т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

в священне таїнство. «Таїнство»! Все життя повне цих пугал - таїнств! Все життя тільки й знаєш, що боїшся й борешся з ними! А жить же коли? Та дайте хоч одну мені радість, коло якої не стояло б цього пугала? Нема! Все священне. Що б не видумали, зараз священне!

Соня (раптом). Послушайте! Вы вот говорите, что эти... ну, эти проститутки такие же... Ну, что это полезный и честный труд... Да?

Мир. Антон. (здивовано). Ну?

Соня (конфузячись, поспішно). А зачем же вы хотите свою сестру взять оттуда?

Зіна (живо, радісно). Да, да! Правильно. Конечно. Зачем?

Мир. Антон. (змішавшись). Зачем?

 

Всі дивляться на нього.

 

Зіна. Да, да! Ведь вы говорите, нужно быть честным с собой. Зачем?

Соня (живо, озираючись на всіх). Конечно, если это честный труд... Значит, ему самому стыдно, что такая сестра?..

Мир. Антон. (дико, розтеряно дивиться на всіх). Позвольте, як то «зачем»?..

Зіна. Да, да... Зачем, зачем?

 

Мирон Антонович, якось безсиліючи, мовчки дивиться на всіх.

 

Зіна. Ага. А что? В калоше? Ха-ха-ха! Браво, Соня! (Ляска в долоні).

Соня (задоволено, конфузячись). Конечно, если честный труд, значит, зачем же брать сестру?

Зіна (до Мирона Антоновича). Ну-с?.. Что же вы? Теория одно, а жизнь другое? Ха-ха-ха!.. Нет, это замечательно... После таких ужасных речей и... ха-ха-ха!

Аня (з жалем подивляючись на Мирона Антоновича). Ну, господа, довольно говорить об этом.

 

Мирон Антонович мовчки, приголомшено, дико дивиться перед себе.

Входить Самуїл Автономович. Він так само в пальті з піднятим коміром. Вигляд у нього убитий, сумний.

 

Сам. Авт. Можна, господа?

Зіна. А, дядя! Пожалуйста!.. Вы, конечно, не раздеваетесь?

Сам. Автон. Да, серце, не роздіваюсь. Годі вже мені роздіваться. Звиніть, господа, я руки вам не подаю. Здрастуйте так... (Уклоняється).

Соня й Аня. Здраствуйте.

Зіна. Садитесь, дядя. (До Мирона Антоновича, що стоїть блідий, окаменілий). Ну-с? Калоша? Ха-ха-ха!

Аня. Зіна! Годі! Буде про це.

Зіна. С удовольствием.

Сам. Автон. Дякую, серце, дякую. Ох!.. Сідає й озирається. Сквозняк у вас, господа!

Зіна. А вы все, дядя, боитесь сквозняков? А как здоровье?

Сам. Автон. Здоров’я? Що моє здоров’я? Безнадійно маха рукою. Дома мама?

Зіна. Поехала на вокзал отца провожать.

Сам. Автон. Так, так...

 

Мирон Антонович, напружено думаючи, стоїть. Раптом підводить голову, бажаючи щось сказать, але зараз же знов похнюплюється й дивиться кудись уперед. Аня задумлива. Жорж то сяде, то ходить.

 

Соня. Зина! А мы не опоздаем?

Зіна (дивиться на годинник). О, нет, еще очень рано. Как же вам живется, дядя? Как с чахоткой? Что говорят доктора? (Иноді, іронічно посміхаючись, зирка на Мирона Антоновича).

Сам. Автон. А, ці доктора! Гірко посміхається. У вас, говорять, совершенно здоровиї льогкиї... Ето у мене... Хм!.. Як вам ето нравиться! У мене здоровиї льогкиї!..

Зіна. А может быть, и в самом деле, дядя? (Лукаво підморгує до Соні. Та посміхається).

Сам. Автон. У кого? У мене?

Зіна. Да.

Сам. Автон. А, остав, серце: де ж там вони у мене здорові. О! (Кашля). Це тобі здорові! Та ще з такими нервами, як у мене. Дайте спокій...

Зіна. Как? И нервы?

Сам. Автон. (сумно дивлячись на неї). Сама настояща невросте́нія.

Зіна. Ха-ха-ха! Да не может быть?!

Сам. Автон. От ти смієшся, а сміяться нічого. Ви, молоді, все думаєте, що так собі. Поки здоров’я є. Да... А там не до сміху буде...

Зіна. Откуда же вы знаєте, что у вас... как вы сказали?

Сам. Автон. Невросте́нія, серце.

Зіна. Ха-ха-ха! Откуда же вы знаєте, что она у вас?

Сам. Автон. Доктори, серце, сказали. Обнаружили у мене невросте́нію. Принімаю тепер ванни. Вранці і ввечері сказали охлопуватись мокрим рушником, а так часов у 12 ванну приймаю. І лікарство якесь п’ю, бог його зна, яке воно там. П’ю.

Жорж (раптом зупиняючись коло нього). А сифілісу у вас нема, дядя?

Аня. Жорж!

Сам Автон. (з жахом піднімаючи руки). А! Що ти говориш! Спаси нас, господи, від такого нещастя!. Отто, боже наш!..

Соня. Фу, Жорж, как тебе не стыдно! Не забывай, пожалуйста, что я еще не жена твоя. Бесстыдник!

Жорж (злісно). Тільки з жоною можна говорить?

Сам. Автон. Ну, й сказав ти... Ах, іменно, безстидник... Отаке безстидство на мене подумать.

Жорж. А хіба це важко заразитись. Пішли бриться і заразились через бритву. Ви ж бриєтесь у парикмахерів?

Сам. Автон. (злякано). У парикмахерів.

Жорж (злорадно). Ну, от! І, може, він у вас є, та ви й не знаєте.

 

Самуїл Автономович помалу проводить рукою по щоках.

 

Аня (с мукою). Жорж! Ради бога, перестань!

Жорж (до неї). Та чого тобі? (Пильно дивиться на неї).

Аня (хапається рукою за голову, з одчаєм). Ах, Жорж!

 

Жорж раптом понуро, нервово почина ходить по кімнаті.

 

Зіна. Видите, дядя, как легко заболеть!

Сам. Автон. (підводячись до Жоржа). Слухай, серце, а як той... як єсть