Тайммен - Зиненко Дмитро

Радянський Союз та фашистська Німеччина були не першими в цьому. Олександра ж як "голуб світу" хотіла врятувати всіх і кожного.

Вони були вже у відчаї. Аж тут майже перед появою Ярика в їх житті, після безсонних ночей, роздумів у них вийшло. Спочатку в Олександри виникла ідея: взяти ДНК, зробити його ніби комп'ютерний диск, тобто зробити його в електронній формі, то ним можна буде користуватися як будь-яким іншим файлом в Total Commander. Звичайно, не без допомоги чоловіка, але їй це все вдалося.

Далі удача спіткала Олександра . Надихнувшись ще в дитинстві роботами та Енштейном ,він мріяв втілити його теорію відносності.І от настав цей момен. Новостворена програма , існувала в тривимірній площині ,визначала нашу дійсність за константу і була початком руху координат.Спочатку йому вдалося перемістити файл у минуле,а потім речі :годинник ,обручку.Те що Ольфовичі були пацифістами, було однією з основних причин приховування результатів своїх досліджень. Тікаючи в звичайне містечко в Україні вже з малою дитиною, принесли першу жертву людству, продовжуючи його існування як мінімум на пів століття.

Ярик був не по роках розумним. Йшли роки... І от на 5 років йому батько подарував наногодинник, який мав всі сучасні функції будь-якого електронного гаджету. Та навіть більше! Він портативно міг з'єднуватися з будь-яким приладом, пристроєм, технікою.

Одного разу хлопчик, шукаючи щось цікаве, з'єднався з комп'ютером батька і знайшов його програму для переміщення і зберіг її собі. Будучи дитиною, незрозуміло яким чином, привів у дію. Аналогічним чином вийшло з програмою мами для ДНК. Він так захопився і удосконалив їх, що в вже силою думки міг управляти цими двома програмами.

Частина 4

Дім і школа

Батьки дізналися про це, коли йому уже було років дванадцять. Коли вони дивилися сім'єю черговий фільм про подорожі в часі, випущений Голлівудом, тоді виникла перша суперечка між батьком та сином:

— Якась фантастика просто констатував Олександр. Достаменно невідомо, що буде з річчю, з матерією при переміщенні в просторі.

— О, наш тато завів диспут, — сміючись промовила Олександра

— Ні, серйозно! Наприклад, що буде з яблуком? Воно згниє чи від нього залишиться лише брунька? А з людиною вона стане молодшою чи старшою? Що взагалі відбувадеться? Якщо навіть враховувати ймовірність подорожей в часі, то чому ми не відчуваємо жодних їх наслідків зараз?

— Тато, як же твоє захоплення теорією відносності Енштейна в дитинстві? Як же ж ваша з мамою програма по синтезтезу ДНК? Твоя програма для перенесення в часі? Хііба не можна їх скомпонувати та здійснити подорож?

— Що за нісенітниця? Мама простий учитель біології, а я — інформатики Звідки такі фантазії сину? — промовив Олександр.

-Синку, ти знову не ходив до шкільного психолога Олексія Михайловича? — запитала Олександра

-Для чого ви мене обманюєте, я все бачив на власні очі! – обурився Ярослав.

— Це лише твої фантазії, синку, і, будь —ласка, будь ввічливим з нами. Ми все ж таки твої батьки, — грізно відповів батько.

— Це чергова ваша брехня, — у відчаї прокричав син.

— Ти під домашнім арештом і без кишенькових грошей. Ти покараний, бо твої фантазії прямопропорційно шкодять твоїй поведінці. Від завтра ти відновиш походи до психолога. А зараз йди до своєї кімнати та обдумай мої зауваження, — грізно констатував Олександр.

Ярик невдоволено покидає вітальню, а батьки продовжують ледве не пошепки діалог:

— Може, ми надто суворо з ним, — з сумом промовила Олександра

— Ти ж знаєш це заради його блага, краще все спихнути на його фантазію, — промовив Олександр.

-А може, він і справді подорожував? — задумливо озвучила запитання Олександра.

— Та ні! Цього не може бути. Як? Ми два вчених не могли до цього дійти, а дитина в 3-4 роки до цього дійшла? Це чистої води фантастика. Та навіть якщо б це і сталося, то як би він зумів повернутися назад? Як би він міг самостійно закінчити те, над чим ми працювали понад 10 років? Це чистої води фантастика. Краще брехня, аніж правда, яка приверне увагу. Нам людство і майбутні покоління не пробачать таких рокових помилок! — констатував Олександр.

— Я згодна з тобою, але якщо він дійсно говорить правду... Словом спопробуємо в усьому розібратися, а не робити з сина хворого з багатою фантазією. Ти згоден, коханий?

— Так, люба, вибач, що погарячкував, — промовив Олександр

— Поговори з ним зараз, бо якщо він говорить правду, ми маємо йому допомогти. Плюс у нього зараз перехідний період, бо якщо він закриється в собі від усього світу, то нам буде надзвичайно важко його витягти звідти, — промовила Олександра.

А тим часом у кімнаті Ярика...

— Бракувало мені наговорів від тієї старої карги, що веде історію, знущань однокласників, шкільний психолог, якому самому потрібна допомога, так ще тепер батьки мені не вірять... Фух, як це важко! Одні зі своїми 40-річними стажами викладають ту інфу, достеменність і правду, про яку не знають, однокласники, у яких " зіров " інтелекту і головне — фізична сила, а батьки, як? Як це так можна нагло брехати в очі власній дитині! Для чого вони приховують правду? — бурмотав про себе Ярослав.

Тут почувся стукіт у кімнату та голос батька:

— Синку, можна ввійти?

— Звичайно, тату.

— Я присяду тут, якщо ти не проти. Нам треба поговорити.

— Добре, тату.

— Не пам'ятаю, звичайно, себе у твоєму віці, але пам'ятаю основне, що перехідний вік емоційно важкий. Якщо ти хочеш обговорити якісь свої проблеми чи ми з мамою чимось можем допогти, то ми готові тебе почути, — промовив батько.

— Добре, якщо ти вже заговорив про пубертатний період, то давай про це. Тільки домовимося: я тобі розкажу все, як є, але до психолога не піду, згода? Лише за такої умови, —промовив Ярослав

-Не люблю, коли мені ставлять умови, тому відпочивай, синку. Я емоційно втомився від наших сварок, а до психолога все-таки сходи, бо я не вмію копатися в душевних розмовах. На добраніч, сину.

— На добраніч, тату.

— Що там, коханий? —запитала Олександра в чоловіка, який щойно вийшов з кімнати сина.

— Ми спокійно поговорили, я його вмовив підти до психолога. Він ліг спати.

— Добре, і ми відпочиньмо, — промовила Олександра.

Уночі їй наснився сон, у якому її син вже старший, але в гальмівній сорочці і його "пічкають" таблетками, бо його визнали психічно хворим. Сновидіння неабияк налякало Олександру.

Вранці мама заходить будити сина, коли задвонив будильник:

— Синку, прокидайся, в тебе сьогодні насичений день!

— Як і завжди... — знехотя відповів Ярослав, але прокинувся.

В Олександри майже кожен день був активним, бо потрібно було всіх розбудити, а перед тим приготувати сніданок. Зазвичай , це були гарячі бутерброди з чаєм. Її чоловік, як і син, важко прокидалися, тому встигали лише зібратися.

Попрощавщись, усі розійшлись по класах. У мами сьогодні були восьмі класи, у батька — п'яті. Зайшовши до класу, Ярослав натрапив на своїх недругів:

— Опапа, а хто тут у нас сьогодні приперся в школу? Чи не ти Ольфович?

Частина 5

Перше кохання

Це був не хто інший, як Марк і його друзі.

Їх було троє. Причину появи в школі і своєю метою відповідно вони вважали знущання з однокласників. Цьому сприяло те що, батьки Марка і його друзів були найвпливовішими в місті і їхні діти користувалися цими привілеями. Крім того, батьки були меценатами в школі, тому вчителі крізь пальці дивилися на поведінку дітей та завищували їм оцінки. У 90-ті батьки займалися рекетом, а вже в наш час вони стали добропорядними депутатами міської ради.

Батько Марка взагалі був мером міста, той, що зліва, Олексій — його зам, а третій – Сергія,приватним підприємцем.

— Трійка МОС! Усе як завжди: неоригінальні, безкреативні запитання. Придумайте шось нове, —гордо заявив Ярослав.

— Ок! Лови, фантазере довбаний, плюху в вухо, — промовляє Марк, замахуючись при цьому свіїм кулаком , але Ярослав вивертається, і той падає. Увесь клас здригається сміхом. У клас заходить учитель з якоюсь дівчиною. Усі розбігаються по своїх місцях, а Марк говорить нашому майбутньому герою:

— Ти ще про це пошкодуєш...

Орест Васильович — їхній класний керівник. Декілька слів про нього. Викладає він у них біологію. Нещодавно одружився з молодою вчителькою хімії Тамарою Петрівною. Було йому тоді років 35.

-Любі учні, вітайте нову нашу ученицю — Юлю Бобрик. Вона з батьками нещодавно переїхала в наше місто. Якщо хочеш, то можеш сказати декілька слів про себе.

— Мене звати Юля. Мені — 12. Люблю музику, захоплююсь латиноамериканськими танцями і карате.

— Присідай на вільне місце, де ти бажаєш. Клас, прошу покажіть Юлі нашу гостинність, — промовив Орест Васильович.

Увесь цей час поки говорив класний керівник та Юля, його думки, думки Ярика, були наче не його, ніби хвиля радіо, поміняло частоту і замість звичної знайшлася нова станція.

Юля, наче гіпнотизер, повністю заполонив собою простір в його голові .

Біля нашого героя було вільно, тож вона присіла біля нього, зустрівшись поглядами на секунду. Відбулася ефорія , яку можна порівняти з радістю від отримання бажаного подарунка, радості від перемоги в будь— чому! Раніше Ярик отримував такий вибух емоцій від сімейних вечорів з батьками чи коли його чергова подорож в часі відкривала для нього щось нове.

Уже на перерві Юля заговорила перша:

— А як тебе звати?

А в нього наче мову відібрало! Ярик, як неандерталець, почав вимовляти звуки, а до купи все скласти не міг. Якраз в цей час підійшла вищезгадана трійка МОС і Марк не зміг промовчати:

— Це наш Ярик – "фантазьор". Розумний лише на фантазії.

— Узагалі я не до тебе зверталася, хлопче, — промовила Юля.

— Чого ти така борза, мала? Краще познайомся з елітою цього класу! Я Марк, це — Льоха, а це — Сергій.

Юля хотіла щось сказати, але тут набігли знайомитися. Ярик лише покраснів, він не розумів, що з ним коїться та і зайва увага, його напружувала.

Поміж тим час пролетів швидко. Увесь клас познайомився з новою ученицею, уроки закінчилися.

Трійка підійшла до Ярослава і Марк промовив:

— Чекаю тебе за школою зараз же. І не думай втекти, як дівчисько!

Думки заплуталися... Що ж робити? Зібравши речі в портфель, він попрямував до виходу зі школи. Тут зібрався чималий натовп:

— Ну що Ольфович готовий до бійки чи ти тільки пригинатися вмієш? —запитав Марк.

— Ти лише теревенити вмієш? — запитав Ярослав

Почалася бійка.