т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Мазун. Прощайте!..

Всі, поспішаючись, починають стискувати один одному руки.

Лія (раптом обніма Мазуна, цілує й одривається). На-віки. Костя! Прощай! (Іде хутко вперед до дверей. Мазун рушає за нею).

Мазун. Ліє!..

Лія. Ні, ні... Я напишу!.. Не треба... Так краще!..

Ольга (обніма й цілує Грицька). Ти прощаєш?.. Прощаєш?..

Грицько (зворушено). Ну, що там... Ходім... Нехай... Мартине! Прощайте...

Мартин (до Ольги). Ще раз - простіть.

Ольга (стискує йому руку). Я потім... Нема... Я сама... Ну, все одно... Прощайте!

Жандар. офіцер. Ну, господа!.. Кондратенко! Выходи. Городовые! Держись по сторонам!.. Куда? Рыжий с усами, куда?.. Стороны держись, болван!.. Оружие держи на готове!..

Виходять. Жандарський офіцер кричить ще щось.

ЗАВІСА.

П’єса на чотири розділи

Сидір Маркович

Акулина Автономовна - його жінка

Жорж, Аня, Зіна, Коко - їхні діти

Самуїл Автономович - брат Акул. Автон.

Мирон Антонович - вчитель Коко

Лука Антонович - його брат

Маруся - його сестра

Тишкевичка

Соня - її донька

Ольга - домашня хазяйка в Сидора Марковича

Дуняша - наймичка

Федір - прикажчик в економії Сидора Марковича

Дві кімнати, поділені стіною, в якій посередині двері. Ліва кімната - їдальня з довгим столом, канапою, кріслом качалкою, буфетом и т. и. Права кімната - Мирона Антоновича, вбрана просто. Двері в задній стіні у сіни.

Акулина Автономовна - суха, тоща жінка, в чорному. Лице з дрібними рисами: Балака поганою російською мовою. Вона й Ольга, поспішно, боязко прислухаючись, перекидають в кімнаті Мирона Антоновича всі речі, щось шукаючи.

Ольга (злісно). Ни одной прокламации даже! Хитрая гадость.

Акул. Автон. (випрямляючись, завзято). Ну, я его все равно выживу отсюда. Не я буду!

В їдальню входить Сидір Маркович - товстенький, опецькуватий чоловік, з руденькою, круглою, кучерявою борідкою, маленькими, глибокими очима, які ніколи не стоять на місці й не дивляться на того, з ким він балакає. Одягнений просто, в чоботях, в вишиваній сорочці. Балакає швидко, одривисто, повторяючи те саме слово кільки раз.

Сид. Марк. (гукає): Килю!... Килю!...

Акул. Автон. (злякано). Ох, Сидор Маркович... Уходите!

Ольга (поспішно). Так вы прокламациями все таки... прокламациями пугните Сидора Марковича!.. Это лучше всего!

Акул. Автон. (випихаючи). Я уже знаю, как... Скорее.

Ольга поспішно виходить в двері, що в задній стіні. Акулина Автономовна чіпляє пенсне і йде в їдальню.

Сид. Марк. (побачивши її). Ага! А обід скоро?.. Пора б уже... Пора.

Акул. Автон. (понуро). Скоро. Коко й Поли еще нет из гимназии.

Сид. Марк. Ага!.. Так-так... Ну, підождем... Не приходив Соколовський?

Акул. Автон. Никого не было.

Сид. Марк. Ага, так-так... (Ходить по кімнаті й, щось міркуючи, потира руки).

Акул. Автон. раптом сіда коло столу, схиля голову на руки й починає гірко плакать.

Сид. Марк. (зупиняючись, здивовано). От так!... А що там таке?..

Акул. Автон. не одповіда й плаче.

Сид. Марк. (підходить ближче). Умгу! Значить, грошей треба. Скільки? Ну, кажи. Та годі... двадцять? п’ятдесят?.

Акул. Автон. Тебе только... (схлипуючи) гроши. Ты других причин для слез не знаеш.

Сид. Марк. Ага, так-так... Не треба? Ну, й добре, що грошей не треба... Добре... А чого ж?

Акул. Автон. Того, что наши дети... (Витирається й надіває пенсне). Образовывали их, учили, деньги на них клали, а из них мужики будут... Если б я знала, я б тебя і на порог не пустила, когда ты сватался...

Сид. Марк. Ага, так-так... Не пустила б? А чого ж пускала?

Акул. Автон. Думала, что из тебя можно хохлацкий твой деготь выгнать... А ты как был мазепою, так мазепою и остался.

Сид. Марк. (добродушно). Мазепою?

Акул. Автон. Перед благородными людьми стыдно показаться... Говорил мне папаша: «не выходи, ты дочь священника, из благородной семьи»...

Сид. Марк. Ну, так, це вже знаю... Вже знаю... А я мужик, свиня... Ну, та що?

Акул. Автон. А то, що я не хочу, щоб в нашем доме мужицкие порядки были. Вот што! Я тебе не раз это говорила.

Сид. Марк. То заводь собі панські! Панські заводь, заводь. Завела ж уже, що ж тобі ще? Хіба я мішаю тобі?

Акул. Автон. Твои любимцы мешают. Шоб ты мне сегодня же рассчитал твоего этого Купченка. Я не могу терпеть его в своем доме.

Сид. Марк. Ага! Знов таки про Купченка? Так-так...

Акул. Автон. Да, знов, знов. Шо это за дружба с ним такая? Чы он ровня Жоржику? Наймыт! Мужик. Пусть идет себе торговать з своею маткою на базар яблоками! А то, скажите, он мне будет тут детей баламутить. Я все свои силы кладу, штоб обшаровать мужицкую шкуру, з хорошими, благородными домами знакомства держу, сколько денег на