лісами і звірами


Будеш землю мати,


Там ти будеш царювати,


Звірів полювати.




А за теє, що вартуєш,


Ти могилу сюю,


На потіху тобі, сину,


Коня подарую.




І як схочеш полювати


В добрую годину,


Через вуха лиш коневі


Перелізеш, сину».




Дух іздимів. Іще в небо


Зорі не уплили,


А вже коник вороненький


Стояв край могили.




І повів коня царевич,


З братом розпростився


І на рідну сторононьку


Жити віддалився.




В третю нічку наймолодший


Варту відбуває


І десятую бутельку


З горя випиває.




І

Відгуки про книгу Цар Соловей - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: