Петрович і Принцеса - Власюк Анатолій

На більше в мене не вистачило снаги.

Дружина була здивована. Про яку це Принцесу я кажу? Спалив себе з усіма потрухами! Це ж лише для мене донька Петровича була Принцесою, а насправді її кликали Олею. Втім, хіба Ольга не може бути Принцесою? Але дружина відразу все зрозуміла. Мої пояснення їй уже були не потрібні. Мені здалося, що вона іронічно посміхнулась, але не сказала мені жодного слова про Принцесу. До речі, й потім не нагадувала про це. Тобто Принцеса й далі була, але лише для мене, а дружину ніби це не хвилювало. А тоді я подумав, що дружина нормально сприйняла повідомлення про те, що телефонувала саме Принцеса. Значить, з Олею все нормально. Коли щось і трапилося на дачі, то з кимось іншим.

Не знаю, звідки це в мене взялося, – можливо, було вродженим чи набутим упродовж життя, – але я збрехав дружині, що поліція й Нишпорка вже на дачі, тому я їду туди. Насправді ж я просто не встиг зателефонувати Нишпорці. Може, він додивляється третій чи четвертий сон. А поліція взагалі може не знати, що на дачі відбулося вбивство. Мої думки плутались, але я знав, що маю бути зараз біля Принцеси, щоби захистити її від високого молодика атлетичної будови тіла. Каюсь, грішний, що в ту мить я навіть не подумав про дружину, якій теж могла загрожувати небезпека. Чи увірував, що наша квартира є справді фортецею, яку не здатний звоювати жодний маніяк?

Як би там не було, але не прочитав жодного заперечення в очах дружини: вона залишалася вдома, я їхав на дачу.

21

Уже значно пізніше, коли нарешті побачив Принцесу живою й неушкодженою, усвідомив, що йшов неосвітленими провулками до стоянки таксі в центрі міста. З'ясовується, що в Дрогославі економлять на світлі. Я ж міг стати легкою здобиччю вбивці. Страх ніби ще дрімав усередині мене, й аж тепер починав пробуджуватись. Але навколо було багато людей. Він не виглядав аж таким страшним, а радше – кумедним.

Найперше я побачив Принцесу, потім – Петровича і Нишпорку. Були ще якісь незнайомі люди, два поліцейських і прокурор міста. Справа серйозна, якщо всі зібралися в таку рань.

Принцеса кинулася до мене. Ми обійнялись. Вона шукала в мені останній прихисток своїй зраненій душі. На все інше ми не зважали.

Аж тепер я помітив її школярика. Він лежав на землі із заплющеними очима і неприродно підібганою під себе ногою. Здавалося, заснув на ходу, і йому тепер байдуже, що на нього всі дивляться.

Петрович розповідав мені, як цей мужній юнак врятував його доньку. Високий молодик атлетичної будови тіла накинувся на принцесу, але школярик став на його шляху, і смертельна рідина зі шприцу доволі швидко умертвила його.

Потім Нишпорка сказав мені, що вбивцею був хтось невідомий, який на обличчі мав маску високого молодика атлетичної будови тіла. Показово кинув її на видному місці перед дачею, аби легко можна було знайти. Тепер вона стала здобиччю прокурора міста. Я запитав, чи знайшли того клятого адвоката із обласного центру, але з відповіді Нишпорки зрозумів, що він не впевнений, ніби вбивцею школярика був саме цей чоловік.

Нічого собі! Поволі почало з'ясовуватися, що життя не таке вже й просте і прозоре, як я собі думав ще вчора, а стає схожим на дешевенький детективчик.

Мене допитували як господаря дачі десь до десятої ранку. Психував таксист, який мене привіз сюди, бо його чомусь не хотіли відпускати. Я знайшов хвильку, аби зателефонувати дружині. Давно це хотів зробити, але спочатку поліцейський, потім хлопчина із прокуратури, якого я сприйняв за студента, задовбували мене одноманітними і безглуздими запитаннями – ще трохи і я би, мабуть, зізнався, що це на мені була маска високого молодика атлетичної будови тіла, і саме я вбив школярика. Потім слухав схвильовану розповідь Принцеси – і це було добре, бо я боявся, що вона могла замкнутися в собі й знову потрапити до психушки, хоча ще не факт, що цього не станеться, коли відходитиме від пережитого. А ще Нишпорка вставив свої п'ять копійок, сказавши, що вчора увечері додому заявився п'яний адвокат із обласного центру, який десь пиячив за містом з друзями, а тому був непричетний до цього вбивства, бо мав залізобетонне алібі, яке вже встигли до ранку перевірити. Тому, коли я телефонував дружині, намагався зберігати олімпійський спокій, але це мені мало вдавалося. Натомість моя половинка була спокійною, як ніколи, і це вселяло в мене тривогу, бо не віщувало нічого доброго. Зазвичай після такого прихованого, я би навіть сказав добродушного, спокою, у неї бували приступи гніву, а, значить, різко підскакував тиск. Дружина наполягала на тому, що зараз приїде, але я вкотре змушений був вдатися до брехні, сказавши, що її все одно сюди не пустять, а я незабаром буду вдома. На диво, дружина заспокоїлась і лише сказала: "Чекаю".

Нарешті мене залишили в спокої. Труп школярика забрали. Нишпорка сказав, щоб я сідав у його машину. Я слухняно це виконав. На передньому сидінні побачив адвокатку Юлію, якої раніше не помічав. Поруч сиділа Принцеса, і я відчував тепло її тіла, біля неї був Петрович.

22

Виходило, що ми їхали до Нишпорки, де Петрович мав на деякий час знайти прихисток, аби не стати жертвою невідомого вбивці. Я з дружиною раніше про це спеціально не домовлявся, але знав, що якби зараз вона була тут, то обов'язково взяла би ініціативу в свої руки. Тому я сказав, що ми їдемо до мене, а Петрович з Принцесою житимуть у нас. Здається, я назвав Олю саме Принцесою, і ніхто не здивувався, навіть донька Петровича, ніби це було саме по собі зрозумілим. Я бачив лише, що Нишпорка переглянувся з адвокаткою Юлею, проте жодного слова з їхніх вуст не прозвучало. Я сам був здивований у власних здібностях переконувати людей.

Моя половинка вдячно глянула на мене, коли я привів усю компанію до нашої квартири. Її погляд свідчив про те, що мені пробачено всі мої минулі, нинішні й майбутні гріхи. Принцеса плакала в її обіймах. Нишпорка сказав, що це добре, коли всі потенційні жертви невідомого вбивці зібрані в одному місці, і вдячно потиснув мені руку за геніальну пропозицію. Я ж подумав, що цей чоловік не наважиться нападати на нас, поки ми в квартирі, але поза її межами кожний із нас може стати легкою здобиччю убивці. Ситуація ускладнювалася тим, що ми не знали, хто це.

Дружина приготувала розкішний сніданок, ніби знала, що ми всі приїдемо сюди. А може, й справді знала, бо інтуїція працювала в неї на повну потужність. Вона й за столом не відходила від Принцеси, щось тихо говорила їй на вухо і таки змусила хоч трохи поїсти. Нишпорка й адвокатка Юлія поводили себе, як закохана пара, але на них ніхто не звертав уваги, і вони користувалися ситуацією. Я не мав теми для розмови з Петровичем. Втім, я розумів, що йому зараз не до мене. Цієї ночі він міг позбутися доньки. Мені здалося, що в нього у душі порожнеча, яка підсилювалася смертю школярика. Будь-які мої слова були зайвими. Нишпорка й адвокатка Юлія попрощались і пішли.

23

День поволі згасав. Я звик до щоденної творчої праці, але зараз відчував себе незатишно у власній квартирі. Не кину ж я всіх, не скажу, що мені треба писати роман про детектива Василя Васильовича. Та й не лежала зараз душа до писанини, хоча завдяки натхненню від адвокатки Юлії ясно промальовувалася сюжетна лінія. Нудота, коли нічого сказати і нема що робити, заповнювала мене зсередини, і я страшенно не любив, коли потрапляв у подібні ситуації. Дружина з Принцесою дивилися телевізор. Ми з Петровичем теж приткнулися збоку, але відчувалося, що ні він, ні я не бачимо, що відбувається по той бік барикад.

Заспокоювало те, що завтра, у понеділок, буде веселіше. Ми мали йти давати свідчення. Тривожило, що дружина буде в школі, і я ще не знав, що маю вдіяти, аби захистити її. Вбивця вишукуватиме жертву кожну окремо, і це складало небезпеку. Не доводилося сподіватися від поліції чи прокуратури охоронців для дружини. Разом із порожнечею в мені почала накопичуватися злість. Більш дурнуватої ситуації в моєму житті годі було придумати. А як виплеснути цей гнів? Описати все в новому романі про детектива Василя Васильовича? Чомусь подумалося, що він буде нецікавий читачеві, бо з подібним багато хто зіштовхнувся в реальному житті.

Ми з Петровичем побігли до спальні, коли почули, що Принцеса плаче, аж заходиться. Дружина втішала її, але нічого не допомагало. З'ясувалося, що Принцеса бідкається через маму свого школярика. Вона не мала її номера телефону, не знала, де та живе. Хто ж їй повідомить про смерть сина? Я вкотре не сподівався, що в мене такі таланти. Натхненно став брехати, що поліція вже про все розповіла мамі школярика. Дружина зрозуміла мене й якось дивно глянула. Петрович теж второпав, у чому річ, але не подавав виду. Здається, це трохи заспокоїло Принцесу. Ми з Петровичем повернулися до кімнати, а Принцеса з дружиною залишилися в спальні. Петрович мовчки простягнув мені руку і нічого не сказав. Я зрозумів, що це подяка за Принцесу.

Потім дружина відігнала нас від телевізора. Ми поплелися на кухню. Це означало, що до самого вечора нам обмежили доступ до навколишнього світу. Ось так через маніяка ми опинились у в'язниці, якою виявилася моя квартира.

Вже й не пам'ятаю, як ми з Петровичем донудилися до вечора, аж поки жінки не почали вкладатися спати. Виходило на те, що Принцеса лежатиме з дружиною, а мені й Петровичу постелили на дивані. Спочатку Петрович запротестував, сказавши, що спатиме на підлозі. Свої п'ять копійок вставив і я, по-джентльменськи запропонувавши гостю залишитися на дивані. Нас суворо помирила дружина, сказавши, що не покусаємося.

Якось дивно було спати поруч з чоловіком, хоча ним був і Петрович. Тішило самолюбство, що Принцеса зараз лежить на моєму місці, – і я, мабуть, згадуватиму про це до кінця життя. Петрович доволі швидко заснув, а я ще довго крутився, допоки й мене не розібрав сон.

Звісно, за інших обставин я би написав якогось вірша. Але блокнот залишився на тумбочці у спальні. Я з жахом подумав, що Принцеса могла прочитати мої вірші. Звісно, вони їй не сподобаються, і я впаду в її очах.

24

Зранку в двері хтось подзвонив. Перша моя думка: вбивця не втримався, прийшов по наші душі. Але дружина вже поралася на кухні, готуючи сніданок.