Петрович і Принцеса - Власюк Анатолій

Мовляв, викручуйтеся самі, як знаєте, а мене не втягуйте в цю смертельну гру, бо хочу ще жити. Уже доволі швидко я переконався, що був не правий, звинувачуючи Нишпорку в тому, чого він не робив і про що навіть не думав, але в ту мить я був злий на колишнього капітана міліції, який навіть не зволив зателефонувати, чи живі ми ще, чи вже наші грішні душі летять у незвідані світи.

33

Мабуть, ми всі не відразу зрозуміли, що в двері хтось подзвонив. Це було дивно. Ніхто не смів нас тривожити – і це в'їлося в наші душі. Ми знаходимося під Дамоклевим мечем смертельної небезпеки, тож будь-які втручання зовні просто неможливі. Життя навколо нас завмерло. Або його зовсім не існує, поки ми в небезпеці.

Цей дзвінок повертав нас до реалій, але водночас сплутав усі наші карти. Ми зрозуміли, що, залоскотані смертним присудом, вже не вміємо адекватно відповідати на виклики життя. Так і ось цей дзвінок у двері пролунав ніби з паралельного світу, в якому живуть за своїми правилами, невідомими нам, але ми повинні або моментально пристосуватися до них, або загинемо негайно. Був вибір: сидіти тихесенько, як мишки в нірці, біля якої чатує кіт, або діяти рішуче, надто рішуче, щоби показати, що ми нічого не боїмося і є мало не святими на цьому грішному світі.

Втім, завжди існує так звана золота середина, яка насправді є прихистком боягузливих. Принцеса і моя дружина намагалися не вдавати з себе переляканих, але прискочили до спальні, сподіваючись знайти у нас захист. Втім, у перші секунди несподіванки навряд чи хтось міг прийняти нормальне рішення.

По той бік барикад наполегливо подзвонили ще раз. Мабуть, це й вивело нас із заціпеніння. Першим прокинувся Петрович. Він зробив декілька кроків у напрямку до вхідних дверей, але не відчувши підтримки за спиною, зупинився. Дружина з докором глянула на мене. Мовляв, що ж ти? Принцеса була занадто переляканою, аби взагалі реагувати на те, що відбувається.

Поволі я брав ініціативу в свої руки. Звісно, господар квартири. Але розуміння цього прийде значно пізніше, а зараз невідома сила підштовхувала мене до вхідних дверей, я піддався їй і біля очка опинився швидше, ніж Петрович.

По той бік барикад була жінка. Якщо ти постійно думаєш, що вбивця – чоловік, то страх мав би відпустити тебе. Він так і зробив, але не настільки, щоби я міг діяти більш рішуче. І лише коли невідома задзвонила втретє, я прийшов до тями. Ще не зовсім, звичайно, але достатньо, щоби починати діяти. Мозок блискавично видавав результати моїх майбутніх імовірних дій, і все зводилося до негативного результату: не відчиняй двері. Це виглядало смішно. Звичайно, ми завжди боїмося там, де треба сміятись, але що поробиш з дурнуватою людською породою. Такими ми вже є, і до самої смерті нас ніщо не змінить.

Я відчував, що Петрович напружено дивиться на мене, очікуючи хоча би чогось. Але що я йому міг сказати? Що треба відчиняти двері, бо там жінка, а не наш убивця, але я ніяк не можу наважитися на цей крок? У таких ситуаціях радитися з кимось – собі ж дорожче. Або роби все сам – або вступися, дай місце сильнішому і мужнішому. Мабуть, я би передав керівництво Петровичу, визнавши власні мізерність і нікчемність, якби дружина не запитала в мене, хто там. Все перевернулося в моїй душі, і для прийняття рішення Петрович виявився зайвим.

34

Я рішуче відчинив двері, відступивши, однак, завбачливо на крок, і Петрович мимоволі зробив те ж саме. Переді мною стояла дружина високого молодика атлетичної будови тіла у всій своїй красі. Я ж недаремно залицявся до неї на похороні Якова Марковича Зінгера, але тепер її краса сягала вже космічних висот. Дивні аромати струменіли від неї, і я відчув, що цей запах духів зовсім недавно приємно лоскотав мені ніздрі, коли я приїхав на дачу після вбивства школярика. Але це все були миттєві гальмівні процеси, які не мали до справи жодного стосунку, бо вся моя увага була прикута до цієї неземної красуні. Я би не зміг дати жодної відповіді на запитання, чому вона прийшла до нас, навіть якби мені запропонували декілька варіантів, як це буває під час тестування, але її космічна краса починала зводити з розуму. А ще в суміші з цим диким букетом неймовірних парфумів справді можна було збожеволіти.

Мені здалося, що й дружина високого молодика атлетичної будови тіла була трохи заскочена моєю з'явою на порозі власної квартири. А кого вона хотіла побачити? Чи зараз вдаватиме, що помилилась адресою? Значно пізніше я розтлумачив отой хижий вогник в її очах. Позаду мене стояв Петрович. Мабуть, красуня не сподівалася побачити саме його – та ще й у моїй квартирі. Втім, вона швидше орієнтувалась у ситуації, ніж я. Мабуть, не лише тому, що була набагато молодшою. Можливо, належала до того типу людей, у яких гальмівний процес від несподіванок є значно меншим і коротшим, ніж в інших.

Дружина високого молодика атлетичної будови тіла постала у всій своїй красі. Звичайно, чоловіки найперше звертають увагу на груди і ноги жінки. З цим у неї все було гаразд. Груди не малі, але й не завеликі, щоби не налякати чоловіка своєю масивністю. Ноги хоча й не росли від вух, але виявились доволі стрункими, так що можна було хоч зараз вдовольняти свої еротичні фантазії. І, звичайно, обличчя. Це третій незмінний компонент, на який найперше скеровують свою увагу чоловіки. Не можна сказати, що дружина високого молодика атлетичної будови тіла була красунею, але в ній, без сумніву, була якась родзинка, яка притягувала осіб протилежної статі. Притягнула і нас з Петровичем, бо ми стояли з роззявленими ротами у буквальному розумінні цього слова. Страх давно минув, тепер була розгубленість, бо не знали, що маємо робити з цією красунею. Ні, звичайно, якби в спальні не забарикадувалися моя дружина і Принцеса, у нас для початку вистачило би компліментів на адресу красуні, а там вже як карта ляже. Судячи з того, як Петрович спілкувався з адвокаткою Юлею у мене на дачі, в нього був більший досвід, але й я, повірте, не пас би задніх. А так жінки переплутали нам всі карти, хоча, з іншого боку, не було й права на відступ.

Лише декілька секунд минуло відтоді, коли я відчинив двері й дружина високого молодика атлетичної будови тіла з'явилася на порозі моєї квартири, а ситуація докорінно змінилася на її користь. Красуня миттєво позбулася власної розгубленості, а, зауваживши нашу, пішла в атаку. З'ясувалося, що вона хоче бачити мою дружину, щоби поговорити з нею, але коли вже тут є я й Петрович, то і нам слід вислухати те, що вона скаже. Можна було подумати, що я міг залишити дружину саму вдома, але, мабуть, красуня, якій я симпатизував на похороні Якова Марковича Зінгера і яка сама клеїлася до мене, виклавши груденята мені на спину, коли я сидів за столом, не взяла до уваги цей факт. Що ж, їй смертельна небезпека не загрожувала, бо хоча чоловік і посягнув на життя декількох людей, навряд чи зміг би впорснути смертельну ін'єкцію зі шприца в ніжну шкіру своєї дружини, навіть якщо взяти до уваги, що шалено ревнував її.

Вона змусила мене навіть почервоніти, запитавши, скільки ще триматиму її на порозі. Звісно, я галантно запросив її увійти, поступившись місцем. Петрович вже був поруч зі мною, бо і не збирався, як я зрозумів, здавати позиції, а хотів бути ближче до красуні. Але всі наші плани полетіли шкереберть, коли в коридорі з'явилася моя дружина. З-за її спини виглядала Принцеса.

Коли дружина високого молодика атлетичної будови тіла побачила ще й доньку Петровича у чесній компанії, то розсміялась. Щоправда, мені здалося, що сміх цей був дещо штучний і нервовий, як буває, коли щось йде не за твоїм планом. Але ви би вже мали звикнути до того, що я письменник, а тому в кожному бачу свого потенційного літературного героя й дофантазовую за живих людей те, що могли би зробити книжкові чоловічки. Красуня сказала щось на кшталт того, що ми всі зібралися в одному місці, а тому нам сам Лихий не страшний. Це не викликало жодного ентузіазму з нашого боку, ніхто не розсміявся їй у відповідь, хоча істина була очевидною, а мені здалося, що Лихого дружина високого молодика атлетичної будови тіла назвала з повагою і вже точно з великої літери.

Моя ж дружина, гідно оцінивши ситуацію й побачивши мої та Петровича вибалушені від здивування красою цієї жінки очі, взяла команду в свої руки. Ми були ганебно відтіснені на другий, а то й на третій, якщо не десятий план. Судячи з поведінки моєї дружини, вже навіть не можна було мріяти про те, щоб відвоювати втрачені позиції.

35

Не відразу ми зрозуміли, чому до нас завітала дружина високого молодика атлетичної будови тіла. Чи то вона спочатку мала іншу мету візиту, чи, побачивши нашу дружну команду разом, на що явно не сподівалася, не могла відразу сформулювати головну думку, але все-таки до наших бідних голівоньок починало доходити, що красуня прийшла просити вибачення за свого чоловіка, який приніс стільки прикростей. Єдине, що з усього пам'ятаю, так це пильний погляд дружини. О, я вже його вивчив за ці декілька десятиліть спільного життя. Моя половинка не вірила в те, що каже дружина високого молодика атлетичної будови тіла. Та й сама красуня, мабуть, починала усвідомлювати, що верзе щось не те, а її знаходження тут – прикра помилка.

Мені здалося, що я залишився для неї єдиною рятівною соломинкою. Всі надії тепер були на мене. Дружина високого молодика атлетичної будови тіла благально дивилася в мій бік, охоплюючи територію позаду мене, ніби сигналізувала, що виконає будь-яке моє прохання – але потім, а зараз я повинен виручити її. В чому полягало це спасіння, я не розумів. До того ж, мене збивав з пантелику запах її парфумів. Він видавався ворожим і не сприяв тому, аби я подав красуні руку допомоги. Цей запах точно був із дачі, я згадав його, коли стояв біля трупа школярика. Коли я в компанії, де одночасно декілька людей говорять, мені важко зосередитись. Виглядало на те, що лише коли ми полягаємо спати, я зможу нормально помислити, звідки на дачі взявся цей запах, якщо дружини високого молодика атлетичної будови тіла там не було. А зараз він мене дурманив. Здавалося, ніби я пливу в невагомості, хоча білого поняття не мав, що це насправді таке.

Ми сиділи на кухні й пили каву.