т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Сид. Марк. А то ж з чого? Може з твоїх оцих панснів?

Акул. Автон. «Панснів» Фе! Та научись ты правильно хоть одно слово по-благородному.

Сид. Марк. А чим-же я не по-благородному говорю? Сміється. Ото, хай його маму мордує... І то не так, і то не так...

Акул. Автон. Ну-да, смейся! Вот-вот... А тебе в экономию твои любимцы прокламации посылать будут. А ты смейся...

Сид. Марк. (серйозніше). Які прокламації?

Акул. Автон. А чего у тебя забастовка теперь?

Сид Марк. Так-так. А ти знаєш чого?

Акул. Автон. А я знаю. Это твой Мирон Антонович передает туда. А ти целуйся с ним. Знаєм, чего он хочет. Ему хочется жениться на Аньке та к своим рукам прибрать тебя и все твое состояние. От зятя приобретеш себе!

Сид. Марк. А хороший зять був би... Молодчина. Хороший, хай його маму мордує...

Акул. Автон. Смейся, смейся. А они целуются себе. Все вже смеются с нас. Шоб ты мне сегодня ж выгнал его с нашего дому!

Сид. Марк. Хіба він погано вчить Коку?

Акул. Автон. Он мужичит его.

Сид. Марк. (серйозно). То не біда! І мужик чоловік... Чоловік... Аби гроші. Авжеж... Як гроші, то й з мужиком ручкаються... Аби хлопця добре вчив... А грошей кидать на цих вчителів надокучило мені. Надокучило. Вони в мене не з неба падають... Авжеж... Давай обідать. Треба їхать... до губернатора. А прокламації - брехня... І без Мирона є такі, що кидають. Є. І ніхто не цілується з твоїми дочками. Раз-у-раз нагово́ри на нього... Не вірю... Годі.

Акул. Автон. Ты, значит, так? Пусть, значит, сводит с розуму Аню? Пусть? Может в зятья еще сам попросиш его?

Сид. Марк. Аби гроші, то й попросив би... Авжеж...

Акул. Автон. Ну, конечно, тебе все «аби гроші», а там хоть з хамом, все равно. Мужик ты репаный. Когда вже я обскоблю тебя?!

Сидір Маркович починає мовчки сопти.

Акул. Автон. Двадцать лет я бьюсь с тобой. Через тебя, через тебя самого я не могу з благородными домами компании водить. Стыдно показаться с тобой! А ты еще детей паскудиш! Мурло ты!

Сид. Марк. (скипівши, б’є кулаком по столі). А мої гроші, гроші мої тобі не стидно їсти? Цить! Годі! Марш! Я тобі... Чортяка вас... маму мордує... Пани!.. «Не показуйсь»... Клопіт... Маму вашу мордує. (Ходить прудко по хаті).

Акул. Автон. Ну, я с мужиком ругаться не желаю! (Швидко й схвильовано виходить).

Сидір Марковим дзвонить у дзвінок, що стоїть на столі. Через якийсь мент входить Дуняша.

Сид. Марк. Нема Федора?

Дуняша. Нема, барин.

Сид. Марк. Ну, йди собі. А того... панича - вчителя нема?

Дуняша. Тільки-що прийшли... Сказать, щоб прийшли?

Сид. Марк. Поклич. А як прийде Федір, пришли!

Дуняша виходить. Через якийсь час входить Мирон Антонович - білявий, в пенсне, з маленькою борідкою, в чорній косоворотці, руки жваві, трохи поривчасті, на вустах завжди злегка насмішкувата посмішка.

Сид. Марк. (сідаючи за стіл і тарабанячи пальцями). Драстуйте.

Мир. Антон. (весело). Доброго здоров’я. Хотіли бачить мене?

Сид. Марк. Авжеж... Бачить... Поговорить треба. Трохи побалакать.

Мир. Антон. сідає й мовчки дивиться на нього.

Сид. Марк. Тут на вас жаліються... Атож... жаліються... Порядки ви погані у нас заводите... По-мужицькому балакаєте... по-мужицькому.

Мир. Антон. Так. Ну?

Сид. Марк. (зиркає на нього). Прокламації до мене в економію одсилаєте. Авжеж... Бунти... Забастовки...

Мир. Антон. Так... Ну?

Сид. Марк. Цілуєтесь з дочками.

Мир. Антон. Хм! Он як! І на це жаліються?

Сид. Марк. Жаліються... Так-так... Авжеж... Ну, та то хто його зна, говоріть собі як хочете: чи по-панському, чи по-мужицькому - діло ваше. Атож... А я так скажу: щоб у мене в хаті прокламацій не було. Хай уже повна економія їх... Повна... А в хаті не хочу. Не хочу... Атож... От таке діло... І з дівчатами моїми не той... А не вгодно, то шукайте собі десь инше... Шукайте...

Мир. Антон. Так. Хто ж це вам усе казав?

Сид. Марк. Принесла галка на хвості. Атож... Летіла, я спіймав, та оце вам і кажу.

Мир. Антон. Та ну?! Ото яка галка! Ну, так і я ж вам скажу, що не все перепиняйте, що по воді пливе.

Сид. Марк. Ага, так-так... Щоб, бува, чого поганого не спіймати? Так-так, хай його маму мордує.

Мир. Антон. (встаючи). То це й усе?

Сид. Марк. Та так, що й усе... А замічу, звиняйте, за хвіст та на сонце.

Мир. Антон. (серйозно й злісно посміхнувшись). Бува, що сприсне рука з хвоста та в зуби попаде... Болітиме... Бувайте здорові!

Сид. Марк. Невже? (Задоволено сміється). Сідайте...

Мир. Антон. Треба йти вчитись.

Сид. Марк. Прокламації вчить? Атож... Сідайте, кажу...

Мирон Антонович, нехотя, стиснувши плечима, сідає.

Сид. Марк. Так-так. (Раптово й зиркаючи). Ну, а з дочкою цілуєтесь?

Мир.