т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Зіна. Ну, я думаю, что он не скоро найдет. Никому нет охоты принимать к себе в дом какую то проститутку, иметь дело с содержательницей притона, с полицией...

Соня. Ну, а как он сам? Я не понимаю, как ему не стыдно? Я бы со стыда просто умерла бы. Это ведь ужас... Такая сестра...

Зіна. А ему наплевать.

Аня. Як хто дивиться на це...

Зіна. А! Ты, известно, готова распинаться за него. Твой бог. Как же! А просто на просто циник, ужасный эгоист и развратник.

Аня. Ну, Зина, довольно. Я больше не хочу слушать.

Зіна. Ну, изволь. Гений, новый пророк, божество!

Аня. Зіна! Я прошу тебе, покинь...

Входить Мирон Антонович. Понурий; погляд злий, кусаючий. Рухи нервові, поривчасті, важкі.

Зіна (до Ані). Можеш наслаждаться.

Мир. Антон. (мовчки здоровкаючись з Сонею. До Ані). Питали?

Аня. Питала.

Мир. Антон. Ну?

Аня (мнеться). Самої її не було дома, а чоловік...

Мир. Антон. (зло сміючись). Прийшов в ужас, замахав руками й ногами?

Аня. Ні, він так... м’яко.

Мир. Антон. Хм. Нуда... Або м’яко. Я, мовляв, чоловік общественний, у мене діти... Общество еще так смотрит на этот вопрос... Проститутка... Дети... «Молодые девицы»... Подлі рраби!!

Зіна (задорливо). Ничего нет удивительного, Мирон Антонович.

Мир. Антон. (повертаючись до неї). Ничего нет удивительного? Від кого я це чую? Від соціялістки?

Зіна. Социализм здесь ни при чем. Да-с. А если они не хотят принять вашей сестры, то в этом, я повторяю, нет ничего удивительного.

Мир. Антон. (хмуро). Ничего удивительного?

Зіна. Да! У каждого, действительно, семья, дети. Никто, конечно, не знает, какая ваша сестра: может быть, она самая хорошая, прекрасная. Но вообще... проституток каждый хорошо знает. Это существа развращенные, гадкие, низкие, бесстыдные, нахальные. Я, конечно, не говорю, почему они сделались такими. Это совершенно другой вопрос. Но что они такие, это факт. И никому нет охоты рисковать. А опыт уже показал, что всякие спасения проституток ни к чему не ведут. Я не о вашей сестре говорю.

Мир. Антон. (глухо). Моя сестра не краще й не гірше за инших. Чим же вони «гадкие, низкие, бесстыдные»?

Зіна. Вы еще спрашиваете? Странно. А как по вашему назвать нахальное зазывание мужчин? Приставания на улицах? Разве они не сознают, что продавать свое тело гадко и низко? Как это называется?

Мир. Антон. А як называється, коли ви йдете повз магазини і до вас нахально пристають, шарпають, тягнуть?

Зіна. Нахальством. Но не низостью, потому что они не продают своего тела!

Мир. Антон. (тим же тоном). А як зветься те, коли ви сходите з вагону й вас на перебой тягнуть за собою носильщики й продають вам свое тіло?

Зіна. Носильщики продают свой труд, а не любовь. Они из нужды это делають, а те из разврата, потому что это легкий хлеб.

Мир. Антон. А ви бачили, який легкий цей хліб?

Зіна. Незачем бачить, можна знать.

Мир. Антон. Знать? А не знаєте ви часом, чого такий величезний процент проституток вмирає від хвороб? А не знаєте ви часом, чого вони такі тупі, темні, мертві? (Все більше й більш хвилюючись). А не знаєте ви часом, як їх експлуатують хазяйни, як знущаються над ними, як всякий негодяй має право обплювать найсвятіше у неї! Не знаєте? А не знаєте ви часом, чи є хто-небудь в нашому обществі більш безправний? Ви цього не знаєте?

Жорж (хвилюючись зупиняється проти нього. Злісно). А ви не знаєте часом, скільки хвороб вони дають цьому обществу? Га? Знаєте? Це - теж труд? У, гадини!

Зіна (швидко). Да! А болезни? А болезни?

Жорж. Це - труд? Труд? Подла сволоч! Вона ще навмисне це робить, на злість.

Аня (встаючи). Жорж, заспокойся.

Мир. Антон. А хто винний?

Жорж (кричить). А хто? Я? Я - винний?!

Мир. Антонович (теж кричить). Да! Ви винні. Ви, вони - (показує на присутніх) - всі ви винні... Не крийтеся, не бігайте туди крадькома, не лицемірте. Не запинайте природніх, необхідних потреб пеленою морали. Будьте чесними з собою. Можете одверто йти в баню і ресторан?.. Так одверто і просто ідіть в публічний дім! Можете при всіх подать руку банщикові й лакею? Подайте так само і проститутці! Поставте її рівно з собою. Дайте їй побачить своє людське достоїнство. Поставте її в краще матеріяльне, юридичне, громадянське становище й тоді хвороб не буде! Да! Да! Чого ви хочете? Здоров’я? Так якого ж ви чорта доручаєте його червам усього здорового? Ви, як злодії, крадете любов проститутки, сами їй даєте всі хвороби, топчете її в грязь і хочете, щоб не набратись від неї грязі. Візьміть в свої руки їхнє і своє здоров’я! Бесстыдные? Ми, ми - соціялісти - безстидні. Ми, які виставляємо на своєму прапорі «рівність» - брешемо. Стид нам, сором! Цілому класу обездолених, забитих, найнещасніших істот ми одмовляємо в цій рівності! Через що? Через те, що проституція задовольняє наші потреби? Через те, що... мораль пануючих клеймить їх?

Зіна (гнівно). Значить, нужно поддерживать, развивать проституцию? Да?

Мир. Антон. Безглузде питання! Проституція, товаришко, запам’ятайте собі раз на завжди, є рідна єдиноутроба сестра сем’ї, а батько їхній є рабський соціяльний лад. Поки є цей