Тайммен - Зиненко Дмитро

я знаю про свою біологічну маму Ямлину, — промовив хлопець.

— Синку, що за фантазії знову? — запитала Олександра.

— Послухай, навіть якщо ти, як і тато, будеш усе заперечувати, я сперечатися не буду, але хотів поговорити про інше, — промовив хлопець.

— Про що саме, синку? — запитала мама.

— Мені потрібна твоя консультація, — промовив син.

— Я слухаю уважно.

-ДНК... Як з неї добутим той чи інший ген? — запитав хлопець.

— Чому це тебе цікавить?

-Просто замислився над цим питанням.

— ДНК — це збір інформації покоління. Це ти знаєш? — промовила мама.

— Так.

— Потрібно розкласти по поличкам усі гени і потім вибирати з них, проте як сказав би твій тато, що з математичної статистики точки зору, це теорія ймовірності, щоб вибрати потрібний — промовила мама

— Ок, а як його виділити потім? — запитав хлопець.

— Науці поки що це невідомо, — заявила Олександра.

Ярослав у відчаї звернувся до батька:

— Тату, що таке теорія ймовірності?

— От дивись, синку...— почав розповідати йому батько.

— Ок, а як її обійти, як звузити коло варіацій?

— Ну синку, потрібно загадати алгоритм, що найбільше відповідає пошуку, увести конкретику, задати точні дані.

— Ок, тату, дякую.

— Нема за що. Готовий завжди допомогти.

З цього моменту почався період пошуків відповідей. Моментами він навіть забував дзвонити по відеозв'язку Юлі, забував дзвонити їй, забував цілувати чи просто елементарно вітатися. Танці від цієї прірви, яка формувалася між парою, виходили ще гірше. Йому здавалося, що в нього потьмариться розум, і він взагалі не знайде правильне рішення. Прогрес проявився лише в тому, що він добув з зубної щітки мами її ДНК, але справа була на низькому старті і далі не рухалась. Юля і Яр ставали все більше чужимм один одному настільки, що вона непомітно для себе почала спілкуватися з трійкою, а конкретно з Марком, проте Яр навіть цього не зміг побачити. Дедалі частіше злопець пропускав танці через те, що забув прийти або вигадував, що йому погано. Йому потрібен був час, ще більше часу, неначе людині, яка тоне —, повітря, і допомоги.

Марк несподівано для Юлі почав ходити на танці, потім став її партнером, хоча виходило в нього не набагато ліпше, аніж в Яра, але в дівчини особливого вибору не було, бо вони навіть перестали уроки вчити разом. Там, де зав'яла любов Яра та Юлі, там зародилася Марка та Юлії.Але хлопець не бачив вперто цих змін.

Лише одного дня сталася подія, яка повернула Ярослава в реальність. Усе було як завжди, звичайний день. Яр вийшов з дому разом з батьками і очікував виходу Юлі з будинку, проте вийшли лише її батьки. Тут підійшов її батько:

— Привіт! Слухай, хлопче, не знаю, що у вас там сталося, але Юля поїхала з Марком до школи з його особистим водієм. Може, це сигнал, що ти десь завинив? Тобі краще знати. Ще я повідомити хотів тобі, що з понеділка вже працюватиме моя секція, приходь! — промовив Євгеній.

— Добре. Дякую, — у відчаї промовив хлопець.

Тут підійшли Ольфовичі старші, які щойно вийшли з будинку:

— друже, привіт! А де твоя дочка? — промовив здивовано Олександр.

— Я вже все пояснив що і як вашому сину, — заявив Євгеній.

— Щось сталося? — занепокоєно спитала Олександра.

— Я деталей не знаю, запитайте краще в сина. Вибачте, що коротко відповідаю, бо не встигаю, як завжди, — промовив батько Юлі.

Тут підійшла вже Оксана підганяти чоловіка:

— Друзі, привіт! Ми не встигаємо, коханий, прискорся, — промовила мама Юлі.

-Стривайте, а як же обговорити вікенд? Завтра ж вихідні, — здивовано запитав Олександр.

— Друже, вибач, на ці вихідні ніяк, бо нас запросив мер. Давай якось іншим разом, — промовив батько Юлі.

Сівши в машину, усі Ольфовичі були в розпачі, батьки навіть не розпитували Ярослава, що сталося між ним та Юлею.

Зайшовши в клас, хлопець побачив картину, яка його ранила, але яку колись він зміг змінити на свою користь— Юля сиділа з Марком.Він підійшов і звернувся до Юлі:

— Нам треба поговорити, — попросив хлопець.

Дівчина встала і продовжила діалог, обернувшись до Ярослава.

— Нам нема про що говорити. Ти живеш у своєму світі, Ольфович, де немає місця для мене. Ти морозишся, не ходиш на танці, ти хоч знаєш, що Марк мій новий партнер? Ти мене перестав цілувати та обніймати. Ми не спілкуємось взагалі майже місяць...Словом ми розходимось, я тепер зустрічаюсь із Марком, — промовила дівчина.

Яра наче зсередини роз'їдала кислота, навіть з місця він не зміг рушити.

— Ольфович, ти шо не почув, шо тобі сказали, відвали від моєї дівчини! — промовив Марк.

Відчуваючи невимовний біль всередині, Яр ледь не заплакав. І щоб не бути придворним клоуном, знайшов єдине для себе правильне рішення втекти з уроків.

— Біжи, біжи, сопляк. Мамі пожалійся...як ти з цим шмаркачем взагалі зустрічалася? — запитав Марк Юлю.

Клас реготав.

— Сама не знаю, — промовила Юля.

Клас продовжував реготати. Дівчина відчувала якусь душевну нерівність: з одного боку, вона раділа новим стосункам, а з іншого — було сумно, що старі відносини рухнули і все закінчилося. Закрадалася думка: а якщо з цими відносинами буде те саме? Який фінал у її нових стосунках? Може, вона поспішила, може, ще все можна було повернути? Усі ці запитання з'явилися, тому що вона згадала повчання батьків своїх та Ольфовичів на одному з вікендів.

Наш же герой біг чимдуж додому, хотілося сховатися подалі від усіх людей, хотілося відігнати всі погані думки.

Уперше він забув про свою задачу, над якою думав декілька місяців. Його повернули в сувору реальність.

Саме зараз йому потрібна була душевна рівновага і тут він згадав, що батько Юлі займається йогою.

— Годиннику, знайти адресу і проклади шлях до секції батька Юлі.

— Виконую.

Яр йшов і думав, що йому казати татові Юлі. Прийшовши, він сміливо відкрив двері будівлі. Навколо було все готово, залишалися деталі, тут його побачив батько дівчини:

— О, Яр, а чому ти не в школі? Як ти мене знайшов?

— Уроки прогулюю, а вас знайшов по навігатору. Потрібна ваша допомога.

-Хотів тебе посварити за прогули, проте в тебе свої батьки. Ащо потрібно? Якщо допомогти помиритися з дочкою, то я пас. Самі розрулюйте, що там між вами.

— Ні, там глухий номер... Я прошу вас навчіть мене медитувати, мені потрібно зараз знайти рівновагу, щоб не наробити дурниць.

— Добре, сідай у позу лотоса, закривай очі та повторюй за мною: харі крішна, харі крішна, крішна крішна харі харі, харі рама харі рама, рама рама, харі харі.

Сталося диво, Яр почав відчувати легкість думок. Звичайно, у стан нірвани він не перемістився, але знайшов те, що його заспокоїло. Медитацію перервав телефонний дзвінок мами:

— Синку, ти де? Чому мені дзвонить твій класний керівник і повідомляє, що ти прогулюєш?

— Мамо, давай я дома все поясню. Добре?

— Добре. З тобою все гаразд?

— Так, мамо.

Частина 10

Результат

Після медитації Яр попрямував додому.

— Хочеш підвезу? Я якраз їду на обід додому, — запропонував батько Юлі.

— Добре, дякую!

Сівши в машину, вони почали розмовляти.

— Що там сталося між вами? — спитав Євгеній.

— Довга історія...

— Розкажи коротко основні деталі та події.

— Словом, я задумався над однією проблемою і вже декілька місяців вирішую її, але разом з тим забив на танці і на спілкування з Юлею. І в результаті в неї новий партнер і новий хлопець.

— Як батько Юлі, то хочеться дати тобі прочухана , а як сусіду пораду: здивуй її приємно,попроси гарно пробачення,з квітами...ну ти мене зрозумів. А хто її новий хлопець?

— Марк, син мера. Дякую вам за все!

Вони якраз під"їхали до будинку.

— А що в тебе там за проблема?

— Якщо коротко, то я з однієї ДНК хочу виділити ген, але спочатку його треба знайти ,а потім виділити і пересадити

— Тобі точно 12?

— Уже 13.

— Слухай, я не біолог, але з теорією ймовірності можу допомогти.

— А з алгоритмом пошуку?

— Мені, звичайно, до твого батька далеко, але я спробую. Ходімо в мій дім. Заразом і перекусимо, бо мені друзі не пробачать, якщо я залишу їх сина голодним.

Яр, вилізши з машини, зрадів пропозиції Євгенія і попрямував до їх дому.

На диво, він був у них уперше, ремонт був у стилі лофт.

— Що будеш?

— Те що і ви.

— Мабуть, поп'ємо чаю з грінками, бо з мене кулінар не дуже та й треба ж твою задачку розв'язати.

— А що б ви хотіли?

— Ти що кухар?

— Ні, але я вмію дивувати.

— Ок, побачимо. Оксана рідко готує, бо занята. Я б хотів солянки, — замріяно сказав Євгеній.

Він і оком не встиг моргнути, як всі прилади на кухні запрацювали .

— Можна в туалет?

— Так, перші двері справа по коридору.

Зайшовши в кімнату, Яр звернувся до голосового помічника.

— Друже, чому не ввімнув функцію телепат? , — запитав Яр у годинника.

— Вибачте, хазяїне. Просто думки Євгенія були лише про роботу. А як тільки з'явилася думка про солянку, я відразу ж включився в роботу.

— Ти молодець, гарна робота! Вибач, щось на мене найшло.

— Дякую за визнання, хазяїне.

Коли Яр вийшов, Євгеній, у нього запитав:

— Як ти це все зробив і з ким ти тільки що розмовляв?

— Це був мій голосовий помічник у годиннику.

— Це просто щось нереальне! Що там у тебе?

— Годиннику, покажи прокладене ДНК.

— Слухаююсь і виконую.

Ураз ДНК постало в форматі каталогу файлів.

— Ого, тут чимало всього треба перебрати.

— Тому я декілька місяців і думаю над цим.

Йшов час роздумів, час невдалих спроб,а ж раптом:

— А спробуємо увести ці параметри алгоритму.

Євгеній щось друкував, а Яр дивувався його здібностям. Ураз його голосовий помічник повідомив:

— За вашим алгоритмом знайдено один файл.

-Та ви геній! — промовив. Яр.

-Дякую тобі! Давно такі важкі завдання не вирішував — промовив Євгеній.

— Але як вам вдалося?

— У мене, як і у твого тата, була схильність до точних наук, а з інформатики я взагалі з ним їздив на олімпіади. Ми там займали призові місця. Одного разу навіть я — перше, а він — друге. Досі мені це згадує. А потім я захопився спортом і йогою.

— Ви мене врятували сьогодні. Дякую!

— Немає за що. Бережи себе і пам'ятай — заняття з наступного тижня!

Але Яр останніх слів уже не чув. Він радісний побіг додому. Залишався останній пункт: як виділити ген та перенести у свою ДНК? Це було неначе підібрати пароль до сейфа підібрати. Проблема полягала в тому, що навіть кращі розуми людства не знали ,як це зробити.І тут він вирішив владнати питання так,як робив завжди.

— Друже, а чи можеш ти мене перести в час,коли до цього дійде людство?— запитав Яр в свого помічника

— Я не маю відповіді.