Тайммен - Зиненко Дмитро

Марк замахнувся рукою на опонента. Спершу Ярик відмахнувся, а потім Марк штовхнув його, сів на нього і почав гамселити обома руками. Натовп лише радів. У ці секунди Ярик задумався: як він довів до того, що з нього так знущаються, що він став посміховиськом усієї школи.

Згадався клас другий, перша сутичка з трікою. Його думки матерелізувалися, годинник видав звук будильника, і він перенісся в часі та просторі. Натовп був шокований, коли Марк залишився сам, сидячи на землі.

Їм по 8. Наша славнозвісна трійка разом з іншими дітьми на перерві грає в квача. Тут Ярик перечепився і впав.

— Ха-ха, лузер, тримай квача! — сказав Марк, торкнувся і почав зі своєю трійкою сміятись.

Це все залишилось записаним в пам'яті Ярослава, глибоко десь там у спогадах. Але цього разу він повернувся в час, коли лише пролунав дзвінок на перерву. Хтось з однокласників крикнув:

— Народ, гайда в квача!!!

— Натовп линув на вулицю. Ярик оговтався і озирнувся навколо, щоб зрозуміти, де він. Таких різких переходів у нього ще не було. Пробігши очима, знайшов своїх однокласників. Згадавши приблизні їх риси, підбіг.

— Ольфович, ти останній. Значить ти квач.

— Ок, —відповів Ярик.

Він наздогнав Льошу із трійки і побіг, але

тепер був уважним. Проте це йому не допомогло, бо Марк вирішив допомогти другу і ледве штовхнув його на Олексія, коли відстань між ними була мізерна. Квачем став знову Ярослав, хотілося виправити ситуацію, але пролунав дзвінок.

У нашому ж часі натовп розійшовся і трійка також пішла додому. Усі перешіптувались. що за дивина. Юля, затримавшись розмовою з новими подругами, лише вийшла зі школи. Одна з дівчат запропонувала, що їх може підвезти її мама, бо вони збиралися на шопінг. Юля відмовилась і тут нізвідки з'явився наш майбутній герой, брудний і із синцем під оком.

— О, Господи, вибач забула, як тебе звати. Що з тобою?

— Та все нормально... Мене побили черговий раз...

-Марк?

— Це правильна відповідь, — сказав Ярослав, наче вони були зараз на якомусь інтелектуальному шоу.

-А ти дотепний, — засміявшись, промовила Юля.

-Хочеш я тебе навчу самооборони. Мій тато майстер, я в нього навчаюсь. До речі, він на днях відкриє неподалік від школи спортивний зал, і ми зможемо ходити разом, якщо ти не проти.

— Звичайно, я лише за, хочеться провчити цього нарциса Марка.

Насправді, причиною згоди було не тільки це. Йому хотілося, щоб Юля була якнайдовше поруч.

Частина 6

Шалена закоханність

Потім вони гуляли. Юля щось розказувала про себе, а Яр ніби все це чув без звуку, милуючись лише картинкою. Звістка про бійку за школою швидко дійшла до батьків. Та й психолог повідомив. що Яр знову не прийшов до нього, тому Олександра занепокоєно подзвонила синові. Заграла якась стандартна мелодія, але наш герой був під чарівливою дією нової знайомої і не чув нічого, бо існував лише світ, де він і вона, як сотні років тому Руслан і Людмила, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта.

— Яр, у тебе телефон дзвонить! Ти шо не чуєш? Яр, агов ти взагалі тут?!

— О, точно, чую музика знайома...

Юля посміхнулася.

— Це мама. Блін, я знову забув про психолога, треба придумати відмовку, — промовив Ярослав.

— Синку, ти де? З тобою все добре? Ти, напевно, забув, що обіцяв відвідати сьогодні психолога? — закидала Олександра питаннями.

— Мам, зі мною все добре. Я вже йду додому. Чесно кажучи, забув... День був перенавантажений.

— Що знову Марк діставав?

-Це неважливо. Якщо і так, то це мої проблеми, я хочу їх вирішити самостійно, — промовив гордо Яр, ніби він якийсь президент або римський імператор і виступає перед натовпом. Чому він себе так поводив? Мабуть, хотів Юлі показати, що він самостійний і кріпкий, наче кремінь.

-Добре, синку. Просто знай, що ми завжди поруч. Ти завжди можеш розраховувати на нашу підтримку і допомогу, —промовила Олександра.

— Добре, мамо. Я знаю. Дякую.

Потім він задумався над тим, як він різко змінився і це все завдяки Юлі.Чому так?

— Що там Яр? Усе норм?

— Так!

Вони продовжили прогулянку. Їхні погляди мимоволі почали зустрічатися, усмішки ставати щирими. Розмова за розмовою і.… між ними промайнула іскра!

Навігатором їхнього руху була Юля. От вони дійшли до її будинку.

— Ось тут я живу. Бувай! До завтра — промовила Юля.

Яр ще довго дивився їй услід допоки не зачинилися двері.

Повернувшись до реального часу, він почав приходити в себе. За дивним збігом обставин, пройшовши декілька кроків, його осінило: якщо я пройшов декілька кроків від Юлі і опинився вдома, то значить вона живе недалеко від мене. Цей висновок ще більше зігрівав його зсередини та мимоволі змушував відчувати невимовно щасливим.

На сімейній вечері він весь світився, наче сонце. З батьками, щоправда, не ділився, але батьки здогадувались причину.

— То що, моя любо родино, як в кого день пройшов? У мене от, наприклад, чудово! Сьогодні в розкладі були гарні класи. Майже кожен з дітей майбутній комп'ютерний геній. Як щодо тебе, кохана?

— І у мене день пройшов на чудовій ноті. Синку, що ти розкажеш?

— Та нічого особливого, — стримано відповів Яр, а потім додав: — Хоча... у нас у класі — нова учениця. Її тато майстер карате. До нього можна прийти на заняття, він відкриває секцію.

— Синку, мама говорила про твою бійку сьогодні і про твоє мужнє рішення вирішити проблему з булінгом від однокласників. Якщо вищесказане, це варіант вирішення цієї проблеми, то я тільки за, — відповів батько

— А ваша нова учениця це випадково не наша нова сусідка? — запитала мама

-Так, — відповів син.

— Коханий, ти не повіриш, який збіг. Це твій знайомий оселився неподалік, до якого ми хотіли віддати сина на йогу, — промовила мама.

— Тоді чудово! Відразу вб'ємо двох зайців: і самооборона, і контроль емоцій, — радо промовив тато.

Ураз усе лише за одну добу стало чудово. Сторони досягли консенсусу і навіть не вірилось, що ще вчора між ними була якась сварка.

Частина 7

Перша сварка

Сни... Як же часто в наших сновидіннях усе настільки класно, що не хочеться прокидатися. Десь підсвідомо ми, можливо, усвідомлюємо те, що це сон, але іноді заснути можна настільки солодко, що не зрозуміти чи це відбувається наяву, чи тільки сниться.

Подібне сталося з Яром. Після вечері, коли він ліг відпочивати, йому ніби снилося продовження дня, бо в ліжко лягав з думкою про те, що з Юлею він проводитиме достатньо часу вдень. Саме тому з цього періоду, неначе у вірші Івана Франка, вона почала з'являтися увісні. Це була найщасливіша безкінечність у його житті. Вона для нього стала всесвітом.

Уранці все було як завжди: мама готувала,хлопці збиралися і вже під час сніданку врахувала, що є декілька хвилин для бесіди:

— Синку, доброго ранку! Запитаєш у своєї однокласниці контакти її тата, бо я не пам'ятаю, чи є в мене його номер взагалі десь записаним. Бо я хочу домовитися з ним про твої заняття, — промовив Олександр.

-Добре, та Юля сказала, що сама мене запише, — промовив Ярослав.

— Значить, причину твого настрою звати Юля? Зрозуміло... — промовила мама.

Яр несподівано для себе почервонів і мовчки відреагував на фразу матері. Він ще по-дитячому соромився, бо й сам до кінця не знав, як описати свій новий стан, і подумав, що мама з нього кепкує. Тиша тривала, принаймні з вуст Ярослава, аж поки сім'я не вийшла з будинку. Першим вийшов Яр, за ним тато пішов заводити машину, а мама в цей час закривала двері. Аж тут настрій Ярика з похнюпленого змінився на веселий. Він побачив свою нову знайому з сім'єю, перед цим почувши:

— Яр, доброго ранку! —промовила Юля

-Доброго ранку, Юлю! — відповів Ярослав.

Мама якраз підійшла до машини, а з нею і сусіди привіталися.

-Привіт, сусіди, — промовив Євгеній, батько Юлі.

Він хоч і займався спортом, проте був відносно невисоким. Його дружина Оксана, була ріелтором. Також відносно невисокого росту, мала злегка повнувата.

Заглушивши машину, з неї вийшов і Олександр, зрадів, що побачив старого друга.

— Раді, що ви тепер живете поряд. Коли ж ми зустрічались востаннє? — спитала Олександра, посміхаючись.

-Ще перед народженням дітей, — посміхаючись, відповіла Оксана.

-Запошуємо вас на новосілля, яке буде на цих вихідних.

— Привіт, друже! — потискуючи руку давнього приятеля, промовив Олександр, а потім додав: — Сто років тебе не бачив. Вони були однокласниками.

— Ти вчора не заблукав, знайшов дорогу від мене додому? — з усмішкою, яка була яскравішою за сонце, запитала Юля.

— Та трохи є... Далекувато ти живеш від мене — посміхаючись, відповів Ярослав. Та і вона посміялася з його жарту.

— Друзі, не могли б ви підкинути нашу Юлю в школу? — запитала Оксана, бо мене чекає клієнт уже для огляду будинку, а до Жені будівельник щодо ремонту приміщення. І прийти повинен з хвилини на хвилину. Самі розумієте в новому місті ми лише налагоджуємо роботу.

-Так, звичайно, без проблем, крім того ми ж учителі, нам ще й на роботу туди треба, — жартуючи, відповів Олександр.

Усі, посміявшись, розбіглися по машинах.

Яр, згадавши правила етикету, відкрив Юлі двері машини і закрив їх після того, як вона сіла в неї. Батьки приємно здивувалися поведінці сина. Дорогою в школу в машині панувала приємна тиша.

Під'їхавши до школи, батьки побажали дітям гарного дня. Яр поспішив і тут відчинити однокласниці двері, проте вона вже впоралася сама.

— Яр, слухай я вчора в метушні забула записати розклад. Ти не міг би поділитися книжками?

— У якому столітті ти живеш, які книжки? Це лише в маленьких селах користуються ними, — гордовито заявив Яр, не подумавши про наслідки.

-Яр, а ти не подумав, що я саме з такого маленького села переїхала? — з сумом та майже з сльозами промовила Юля. Вона це сприйняла, як цілковиту образу в її сторону, і чимдуж побігла до класу.

Ярик не встиг навіть вслід нічого сказати, бо знаходився в легкому ступорі.

Йшовши коридорами школи та, опустивши голову, він йшов, уповільнюючи крок. Аж тут його розбуркав знайомий голос:

-Синку...Ярику...-гукала його мама. Що з тобою? Усе добре?

— Так, — сухо відповів Ярослав.

— Давай я тебе проведу в клас. Нам поставили заміну. Я забула вчора тобі сказати, тому перший урок у мене ваш. Зайшовши в клас, Яр помітив, що Юля сіла до Марка за парту. Це його ще більше почало з'їдати зсередини.

-Діти, доброго ранку! Вибачте, але у вас заміна, тому 8 А беріть свої планшети і відкривайте папку біологія.