Українська література » Класика » Цар Соловей - Руданський

Цар Соловей - Руданський

Читаємо онлайн Цар Соловей - Руданський
пастух поклонився,

«Звідки?» - запитався.




«Я сем, члечку, вбогий немец,


Фон Австрія з родем,


Жиє собі тілько штукем,


З чужим хлебем-водем.




Як сват сватем, нам Австрія


Хлеба не родзіла,


Тілько з вогнем нас паліла,


З водем нас топіла.




З такем бідем немец нігди


З хлебем не працовал,


Тілько ходзіл із олейкем,


Штуки показовал».




«Що ж то в тебе за олейки?»


«Вшельке, мілий члечку:


І от тего, жеби члечка


Покохал дзівечка,




І од глави, і од очу,


Од боку болення,


От седзення і стоєння,


Піця і єдзення».




«Як такії ж то олейки,


То сховай для себе.


Ще цікавий би я знати,


Що за штуки в тебе?»




«О, я славне умім штуки,-


Хитрий німець каже.-


Тілько заплаць, мілий члечку,


Вшельке ці покаже.




Ото, члечку, і даремне


Маш ламане штуке...»


Перегнувся назад німець,


Падає на руки.




І руками вперся в землю,


Ноги підіймає


І стоїть ногами вгору,


Ніби чорт тримає.




І здихнув пастух-царевич,


Просить німця встати.


«Що ти робиш з себе, німче? -


Став йому казати.-




Не пристало чоловіку


З себе сміх робити.


Чоловіку завше треба


Чоловіком жити.




Я дам тобі, чоловіче,


Всього для початку,


Та возьми, піди додому,


Збудуй собі хатку.




Сій, ори, працюй, трудися,


Як всі добрі люди,


То із тебе поміж люди


І сміху не буде».





X





Після німця якось господь


Того не доводив,


Щоби ще хто на долину


Жебрати приходив.




І пастух поставив хатку,


Хліб зібрав завчесне


І спокійно жив в долині


До самої весни.




Стала весна наступати,


Піст святий кінчатись,


Ще лиш тиждень - і Великдень,


Треба сповідатись.




Із суботи на неділю


Йде пастух із дому


І приходить, поклонився


Богові святому.




Поклонився і громаді,


Край попа вклякає,


А піп сидить в патрахілі,


Йому промовляє:




«Доки в церкву не положиш


Дудки золотої,


Поти тобі не прокажу


Сповіді святої».




І встав з місця, пішов в олтар


І вечерню править,


А пастуха коло серця,


Мов кліщами, давить.




Вийшов з церкви за дзвіницю,


Ходить і блукає.


Аж приходить попів наймит


Да і розважає:




«Не журися, пане-брате!


До землі бідою!


Мало чого піп не каже!


Ходи-но зо мною.




Ти думаєш, що він справді


Так за церкву дбає?


О, бодай так! Все то, брате,


Собі забирає.




А як мучить на соломі


Бідну худобину!


Ходи хіба, та оглянеш


Свою десятину».




І пішов пастух, оглянув,


Аж жаль йому стало!


У голодної худоби


И стебла не лежало.




«Та де йому,- наймит каже,-


За худобу дбати!..


Він за теє тільки дбає,


З ким би йому спати.




Та ще в хаті із ким-иебудь


То й спати не буде.


Не пристало, каже, в хаті -


Будуть знати люди.




А нагорі іще здавна


Солом'яник має,


От туди він своїх гостей


На нічліг приймає»,





XI





«О, спасибі тобі, брате,-


Пастух обізвався,-


Що ти правду розказати


Не полінувався.




А не знаєш, чи сьогодня


Буде молодиця?»


«Як не буде? Та без Гриця


Й вода не святиться».




«Добре ж, брате. Я тут буду


О пізній вечері.


Не забудь лиш відімкнути


Затильнії двері».




Пішов пастух по сопілку,


Назад повернувся;


Увійшов в затильні двері,


В кутку пригорнувся.




І поглянув кругом себе.


Всюди темно й тихо;


На горі лиш по минутах


Шелепає лихо:




Далі чує тихий голос:


«Годі, серце, спати:


Збирається сильний турок


Москву воювати»,




«Не боїться Москва турка,-


Хтось говорить знова,-


Коли турок хоче битись,


То Москва готова».




А пастух пождав минуту


Та як стане грати!


Давай усе неживеє,


Як живе, скакати.




Скачуть відра із водою,


Кадка з буряками,


Скачуть лавки і полиці,


Мисник із ложками.




Скаче в сінях стара ступа,


Як жива неначе.


І нагорі підійнявся


Солом'яник, скаче.




Верещить піп, репетує,


Кричить молодиця,


Солом'яник скаче-скаче


І згори валиться.




І довго піп джмелів слухав,


Не міг з місця встати.


«Ото було вам, панотче,


Дудки не бажати».




А пастух пішов в обору,


Вигнав десятину


І погнав її на пашу


На свою долину.




Гусака лиш забув взяти


У отця святого;


Його рано серед хати


Спік отець живого.





XII





Чи подужав піп за морем,


Пастух не питався;


Найшов церкву за горами


І до тої вдався.




Там і сповідь проказали,


І запричастили,


І без плати на Великдень


Паски освятили.




Забув пастух їдно горе,


Друге наступає:


Що день божий з його стада


Все щось пропадає.




А то качка десь пропаде,


А то і овечка,


А то гуски не долічить,


А то і бичечка.




Різно бідний пастух думав.


Звісно, в кого згуба,


Ще й у того до причинку


Гріха повна губа.




Напослідок - що робити!


Пастух засідає.


Коли гляне, поміж терен


Німець пролізає.




Пролізає... Ще нічого:


Може, і не красти,


Може, в гості йшов, сердешний,


Та не міг попасти.




От пастух і виглядає,


Що то буде з того.


Німець виліз, кругом глянув...


Ні, нема нікого.




А тут саме коло терну


Череда стояла.


Він живенько за ягнятко -


Та у терен драла!..




«Почекай же, бісів німче!» -


Пастух розважає.


Взяв сопілку, засів знову,


Німця виглядає.




Тілько німець заліз в терен -


Дудка як заграє!


Німець скаче, німець плаче -


Не рад, та гуляє!




І обдерлась сурдутина,


Стало тіло голе;


Німець плаче, німець скаче,


А тернина коле.




І пограла ще сопілка,


И перестала грати,


Ледве живий вийшов німець


І став промовляти:




«Нех же ему маць мордує


З такем дудкем его!


Троха-троха не змордовал


Немца убогего!»




Аж відтоді на долині


Жив пастух щасливо;


його щастя, його долі


Ніщо не мутило.







ЧАСТЬ ТРЕТЯ



I





Що ж царівна злотокрила


На степу гадає?


Чи по неньці-голубоньці


Сльози проливає?




Чи літає в степу, грає?


Чи хазяйством рядить?


Чи затялась із сусідом


І війну провадить?




Чи й її «ламане штуки»


Німці приставляють?


Чи і в неї десятини


Люди вимагають?




Проливала вона сльози


По неньці-цариці,


Та що ж мертвому поможуть


Наші жалібниці?




Проливала вона сльози


У мертвого тіла,


Поховала, й перестала,


І повеселіла.




І жиє

Відгуки про книгу Цар Соловей - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: