Українська література » Класика » Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський

Читаємо онлайн Цар Соловей - Руданський
долоні,

Ті цар помагає,


А мізинець помаленьку


Руку протягає.




Хвать за кримку! Да на себе!


Давай утікати!


Сенаторам через плечі,


Людям через п'яти!




«Ловіть його, бісурмана!» -


Усі закричали.


А він уже за порогом,


Поминай як звали!




«Ну, пустили того біса,


Хоть тих не пускайте!


Не пускайте бісурманів,


Зараз порубайте!»




І царевичів безсильних


На шматки зрубали,


І собі нагай ремінний


І казан узяли.




А мізинець-невидимець


З страху чи із горя


Десь погнався через степи


До самого моря.





V





На полудень від заходу


Пишна, як дівчина,


Розвинулась і дрімає


Сонная долина.




У головах терен в'ється,


Шию обвиває


І квітками й ягідками


Голову вбирає.




Від восходу, як покрівля,


Відкотилось море,


Від заходу при долині


Стоять сиві гори.




Стоять гори при долині,


Ніби батько й мати.


І вартують, доки буде


їх дитина спати.




І вартують з-перед віку


І думу гадають,


Та на сонную дитину


Сльози проливають.




І на ноги спаде слізка -


І, як невидимка,


Закриває її чари


Встидливая димка.




І та димка зеленіє,


Вабить і лякає,


Вбитому життя дарує


І сама вбиває.




І на стан сльоза упаде -


Кругом обіллється,


Опереже стан тоненький,


В вузлик завинеться.




Завинеться і дівочі


Чари замикає,


І два кінці, як дві бинди,


В море опускає.




І на груди сльоза впаде,


І до серця ллється,


Доки в серці у гарячім


З вогнем не зійдеться.




І лиш тілько ізійдеться,


Парою злітає


Гу сонної долини


Груди підіймає.




Підіймає повні груди,


Груди пробиває


І гарячою водою


На світ випливає.




Плачуть гори, течуть сльози


Віки, не годину.


Но ті сльози не збуджають


Сонную долину.




Плачуть гори з-перед віку


І не перестануть,


Тілько й легше горам стане,


Як на море глянуть.




Море тихе, море ясне,


Як дитя, дрімає,


А за морем свята церква


І хрест святий сяє.





VI





В сій долині межи морем,


Терном і горами


Жив собі пастух-царевич


З своїми стадами.




Живе собі, як пташина


На святії волі,


Коло него стада бродять


На шовковім полі.




А він собі під оріхом


Лежить на травиці,


І в травиці червоніють


Спілі полуниці.




А навколо на деревах


Фіги і мигдали.


Померанці і цитрини


Гілля повтинали.




Там спадають спілі сливи,


Жовтії морелі,


А там тілько доспівають


Ріжки і дактелі.




На відклонах спілі дині


Й кавуни пестріють,


І над ними винограду


Китяхи синіють.




І в долині над зіллями


То метелик грає,


То жебонить бідна пчілка,


В квітку заглядає.




А в повітрі над садами


Грають божі птиці,


І над ними, як склепіння,


Небо без границі.




А по небу плине сонце,


Тає на долину


І, як ненька, огріває


Рідную дитину.




Опочине ясне сонце -


Місяць випливає.


Безграничнеє склепіння


Зіроньками сяє.




І весело зорі грають,


Мигтять і міняться


То погаснуть, потемніють,


То знов загоряться.




Тілько місяць, місяць думний,


Знать, своє гадає:


Мірним ступнем поміж зорі


К заходу ступає.




Хіба тілько, як проходить


В небі середину,


Стане, думний, і погляне


В сонную долину.




А в долині туман бродить,


Убрус випрядає


І на сонную долину


Стиха накидає.





VII





І як в небо сходить сонце


І як з неба сходить -


Стає пастух на долинім


І думу виводить.




І стихає все навколо -


Від орла до пчілки,


Все живеє й неживее


Слухає сопілки.




І та дума, його дума,


Ніби з неба ллється,


І широко, і далеко


За межу несеться.




Раз виходить піп із церкви,


Кондаки співає,


Коли чує, аж за морем


Якась дудка грає.




«Га! - подумав.- Певно, люди


Зайняли долину.


Піду-но я що випрошу,


Хоть на сорочину»,




І зібрався піп убогий,


Пішов понад море


І приходить на долину,


Під високі гори.




Аж навстрічу йде царевич,


З попом привітався.


«Чи здалека ви, панотче?» -


Батюшку спитався.




«Я з-за моря,- піп говорить,-


Я з-за моря, сину,


І бідую Христа ради,


Мало що не згину.




Я вдівець, не маю жінки


І дітей не маю


І за церкву лиш їдную


Та за душі дбаю».




«Будьте ласкаві, панотче,


В мене відпічніте,


Не цурайтесь мого хліба,


Сядьте, закусіте».




Простелив піп свою рясу,


На траві сідає;


Пастух ходить коло него,


Щиро угощає.




І наївся піп убогий


І хрест святий творить,


І дякує співакові,


Дякує й говорить:




«О, спасибі! Добре, сину,


Ти людей приймаєш,


Тілько шкода, що до того


Вина не тримаєш.




Знаєш, сину, вино добре,


Письмо святе каже,


Веселить смиренне серце,


Маслом душу маже».





VIII





«Вибачайте мні, панотче,


Я ще не розжився,


Ще і року не уплило,


Заким поселився.




Розжиюся, і як будуть


Мене знати люди,


То на втіху добрих гостей


І то в мене буде.




На сей раз, святий панотче,


Прошу, не судіте,


А убоге господарство


Поблагословіте!»




Спершу вийшли на озера,


Де між купинами


Пливали собі на волі


Гуси з лебедями.




І піп руку підіймає


І благословляє,


А тим часом пастухові


Стиха промовляє:




«О, хорошії ж лебідки


Й гуси маєш, сину!


А годилось би й на церкву


Дати десятину».




І дарує він найкращу


Гуску і лебідку,


А піп тільки-но погладив


Куцую борідку.




Ідуть далі понад річку,


Аж на оболоні


Табуном на волі грають


Розкошнії коні.




«Благословить тобі господь


І ті коні, сину,


Лиш не жалуй в святу церкву


Дати десятину».




І вибрав він пару коней


Під масть і під міру


І дарує і ті коні


В церкву на офіру.




Перейшов піп вздовж і навхрест


Всю його долину


І на церкву ізі всього


Вибрав десятину.




Наостаток в него видить


Дудку золотую,


І на дудку піп зливає


Благодать святую.




«Всяка дудка твоя буде


Повна благодати,


Тілько, сину, треба сюю


На святе віддати».




«Вже за сеє, святий отче,


Прошу вибачати,


Дудка - батьків подарунок,


Не можу віддати».




«Ну спасибі і за теє!


Думає попина.-


Церкві хвала подобає,


Мені - десятина».





IX





Тілько-тілько що царевич


Батюшку відправив,


І отець чеснії стопи


За море направив -




Аж з-за терену густого


Німець показався.


Іде -

Відгуки про книгу Цар Соловей - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: