Тайммен - Зиненко Дмитро

Пролог

Початок історії

Починаючи з XXI-го століття людство пішло у прірву. З року в рік усі, неначе одурманені, перестали контролювати реальність. Люди в цілковитому відчаї, а науковці, все ще шукаючи вакцину спасіння, почали ставати піддослідними в надії отримати хоч якісь кошти на життя. Під час одного з таких експериментів і з'явився наш герой.

У невеликому містечку, десь в Україні, жила собі сім'я. Усе було добре, усі були здорові, але разом з нападом сусідньої країни прийшла біда і до них.

По — перше, Данила, голову сім'ї, мобілізували до війська, а, по — друге, тяжко захворіла на рак його дружина Ольгердія. Ямлина, їхня дочка, шукаючи хоч якийсь вихід допомоги матері, погодилась на сурогатне материнство для сім'ї науковців. Вона навіть не підозрювала, що все не так просто, як здається.

Пологи були важкі... Ямлина, на жаль, їх не пережила, а на світ з'явився хлопчик на ім'я Ярослав, якому судилося врятувати нас усіх. Час йшов ,а він ріс...

Та було в ньому щось дивне, невідоме досі, незвичайне. Гуляючи, він зник і батьки-науковці Олександр та Олександра не могли його ніде знайти. А потім через певний час, коли він знайшовся, то оповідав їм цікаві історії, які були дуже схожі на історичні події. Хоча на свої 9 років він і був начитаний, але в його історіях було все так яскраво, наче це справді відбувалося на його очах.

— Ярославе, де ти був знову? Ми з батьком обшукали вже все.

-Мамо, я... Я знову бачив... Бачив чоловіків, дивних таких, в шароварах з вусами... Словом таких, як я бачив на картинках в книжці, що ви мені подарували на Різдво. От що дивно, я.... Я наче був одним з них.

-Синку, я ж тебе просила не захоплюватися так книгами. Ось бачиш, тобі вони вже сняться!

Повернемося до діяльності його батьків. Коли в XX-му столітті відкрили ДНК, люди понад століття намагалися його розшифрувати. Саме над цим і працювали біолог Олександра Ольфофич та наноінженер Олександр Ольфович.

Праюючи важко годинами, тижнями, днями, доба за добою, всі їхні спроби були марними.

Проте одного дня вони відкрили щось невідоме, щось недосяжне...

— Олександре, коханий, прокидайся! Уже ранок! — будила його дружина, намагаючись підняти його .( Він заснув прямо на робочому місці за столом. )

— Що? Уже ранок? —запитав Олександр.

Чи це мені приснилось, а чи й було справді...

Частина 1

Знайомство з героєм

— Після вчорашнього синтезу моєї ДНК я якимсь невідомим для мене чином зміг відправити її на пару годин назад. А уже через декілька хвилин виявилось, що в мене є три файли. Один з них мав дату і нібито я його створив декілька годин тому.

— Це неймовірно, коханий! Ми навіть не сподівалися на такий результат. Тепер потрібно приховати результати від компанії, адже неодмінно це досягнення продадуть в інші руки.

— Тоді пересади в мою ДНК цей варіант, перекинь програму, щоб перенести все на телефон, приховай цей файл. Так ми зітремо всі сліди.

Виконавши все, що запланували, вони мали на думці лише одне запитання: "Що далі?!"

Продовжуючи працювати, вони знаходили все більше відповідей, проте час йшов не на їхню користь. Окрім досліджень, вони намагалися поповнити свою сім'ю дитиною, проте усе було марно.

От ми дістаємося до того місця, тих точок співставлення, за допомогою яких всі пазли починають складатися в більш— менш ясну картину. Повернімося до подій описаних вище.

Отже, сон Ярослава насправді був реальністю, як ви уже здогадалися.

Напад сусідньої держави переріс у широкомасштабну війну, а наш герой ріс. Він захоплювався історією ,і батьки лише заохочували його. Сім'я науковців допомогла його рідній бабусі, але вона була пригнічена після смерті дочки і сама покинула цей грішний світ. Дід помер на війні героєм.

Щодо Ярослава, то йому в школі було важко. Багато історичних подій, він бачив по— іншому, зникаючи безвісти при цьому на декілька годин.

Чи знав він насправді про свій цей дар?

Навіть його батьки лише підозрювали про це, а одноклассники лише жартували та насміхалися з нього.

— Тобто ти хочеш сказати, що я, педагог з 40річним стажем, більшість історичних фактів трактую невірно, Ярославе?

— Так, Поліно Іванівно! (Лунає сміх всього класу)

— Негайно вийди з класу і навчись поважати старших...

Найбільше, що з'їдало зсередини нашого, проте ще не героя, що він не може це довести. Здібності розвивалися відповідно до його віку, тому він вибірково міг побувати в тому чи іншому історичному періоді.

Він навіть побував на своєму першому Дні народження, хоча в реальному житті йому було уже 4 роки. Усе було чітко цього разу.

— Сьогодні нашому синочку рік, — промовила Олександра.

— Так, уже сьогодні... Як же швидко летить час! — промовив Олександр.

Сім'я святкує втрьох, нікого зайвого немає поруч. Ярослав посміхається, сидячи в колясці.

***

Далі було ще цікавіше. Він опинився в тілі свого діда, коли той був присутнім на інавгурації Леоніда Даниловича Кучми 1994 року. Переміщення за переміщенням...

Він мав відчуття ніби був очима і розумом свого предка.

Частина 2

Родовід героя

Повернемося до описаних подій з самого початку. Данило й Ольгердія познайомилися на дискотеці в селі, де вона жила. Ольгердія була з сім'ї литовця, який переїхав у часи Радянського Союзу за обміном, а мати була місцевою жителькою. Вони познайомилися випадково, зустрівшись поглядами.... І після цього вже ніколи не розлучалися, проживши два роки "душа в душу". Згодом в них народилася Ося.

Що ж до батьків Данила? Вони жили в місті. Але їхні батьки були, як не дивно, з сусіднього села. Дізнаймося ж детальніше родоводи . В обох сімях були люди з магічними здібностями. Прапрабабуся Ольгердії була знахаркою. Усі до неї зверталися за допомогою, і вона допомагала. Кому молитвами, кому відварами, настойками. Уся губернія, а згодом і більша половина тодішньої Російської імперії зверталися до неї. Якби порівняти її з нашим часом, то її можна було б назвати Вангою XIX століття. Слава про неї доходила навіть до царя. Її неодноразово запрошували бути при дворі царською цілительницею, проте вона навідріз відмовлялася, бо вважала, що цей дар для того, щоб допомогти якомога більшій кількості людей.

Так і прожила все своє життя, залишившись в тому селі, де й народилася. Для неї головними були зовсім не матеріальні цінності. Вона приймала від людей вдячність слова, чи то ж їжу, чи тканину. Словом, хто чим міг, їй віддячували за допомогу, але лише не грошима, до них вона ставилася категорично.

Щодо Данилових родичів і чому його батька занесло в наші краї є дуже цікаве припущення (хоча скоріше це сімейна легенда). Його предок був в дружині Литовських князів, тих що заснували Литовське князівство. Його звали Ольвірд.Він був настільки захоплений культурою місцевого населення, що закохався і з сім'єю перебрався сюди. Вони жили аж до приходу влади більшовиків 1917 року, потім були заслані до Сибіру, а згодом повернулися до Прибалтики. Саме тому ця історія оповідалася з покоління в покоління. Коли ж випала нагода батьку Данила потрапити в Україну, то він без жодних роздумів переїхав і здійснив багатовікову родинну мрію.

Що ж до Ольгердії, то вона, будучи в тілі, мала красу неймовірну. З нею не дружили дівчата, бо вона була грубою. Та і хлопці, як до неї не підступалися, вона їм різко відмовляла.

І от дискотека. Компанія молодиків з міста. І серед них Данило, мужній і статний. Ося і Данило зустрілися поглядами і ніби весь світ завмер, час зупинився.

Ніхто не розумів цього союзу, усі заздрили. Жили вони відносно небагато, але щасливо. Ямлина з'явилася в них не одразу, чи то заздрісники винні чи то всьому свій час. Так як вона була пізньою дитиною, то їй віддавалась вся любов і ласка батьків. Від неї також була максимальна віддача, вчилася на відмінно, а про допомогу її просити ніколи не доводилось, бо ініціатором виступала самостійно. Батьки не могли нарадуватися нею. І тут війна...

Ніхто...ніхто не міг навіть півроку тому уявити про перебіг таких подій! Данило пішов у першій же хвилі добровольців, але удача, яка переслідувала його в одному з боїв, його покинула. Він загинув... Загинув героєм та з вірою, що його жертва не марна.

Після того як чоловік пішов на війну, Ольгердія чи то через нерви, чи то з іншої причини почала себе відчувати все гірше і гірше. Лікарі констатували рак. Дочка у відчаї шукала виходу. Її одногрупниця, любителька легких грошей і звела сім'ю науковців з нею. Напевно, через молодість вона їх не пережила. Мати, приховуючи від чоловіка діагноз, боляче переживши смерть дочки та чоловіка, розуміючи що не має для чого і для кого жити, через хворобу також померла.

Частина 3

Сім'я Ольфовичів

Чому вони наважилися на сурогатне материнство? Як і більшість сімейних пар, які перепробували майже всі методи, вибрали цей, як останній варіант та надію. Вони вічно були зайняті своєю науковою діяльністю.

Повернімося трохи назад, у дитинство Олександра та Олександри.

Обоє вони росли в інтелегентних сім'ях, проте окрім знань, вони вчились аналізувати самостійно, робити свої висновки. Дивно, що вони окрім своїх спеціалізацій все інше вважали непотрібним. Наприклад, для них було дивним захоплюватись літературою:навіщо учити те, чим захоплювались колись. Разом з тим наукові відкриття праці і знання їх захоплювали.

Вони зустрілися в бібліотеці. Йому потрібна була книга, яку вона вже читала. Спочатку вони не дійшли консенсусу, потім їх вигнали з приміщення. Неначе мить, ще хвилина, Олександр здивовано замовк і, спускаючись сходами за цією, ще мало знайомою, дівчиною, почав відчувати невідоме до цього відчуття. Дійшовши до виходу, він наздогнав її, вибачився і запросив на побачення. З того моменту все й закрутилося. Вони мали настільки сильну любов, що нею можна зцілювати.

Згодом вони разом почали працювати в корпорації "Софт Лайф". Корпорація займалася виробництвом ліків, проте Ольфовичі працювали в експериментальній лабораторії, про яку знали обмежене коло людей і на цей проект було держзамовлення з Міноборони.

Паралельно з цим Олександр обдумував ідею переміщення в часі, допомагаючи при цьому своїй дружині. Історію він вважав мірилом тієї влади, що знаходиться при владі, бо так чи інакше переписувалися деякі історичні факти, які були правдою і пропагандою для владних кіл.