Тайммен - Зиненко Дмитро

Щось вона йому пояснювала, щось він їй.

— Забула тобі сказати, — промовила дівчина пригадуючи.

— Що саме? — промовив хлопець.

— Тато говорив, що незабаром, може навіть з наступного тижня, почне працювати його секція, так що ще більше часу будемо проводити разом, — радісно промовила дівчина.

Так швидко пролетів час, батьки забрали дівчину додому, а перед сном вони говорили по відеозв'язку:

— У мене ідея, проведімо активно вихідні, без всіх цих супер технологічних штук, — промовила Юля.

— Я за, — відповів Яр.

— Ок, наші батьки теж його проведуть з нами. Вони вже все узгодили, — промовила Юлія.

— Ок. На добраніч! Солодких снів!

— На добраніч!

Після розмови наш герой передивився всю переписку і попросив свого голосового помічника завантажити всі нові спогади за останніх декілька днів, щоб більше не бути неначе з космосу.

Частина 9

Пошук відповідей

Подальші події розвивалися настільки чудово ,що Яр навіть у своїх найліпших мріях не міг уявити.Вона була весь час поруч,та, яка його змінила.Щоправда готовий графік його дещо втомлював. З танцями трохи був завал,він погано орієнтувався в рухах і погано їх запам'ятовував. На відміну від Юлі він був "дерев'яним",ще й до того хлопці дали йому прізвисько"балєрун". У ці моменти Ярослав сумував за своїм старим життям.

Вихідні тепер проходили зачасту на природі з батьками обох дітей. Усі виїзджали до лісу, там смажили сосиски, батьки випивали. Зачасту старші згадували свою молодість, ті чи інші події з неї. Наша ж новоявлена пара вела себе по-різному. В основному Юля намагалася пояснити чи навчити Яра краще робити той чи інший рух, чи розповідала який рух потрібно зробити далі. Така собі репетиція на природі.

— Яр, ну це ж легко. Як ти не можеш запам'ятати? — промовила Юля.

Хлопець лише мовчав, він відчував себе в танцях ніби дитина, яка щойно почала робити перші кроки. У свою чергу це нервувало дівчину і створювало десонанс у їх стосунках, що нещодавно почали зароджуватися.

Батьки були так захоплені розмовами зі старими знайомими, що навіть не помічали цього.

Черговий раз, коли в Яра щось не виходило дівчина не на жарт розізлилася.

— Зберись, будь ласка. Я тебе прошу, ти ж навіть не стараєшся! Повір ,на заняттях у тата буде ще важче, я-то знаю! — ледве не криком промовила Юля, що навіть батьки стишили розмову і озирнулися.

Яр був у ступорі, він наче перебував у прострації. Він почувався ніяково від того, що розчаровує свою дівчину, що він безсилий та не може усе це змінити.

Вона ж у відчаї і сльозах побігла в машину своїх батьків. Старші, розуміючи що з цим щось треба робити, почали обговорювати і шукати варіанти вирішення цієї ситуації, а мама Юлі побігла заспокоювати дівчину.

— Нам треба знайти консенсус між ними, — промовив Олександр.

— Слушна думка, друже, — промовив Євгеній.

У цей час Яр побіг до лісу, він хотів побути на самоті. Побачивши що синові потрібна її душевна допомога, Олександра наздогнала його і почала розмову:

— Синку, що трапилось? Ви посварились через те, що в тебе не виходить з танцями?

— Так, мамо.

— Так само і в тата. Ми раз в житті з ним були на дискотеці, і він так невпевнено рухався, що це жах. Усі ще запитували в мене, що ти знайшла в цьому "Буратіно"? (Усміхається) Я його полюбила за щирість. Знаєш, допомогти своїй дівчині це добре, але коли ви в майбутньому станете одним цілим, то частинка тебе повинна залишатися. У коханні потрібно йти на жертви, проте якщо ти стираєш повністю своє я, заради своєї половинки, то відчуття суму, туги за собою попереднім, справжнім пересилює почуття любові, — промовила Олександра.

— Дякую, мамо, ти наштовхнула мене на правильні рішення, глина твоєї думки мене вразила. Можна тебе запитати? А як у тебе з танцями?

— Не люблю вихвалятися, але я теж у твоєму віці займалася танцями, навіть якісь призові місця займала.

— Як жаль, що мені не передався твій хист...

Олександра мимоволі згадала час, коли були ці перемоги, як вона танцювала потім, коли вони були молоді, щасливі. Перші спроби, перші сподівання завагітніти і як це все провалювалось з тріском. Вона неначе потонула в цих спогадах.

Яра це трішки перелякало, і він попросив допомоги у свого годинника:

— Друже, увімкни функцію телепат і дізнайся, де зараз мама?

— Виконую, — донісся голос голосового помічника.

— Наразі ваша мама перебуває в спогадах молодості, де вони ще юні з вашим батьком. Закінчуються вони за моїми підрахунками на осі перебігу з вашим народженням, а почалися вони, тим, як вона в дитинстві танцювала.

— Ок, перенеси мене в цей час.

— У який саме, хазяїне?

— У період до мого народження, у тіло мами, по осі ДНК.

— Виконую.

Перемістившись, він побачив своїх батьків і до кінця не зрозумів чому так. Його повернув у дійсність голос матері:

— Ямлино, що з тобою все гаразд? — занепокоєно спитала Олександра.

— Вибачте, щось запаморочення в мене, можна в вас попрохати води, бо жага мучить, — промовила Ямлина.

Яр був наче за пультом керування у мозку, але сам нічого не робив і не говорив, вирішив з діалогу все дізнатися.

— Це новітня процедура зачаття методом комплексного пришвидшення процесів запліднення, — вирішив прочитати лекцію Олександр.

— Коханий, ти що не бачиш дівчині погано, а ти зі своєю термінологією. Нам її берегти треба, бо вона буде носити нашу дитину! Ти голодна? — запитала Олександра.

— Трохи є, вибачте, не хотіла говорити, — скромно заявила Ямла

— Ти що! Ти тепер член нашої сім'ї! Пішли обідати, — з посмішкою відповіла Олександра.

Потім стався різкий перехід, Яр, неначе задкуючи, повертався у свою реальність, але його, наче серфера на хвилі, віднесло в день його появи. Перед ним постала картина: його мама тримає щойно народжену дитину, батько перерізає пуповину, а дівчині на ім'я Ямлина стає різко погано. Попри спроби його батьків її врятувати, вона помирає.

Коли він повертався, сльози душили його як ніколи. Він не знав від чого більше: чи то від правди про його народження, чи від інформації про те, що його біологічна мати померла.

Олександра, коли побачила сльози сина, повернулася з думок на землю.

— Синку, ну чого ти? Хочеш я навчу тебе танцювати? — з посмішкою запитала мама.

Син мовчав. Він думав, як розповісти все те, про що він дізнався, тому просто обійняв маму.

— Ходімо до тата. Він, напевно, занепокоєний тим, що нас немає, —промовила Олександра.

У той час Юля говорила з мамою в машині:

— Доню, не переймайся ти так! Більшість хлопців не мають хисту до танців, — промовила Оксана.

— Мамо, він навіть не намагається, щоб у нього щось вийшло, — промовила дівчина

— Він у тебе такий "ведмідь", як і твій тато. Ти навіть не уявляєш, як смішно він танцює. Просто неможливо зупинити сміх, — промовила мама

Юля також ледве посміхнулася.

— Бачу, як він тебе любить, бо як там вас навчають доводити на геометрії? Якби не любив, то чи ходив би він з тобою на танці, бачачи що в нього мало що виходить? — промовила Оксана

— Твоя правда, мамо, — промовила дівчина.

— От і Яр з Олександром підійшли. Ходімо до них, — промовила мама.

— Добре, — погодилась Юля

Коли всі знову зібралися, зав'язався діалог:

— Що ви тут робили без нас, чоловіки? — запитала Олександра

— Згадували наших перших дівчат, — з посмішкою відповів Олександр.

— Цікаво було б послухати про них, —промовила Оксана.

— Уявляєте, а ви їх добре знаєте, бо це ви!!!— промовив Євгеній.

Діти дуже здивувалися цьому факту.

— У вас навіть не було сварок? — запитав Ярослав.

— Звичайно, були. Бувало всяке, — промовив Євгеній.

— І ви все одно скільки років разом? — запитала Юля.

— Так, бо не завжди все так легко, як здається на перший погляд, — промовила мама Ярослава.

— Завести відносини — це легко, а от зберегти...— промовила мама Юлі.

— Можна зустрічатися, розлучатися, шукати все життя саме ту людину, яка дарована долею, — промовив батько Юлі.

— А можна закохатися з першого погляду раз і на все життя, — промовив батько Ярика.

На цій оптимістичній ноті Яр навіть забув про свій розпач, вирішивши перенести розмову з батьками вже вдома і знайшов у собі сили заговорити першим:

— Послухай, вибач мене, я стараюсь. Я знаю, що цього не достатньо...— промовив хлопець.

— Це ти мене пробач. Я бачу, як тобі важко і дякую, що ти заради мене приносиш себе в жертву. Якщо хочеш, то будемо вчити щось легше, — промовила Юля.

Вони посміхнулися один одному і вперше поцілували один одного в уста. Цей поцілунок обох привів у стан ейфорії, а хлопцю прийшла ідея, як знайти вихід з його "косолапих танців".

— Тобі треба повчитись цілуватись, але для першого разу непогано, — промовила дівчина.

— Ок. У нас ще все життя попереду для практики, — з усмішкою промовив хлопець.

Що ж за ідея прийшла хлопцеві в голову?

Він вирішив взяти зразок маминої ДНК, знайти в ньому ген, що відповідає за здібності до танцю і додати до свого ДНК.

На словах було просто, на мить він уявив себе Тоні Старком, який багато знає і в нього все виходить на практиці.

Повернувшись додому, усі були задоволені вікендом. Врахувавши, що основним опонентом у його ідеях і розповідях був батько, він вирішив звернутися до матері, ще й до того ж вона була біологом. Коли батько дивився інтерактив новин у світі, а мама готувала на кухні, він звернувся до неї:

— Мам, можна з тобою поговорити? —промовив Яр.

— Так, синку, проте мені треба готувати вечерю. Якщо ти мені допоможеш, я тебе вислухаю, — промовила Олександра.

— А що ти готуватимеш? — запитав син.

— Щось легеньке, щоб перекусити. Напевно, сирний суп, — відповіла мама.

— Хочеш покажу фокус? — загадково спитав син.

— Ти вже дорослий для фокусів, хоча Гаррі Поттер, приблизно в твої роки починав, — з усмішкою відповіла Олександра.

Він промовив до свого голосового помічника:

— Приготуй сирний суп, друже — промовив хлопець.

— Буде зроблено.

Мама дивилася мало не з відкритим ротом, коли овочі трансформувалися з холодильника в овочерізку, сир та ковбаса почали нарізатися, вода трансформувалася з крану і через момент закипіла на плиті, а потім всі інгредієнти трансформувалися до каструлі.

— Тепер маєш час? — запитав син

Мама тільки й повернулася до дійсності завдяки голосу сина.

— Так, — відповіла все ще здивована Олександра.

— Ти сьогодні, коли ми говорили, поринула в спогади, пам'ятаєш? — запитав син.

— Так, а звідки ти знаєш? — запитала мама.

— Я увімнув функцію телекінез і.… я все знаю...