Тайммен - Зиненко Дмитро

Тема: будова скелету людини. Одягаємо свої шоломи віртуальної реальності і ...

Юля підняла руку, щоб запитати:

— Так, Юлю. Що ти хотіла? — запитала вчителька

— У мене немає ні того, ні іншого, бо я раніше користувалася книжками, — відповіла Юля

— Ти з якого століття до нас потрапила? Чи може ти з маленькою села? — хтось крикнув, і весь клас наповнився сміхом.

Єдиним, хто не сміявся був, звісно, наш герой. Він, відчуваючи й досі свою провину, вирішив врятувати її і підняв руку, коли його мама хотіла заспокоїти клас:

-Так, синку, я тебе слухаю,— забувши, у цьому хаосі, що вона на роботі, а не вдома, звернулася Олександра.

Він, спостерігаючи, що клас заходився ще більшою хвилею, але вже з нього, вирішив цим скористатися:

— Мамусь, у мене болить живіт, можна я піду в медпункт? — запитав Ярослав

-Добре, Ярчику, — відповіла вчителька.

Яр взяв планшет і шолом в руки і поніс в сторону Юлі, щоб ще більше виручити її. Він розумів, що з нього тепер буде кепкувати кожний другий, але, підійшовши до парти Марка, поклав поряд з Юлею речі, які ніс у руці і вимовив:

— Пробач мене, будь ласка.

Ці слова були адресовані Юлі.

Вийшовши з класу, Ярик пішов до медпункту. Навіть зараз можна було чути, як досі сміються з нього, проте йому було байдуже. Точкою мінімуму було сподівання на те, що його пробачить Юля, оцінивши його вчинок, проте ця думка була останньою серед усіх. Лідером думок було те, чи зможе вона взагалі його пробачити? Далі упевнене срібло займала думка, що йому говорити в медпункті, бо, звичайно, біль в животі був імпровізацією. Медсестра була давньою знайомою мами, тому він вирішив сказати все як на духу. Постукавши до кабінету та почувши дозвіл ввійти, Яр сміливо відкрив двері.

— Привіт, Ярику! Що там у тебе? — запитала медсестра Яніна Олегівна.

-Мені потрібна ваша допомога, але не медична. Словом, у нас з'явилася нова учениця, і я її образив. Тому, щоб загладити свою вину, віддав їй свій планшет і шолом, а перед тим удав на маминому уроці, що в мене болить живіт Допоможіть мені підтримати цю легенду, — промовив Яр.

— Добре, я звільню тебе з уроків, хоча й іду на злочин, а так не можна... це тільки тому, що тебе знаю і тому, що ти вчинив правильно. Звісно, якщо ти нікому не будеш хвастатися, що так пройшло, — відповіла медсестра.

— Не хвилюйтеся. Це також у моїх інтересах. Дякую вам за розуміння! — промовив Яр.

Отримавши фальшиву довідку, він написав повідомлення мамі і попрямував до виходу. У класі через деякий час настала тиша. Учителька підійшла до Юлі і показала, що треба робити. Усе стало на свої місця. Більш за все вона пробачила, бо цей вчинок знову поставив його на перші місця за враженнями в рейтингу. Мама ж, отримавши СМС, чекала вже перерви, щоб перезвонити та запитати, як там Ярик.

Коли закінчився урок, усі видихнули з полегшенням, хоча уроки в цього покоління були навдивовижу цікавими. Ще десять чи навіть 5 років тому матеріал подавали сухо. З дітей хто слухав, хто бешкетував, хто грав в ігри на телефоні. А зараз діти грали, як у захопливу відеогру, і все бачили наочно, а не просто уявляли. Клас на перервах цього дня тільки і обговорював теми: як то вчитися по книжках та що у Ольфовича з новою однокласницею?

Коли пролунав дзвінок на чергову перерву, Марк, почав переманювати Юлю на свою сторону:

— Послухай-но, що ти з тим Ольфовичем дружиш. Він же лузер, — промовив Марк.

Юля мовчки встала, взяла речі і пересіла на самотню парту Яра. Трійка була в шоці та і весь клас, але Юлі було байдуже, вона просто хотіла відчути частинку тієї людини, яка єдина за неї заступилася. А потім подумала, як їй бракує його поруч.

Марк не міг пустити у вільне плавання цей її вчинок:

— Мала, зі мною вести так себе не можна. Ти хіба не знаєш хто мій батько? — з нарцисизмом промовив Марк, підійшовши до неї і поклавши руку на плече.

— Мені все одно. І прибери, будь ласка, руку, бо пошкодуєш, — заявила Юля.

— І що ж ти можеш мені зробити? — з насмішкою відповів Марк.

Клас зібрався наче на арені в колізеї.

— Добре, безстрашний. Я попереджала, — промовила Юля.

Вона взяла руку Марка, та що була на її плечі, встала і заламала йому боляче зап'ястя. Клас шаленів від цього видовища . Особливо ті, кого зачіпає трійка.

— Пусти, а то я пожаліюсь батькові і в тебе будуть трабли, — з болем відповів Марк.

— І що ти татусю скажеш? Мене дівчина заламала? І сльози не забудь додати. Ти такий крутий лише на словах, а насправді ти сопливе дівчисько ,— гордо заявила Юля.

Марк намагався вирватися, але вона ще дужче зжала руку. У класі з'явився новий кумир і авторитет. Все б продовжувалося, але зайшов класний керівник. Його урок був наступним. Благо натовп і сцена, де розгорталися події, розбігся до того, як він зайшов і звернув увагу на те, що щось відбувається.

-Доброго дня, клас! Як у вас справи? Усе добре? — запитав класний керівник, а потім додав: — Тоді розпочинаймо урок. А де це Ольфович?

— У нього болів живіт і йому медсестра дала звільнення на сьогодні, — промовила староста класу Олена.

— Усі інші присутні? — запитав вчитель.

— Так.

— Добре. Тоді розпочинаємо.

Прийшовши додому, Яр підключився до Інтернет-мережі класу, знайшов теми, що сьогодні повиділяли учителі для вивчення, та почав вчитися дома, щоб не пропускати заняття. Він вдома також мав шолом, але не планшет, а ноутбук. Зробивши, собі перерву для перекусу, він задумався: як же допомогти Юлі зі шкільними речами? Бо вона ж їх поверне йому та як донести їй інформацію, що з неї будуть сміятися через те, що вона з маленького села і вчилася по книжках?

Один з варіантів був повернутися в часі, але він не знав, коли краще це зробити: чи коли він вчора прощався з Юлею, чи коли тато позавчора пропонував йому піти на йогу до Юліного батька?

Тут він між іншим згадав, як відносно нещодавно сварився з батьками через подорожі в часі і як вони йому не розповідали правду. Ярик згадав, що найперше, що в батька вийшло, — це відправити файл, а потім виявилося, що він у нього з'явився за датою, ніби був до цього. Але як цього досягти? Якщо на телефоні встановити неправильну дату, то ті повідомлення, які з правильною датою, опиняться в кінці списку, тобто все буде навпаки. Спершу він звернувся до свого голосового помічника:

— Чарві, знайди Юлю в соціальних мережах, — промовив Яр.

— Знайдено два збіги.

— Вибери той акаунт, на якому нові записи на стіні.

— Зроблено.

— Увімкни програму батька та встанови дату за кілька днів до приїзду Юлі

— Операція виконується.

Через певний час голосовий помічник повідомив:

— Готово.

— Тепер лише саму програму перенеси у цей час, кинь їй заявку в друзі від мене і напиши от який текст: "Привіт. Це Ярослав. Наші батьки дружать, сподіваюсь і ми дружитимемо. Я знаю, тобто мені розказували, що ти з маленького села і ви навчаєтесь за підручниками. Нестандартний спосіб, проте так навчались уже сотні років. А в нашому місті навчаються за допомою планшету та шолому віртуальної реальності. Буду дуже радий бачити тебе в гостях".

— Повідомлення відправлено.

— Тепер виходь з татової програми і встанови правильну дату.

— Заплющте очі, бо за моїми підрахунками графік часу піде по-іншому Ви зараз опинитесь у школі, а всі події, які сьогодні відбулися, зітруться.

Так і сталося, наче за порухом чарівної палички. І от Ярика, наче серфінгіста, віднесло на хвилі в іншу реальність.

Його відчуття в той момент — наче він на якомусь крутому атракціоні прокатався. Але поруч була Юля ,і вона знову йому посміхалась. Це його і привело до тями.

Частина 8

Повернення до реальності

Споглядаючи той чи інший фантастичний фільм, ми мимоволі задумуємось: а що із цього всього має право на життя? Побічною дією подорожей може бути часткова амнезія (якщо мозок не встигає усвідомлювати весь інформаційний потік сучасного світу, то як же він зможе сприйняти зміну часової траєкторії?). Яким би розумним наш герой не був, цю проблему він поки що не вирішив.

Після закінчення уроків, зібравши портфелі, учні попрямували додому. Юля взяла Яра за руку, а він з певним острахом сприйняв цю дію:

— Ти чого? Яр ми ж зустрічаємося ти що забув? Ми пара. Чи ти передумав? Сам же пропонував, — промовила Юля.

— Вибач, щось уроки затормозили...Так, звичайно, — з острахом відповів Ярослав.

-Ну добре, —відповіла Юля.

-Вони гуляли парком і обоє насолоджувалися часом, проведеним разом. Підійшовши до будинку Юлі, Яр зупинився:

— Чому ти зупинився? — запила дівчина.

— Це ж твій дім, — відповів хлопець.

— Ти якийсь інопланетянин сьогодні. Ти шо забув, що ми уроки учимо в тебе? Бо мої батьки все одно зайняті допізна, а потім ввечері ти мене проводиш додому. Потім ми перед сном спілкуємось ще по відеозв'язку, — промовила Юля.

— Звісно, як я міг забути? Голова просто болить, мабуть, магнітні бурі, — промовив Яр.

Вони вдвох направлялися до будинку хлопця.

-Може, перекусимо? — запропонувала дівчина.

— Я не проти, — з посмішкою відповів хлопець.

— Оце впізнаю свого Ярослава, — промовила Юля і поцілувала в щічку.

Яр дуже зрадів цій дії дівчини. Таке відчуття, неначе мурашки розбіглися по всьому тілу. Разом з цим у нього виникла нестандартна ідея:

— Я маю годинник, який має всі технічні можливості. Годинник має функцію телепат, тобто варто подумати про щось чи захотіти, ця дія матеріалізується, — промовив Яр.

— Наприклад? — здивувалася дівчина.

— Наприклад, я можу програмувати ними будь яку техніку. Давай я продемонструю, — промовив хлопець.

Яр загадав приготувати гарячі бутерброди та чай. Ураз продукти телепортувалися з холодильника спочатку на нарізку, а потім в мікрохвильовку, а кип'яток з чайника в чашки. Здивуванню дівчини не було меж. Перекусивши, вони пішли вчити уроки

Далі зав'язалася розмова:

— Яр, ти б не хотів зі мною ходити на танці? Розумієш, ситуація полягає в тому, що тут у гурток на танці ходять одні дівчата, тобто тут ми лише колективом виступати можемо. Моя тренерка пообіцяла, якщо я знайду собі партнера, то ми будемо вчити і танцювати латиноамериканську програму, тобто те чим я захоплююсь. От я подумала, що найкращим партнером буде мій хлопець, тобто ти.Будь ласка, погодься заради мене, —промовила Юля і подивилася на нього очима котика з мультфільму "Шрек".

Хоча танці і були одним з тих занять, до якого в хлопця хисту не було, але заради Юлі він був готовий на все.

— Звичайно, я згодний— промовив Яр.

— Клас, заняття завтра після уроків, — радісно промовила дівчина.

Далі вони весело розмовляли, учили уроки.