т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Аня (тихо). Хіба товариш повинен завжди згоджуватись з твоїми думками?
Мир. Антон. (махає рукою. А!.. Ходить по хаті. Зупиняється. З мукою). Не можу... Не можу я. Сестра жде... Брат за матір уже й так... І не можу оддерти цю прокляту, подлу шкарлупу! (З ненавистю). Приросла проклята, як... Подумать, що покинуть її там... Ні!.. Да! (Ходить і знов зупиняється). І що ж робить? У мене все вже крутиться... Я не знаю... Я просто з одчаю візьму її до себе й хай буде, що хоче. Я не можу... Акуліна Автономовна підніме ґвалт? Як ти думаєш?
Аня. Розуміється. (Мовчить).
Мир. Антон. А ти сама як думаєш?
Аня. Я? Що ж? Я... нічого... Поспішніш. Розуміється, приводь.
Мир. Антон. (пильно дивиться на неї. Суворо). Так. Я, значить, іду.
Аня. Підожди!.. (Не дивиться на нього). Слухай, Мироне. Коли ти мене покинеш... Ну, нічого. Іди. Все одно.
Мирон Антонович якийсь мент дивиться на неї, круто повертається й виходить через свою кімнату в сіни.
Аня (раптом за ним). Роню!
Мирон Антонович не озирається. Аня поспішно виходить за ним. Чується музика. Якийсь час нікого нема.
Входить Жорж і Соня.
Жорж (напружено, непокійно бігаючи очима, рухи нервові). Охота тобі йти на той реферат? Зіна тебе вже зовсім спропагандирувала?
Соня. Нет... Так я себе... Ей это нравится. И при том интересно.
Жорж. Можуть арештувать.
Соня (злякано). Разве? Ну, в таком случае я, конечно, не пойду. Я с тобой останусь сегодня. Хорошо? А где же этот... циник? (Озирається).
Жорж. (рішуче здавлено). Слухай, Соня. Ти серйозно сказала, що ні-за-що б не полюбила сифілітика?
Соня. Ну, конечно.
Жорж. Даже... якби... Ну, а якби вже полюбила... кого-небудь, а він заразився сифілісом?
Соня (злякано, з жахом дивиться на нього). Жорж?!
Жорж (ще більше хвилюючись). Ну?.. Говори!.. Ну, я заразився сифілісом...
Соня. Жорж... Ты... Злякано, з одчаєм кричить. Жорж, не может быть?!
Жорж (поспішно, хапаючись). Нічого страшного, Соня. Глупості - ніс, то не так... То не буває. Я тобі...
Соня (з жахом, з поширеними очима). У тебя?!.. Ты...
Жорж. Соня!.. То все глупості. Вислухай! Треба тільки два годи... Слухай. (Дрижачими руками хоче схопить її за руку).
Соня (схоплюючись, маха руками, кричить). Нет, нет!.. Не касайся, не касайся. Уходи, уходи!... (Почина одступать до дверей, махаючи руками).
Жорж. Соня! Вислухай.
Соня. Нет, нет!.. (Вистрибує в двері).
Жорж зупиняєтся й кам’яніє. З розчинених дверей чути сумну мелодію, яка раптом переривається.
ЗАВІСА.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ.
Вітальня. Посередині двері в їдальню, з правого боку,- в передню, з лівого - в инші кімнати. Під лівою стіною піяніно; крісла, канапа, столики, квітки, картини і т. и.
Зіна сидить за піяніном, волосся розкудовчене, кохточка недбало одягнена; ліниво бренькає. Входить Аня; ступає помалу, хмура, сумна; сіда недалеко від Зіни в крісло й понуро задумується.
Зіна. Жорж не приходил? (Бренькає).
Аня. Ні.
Зіна (помовчавши, раптом). Этот анархист - дурак!.. Я разочаровалась в нем. (Повертається до Ані).
Аня (неуважно). Да? Чого-ж так скоро?
Зіна. Ужасно однообразный. До тоски! Я больше не пойду на кружок. (З нудьгою). Какие они все скучные! Надоели страшно. Вчера страшно поссорились из-за глупости. Скучные все, однообразные, ничего нового, все: «партия, организация, массовки, кружки». Тошнит просто!.. (Павза). Мне вчера предложили вступить в лабораторию... бомбы приготовлять.
Аня. Що ти?!
Зіна. А это интересно!.. Я сказала, что подумаю... И, кажется, возьмусь. Ей-богу!.. Ужасно, наверно, интересно!.. А может быть, поеду в Норвегию. Меня приглашают. Фиорды, мрачные горы. Хорошо!
Аня не слухає.
Зіна. Давай, Анька, поедем! Ей-богу! Ужасно мне хочется в Норвегию. Да что с тобой? Аня!
Аня. Так... Нічого.
Зіна. Жорж? Да?
Аня. А! Все! І Жорж, і мама, і...
Зіна. Слушай, я все-таки не понимаю, до каких же пор эта сестра его будет у нас? Странно!
Аня. А тобі що?
Зіна. Мне ничего, но совсем не интересно, когда мама каждый день устраивает сцены, ходят какие то околодочные, у меня тут литература бывает. Да и сама эта Маруся совсем неинтересный тип. Когда же он достанет ей паспорт?
Аня. Він хоче довести діло до суда... і виступить там...
Зіна. Идиот!
Аня. Ну, Зіна...
Зіна. Конечно, идиот! Что он докажет на суде? И перед кем он будет говорить? Кучка бюрократов-мещан... Интересно!
Аня. Там буде й публіка. Та не в тому річ...
Зіна. Анька! Ты его очень любишь?
Аня (понуро). Очень.
Зіна. Странно. Он совсем не в моем вкусе.
Аня (з кривою посмішкою). До ідіотизму люблю! Здається, кожну кліточку його тіла цілувала-б безумно. Прямо
