т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Мир. Антон. Я вам вірю.

Жорж. Просто не можу! Очевидно, організм уже звик... Хіба я коли думав про це? Перебирав собі всіх дівчат в економії і все! Ну, а тепер... Хотів би, може, чоловік пожить чесно, так чорта з два, траури якісь, вінчання... Глупо!

Мир. Антон. Да, становище не важне.

Жорж (злісно). І не то що не важне, а прямо, я вам говорю, подле становище! А ще требує, щоб до проституток не ходив. Дура чортова!

Мир. Антон. І ви й не ходите?

Жорж (не дивлячись на нього). Розуміється, не ходжу.

Мир. Антон. Хм! А як же ви?

Жорж. Та от. От так і живу.

Мир. Антон. Аскетом?.. Ну, неправда.

Жорж. От тобі, неправда. А що ж, по-вашому, треба ходить до проституток?

Мир. Антон. (сміючись). Та розуміється! І ви ж ходите. Ну, признайтесь по правді, ходите? Я не скажу Соні, не бійтесь. Ходите?

Жорж (нетвердо, дивлячись на нього). Ні, не ходжу.

Мир. Антон. Ну, значить, онанізмом занімаєтесь.

Жорж (сконфужено). Ну, що ви!..

Мир. Антон. (сміється). Нуда! Раз кажете, що не можете обійтись без женщини й тижня, значить, ви повинні ж якось задовольняти свою потребу? Инакше ви повинні захворіти. А ви, слава богу, на хворого не похожі... Та й чого ви конфузитесь? Ходите? Ну, то й ходіть собі на здоров’я. Всі ходять. Не вірте, серце, тим, що кажуть, ніби не ходять. Брешуть.

Жорж. Ну, положим, є такі, що не ходять. Ідейні, серйозні люди, ті не позволять собі...

Мир. Антон. А ідейні люди - не люди?

Жорж. Ну!.. Розуміється...

Мир. Антон. Ото ж бо й є! А раз люди, то мають і всі людські інстинкти.

Жорж (з інтересом). Ну, і революціонери ходять?

Мир. Антон. (сміється). Ходять.

Жорж (з жадним інтересом). Оті, що в тюрмах сидять, на барикадах... І ті?

Мир. Антон. І ті.

Жорж (задоволено сміється). Та не може буть!

Мир. Антон. (З цікавістю дивлячись на нього). Чого ж не може буть? Ну, а що ж робить їм, як женитись не можуть?

Жорж. Та воно, положим, правда... От, сукиного сина, штука! Та ні, ви правду кажете?

Мир. Антон. От комік! Нуда, правду.

Жорж. І ви ходите?

Мир. Антон. І я ходжу.

Жорж. І нічого?

Мир. Антон. Як то «нічого»?

Жорж. Ну, й не стидно, не мучить совість?

Мир. Антон. (сміється). Не мучить.

Жорж. І всі так?

Мир. Антон. Ну, про всіх я не знаю. Всі, може, й не скажуть, що ходять; і мучаться, може. Це вже їх діло. А по-моєму, ці муки зайві зовсім. А все, що зайве, треба одкидать від себе. Розумієте?

Жорж. Хм! Я розумію. Тільки... Скажем так: от я ходжу до проституток... Признатись по правді, я таки ходжу...

Мир. Антон. (сміється). Ну, от бачите...

Жорж (поспішно). Ні. Підождіть, я вам скажу, через що я хожу.

Мир. Антон. Та я знаю...

Жорж. Ні, чекайте, я вам об’ясню. Я, бачите...

Мир. Антон. Серце моє, їй-богу, я знаю... Ви краще скажіть Ані, як прийде, що я її хочу бачить. Добре? (Хоче йти).

Жорж. Добре. Та підождіть!

Мир. Антон. Ну?

Жорж. І, значить той... І невже ви справді ходите?

Мир. Антон. (сміється). От комік! Ну, ходжу.

Жорж. І нічого?

Мир. Антон. Ану вас!

Жорж. Та підождіть!.. І куди ви всі спішите?.. От, їй-богу, й побалакать не можна... І, значить, наплювать на мораль?

Мир. Антон. А ви можете виконать заповіді її?

Жорж. Ні.

Мир. Антон. Ну, так і наплюйте таки на таку мораль, яка хоче від нас неможливого.

Жорж. Хм!

Мир. Антон. От тільки бережіться, щоб не піймать якої хвороби. От тоді вам буде мораль! Так не забудьте, як прийде Аня.

Жорж. Хм!.. (Чухається). Слухайте, а ви не знаєте... Ні!.. Нічого.

Мир. Антон. Що таке?

Жорж. Та нічого... Я хотів спитать... Нічого..

Мир. Антон. Може піймали що-небудь? Бережіться! То річ серйозна.

Жорж. Нє... Я хотів тільки спитать, як проявляється... сифіліс... Так просто... (Поспішно). Ну! я б зараз застрілився, якби заразивсь...

Входить Ольга і йде до шафи.

Мир. Антон. Ну, це теж зайва річ. Так скажете Ані!.. (Виходить).

Ольга (щось дістаючи з шафи, насмішкувато). А какой интересный рисуночек на вашей сорочке. Соня насмотреться не могла.

Жорж (ліниво). И даже очень. Чи хутко там обід?

Ольга. Детей еще нет из гимназии. (Підходячи до нього). Когда же свадьба? Или еще не знаєте?

Жорж. Колись буде.

Ольга. Я вам чехольчик на рожки приготовлю к свадьбе в подарок.

Жорж (позіхаючи). Говорила баба... і так далі.

Ольга. Ах, как он уверен! Любит, правда?

Жорж. А вам що