Петрович і Принцеса - Власюк Анатолій

Може, на це була якась інша причина, проте я вже не можу без того, щоби щось та й не дофантазувати.

У маршрутці адвокатка Юлія тарахкотіла, не даючи нікому можливості вставити бодай одне слово. При цьому вона дуже виразно дивилася на мене, ніби давала зрозуміти, щоби я не прохопився перед Нишпоркою щодо Петровича, який у танці тримав руки на її дупці. Чесно кажучи, зараз мені було не до цього, бо я думав про Принцесу, а дружина навряд чи щось бовкне, бо принцип жіночої солідарності дуже важливий для неї.

Нишпорка теж декілька разів виразно зиркнув на мене, і я зрозумів, що йому треба сказати щось дуже важливе. А як це зробити у присутності жінок, тим більше, коли йтиметься про те, чого вони знати не повинні?

Але все розв'язалося саме по собі. Коли ми вийшли із маршрутки, дружина сказала, що йде з адвокаткою Юлею на каву. Це виглядало так, що, мовляв, ми відпускаємо вас, чоловіки, на всі чотири сторони. Будьте поки що вільними, але не забувайте про нас. Я безпомічно глянув на Нишпорку, але він заспокоїв мене поглядом: ситуація під контролем. І коли жінки відійшли від нас на безпечну відстань, сказав, що адвокатка Юлія знає про існування ймовірного напарника високого молодика атлетичної будови тіла, так що моя дружина знаходиться під надійним захистом.

15

Несподівано Нишпорка запросив мене до пивбару. Хоча я не був великим любителем пива, але погодився, бо розумів, що розмова буде довгою. Це зовсім не те, що пашталакати про все і ні про що за філіжанкою кави.

По дорозі до пивбару ми мовчали. Мабуть, Нишпорка обдумував те, що має мені сказати, а я вкотре переконувався у здатності моєї дружини сходитися з потрібними їй людьми. Зазвичай, вона не йде на контакт з незнайомими, ігнорує їхні запрошення на чай-каву. А тут мало трапитися щось надзвичайне. Я навіть підозрював, що дружина сама запросила адвокатку Юлію, щоби вивідати у неї щось секретне. Якщо знатиме, що у високого молодика атлетичної будови тіла може бути ймовірний напарник, то чи додасть це їй душевного спокою?

До пива Нишпорка замовив по сто грамів горілки і мисливські ковбаски. Я зрозумів, що розмова мала бути серйозною. Але він почав здалеку, ніби не наважувався сказати щось таке, що могло вивести мене з рівноваги чи взагалі повибивати всі клепки з голови.

З'ясувалося, що він і адвокатка Юлія ночували на моїй дачі, щоби вберегти Петровича від несподіванок. Так і сказав – від несподіванок. Якщо розібратись, то й справді смерть є найбільшою несподіванкою для людини, як би ти не намагався гідно її зустріти.

Мабуть, Нишпорка неправильно витлумачив мій погляд, бо почав виправдовуватися, казати, що ночував у різних кімнатах з адвокаткою Юлією, хоча я навіть не встиг подумати про це, а тим більше не намагався бодай у чомусь звинувачувати Нишпорку. На моїх вустах заграла поблажлива посмішка, бо він знітився, подумавши, що я йому не повірив: мовляв, як це можна бути вночі з красивою жінкою й не скористатися ситуацією? Нишпорка казав, що взагалі-то вони майже не спали, чергуючи по дві-три години, бо пильнували, аби високий молодик атлетичної будови тіла не вдерся до дачі. Можливо, мій вираз обличчя трохи його заспокоїв, бо він надовго замовчав.

Мені здалося, що я вже починав розуміти свого напарника, міг мало не зі стовідсотковою вірогідністю сказати, що він зараз скаже. Але далі цього не пішло, бо я упіймав себе на думці, що назвав Нишпорку – нехай і мислено – напарником. Навряд чи це відповідало істині. Радше ми були ситуативними союзниками, які об'єднуються в пошуку вбивці. Напарник – це щось вище. Ось Нишпорка й адвокатка Юлія – це справді напарники. В цьому я навіть не сумнівався. Але, чого гріха таїти, в ту мить мені захотілося стати напарником Нишпорки.

За прикладом Нишпорки я відразу влив у себе сто грамів горілки і почав запивати пивом. Якби не мисливські ковбаски, ми, мабуть, швидко би сп'яніли, враховуючи вжите на дачі.

Нишпорка розповів, як взяли високого молодика атлетичної будови тіла. Його здала дружина, коли він приплівся до квартири. При цьому високий молодик атлетичної будови тіла кричав, що це вона все організувала, намовляла його вбивати людей, а він мусив це робити, бо кохає її.

Звісно, ні я, ні Нишпорка не повірили у версію високого молодика атлетичної будови тіла. Яке ж це кохання, якщо заради нього треба вбивати? Можна говорити лише про патологічну хіть до жінки. Але не це головне. Дружина високого молодика атлетичної будови тіла аж ніяк не виглядала на організатора чи замовника убивств. Радше це була небайдужа до чоловіків жінка, а високий молодик атлетичної будови тіла постійно ревнував її. Коли вибило клепку в голові, став убивати тих, хто симпатизував його дружині. Я пишався, коли Нишпорка сказав, що на всі сто відсотків згодний з моєю точкою зору.

На радощах я хотів замовити ще сто грамів горілки, але Нишпорка зупинив мене, зауваживши доволі справедливо, що ми повинні бути пильними, поки ймовірний напарник високого молодика атлетичної будови тіла на волі. Я відчував, що він має сказати мені ще щось дуже важливе, але не наполягав на тому, аби Нишпорка швидко виклав це. І аж коли ми добряче закусили мисливськими ковбасками, що вбивали алкоголь, він розповів про адвоката із обласного центру. З'ясувалося, що його хотіли затримати, аби встановити зв'язок з високим молодиком атлетичної будови тіла (звісно, йшлося про вбивства, а не про захист у суді), але цей чоловік несподівано зник. За п'ятнадцять хвилин до того, як на його квартиру приїхали працівники прокуратури та поліції, він кудись пішов і досі не повертався. При цьому нічого з собою не прихопив. Складалося враження, що хтось із високопоставлених осіб попередив його про це. В квартирі залишилися маски, подібні до тих, які я знайшов у гримерці високого молодика атлетичної будови тіла. Дружина адвоката з обласного центру нічого не могла про них сказати. Вона навіть не знала, чи чоловік робив їх сам, чи приносив готові. Годі було дізнатися, чи перед втечею він прихопив із собою якісь маски.

Тепер я прекрасно починав розуміти, що муляло Нишпорку весь цей час. Він чекав моменту, аби повідомити мені цю невтішну новину. Звісно, коли ми були на дачі, про це ніхто не мав дізнатися. Ну, за винятком, можливо, адвокатки Юлії.

Знову несподівано, як це вже не раз зі мною бувало, я став думати про Принцесу, а потім перейшов до філософської теорії парастасів і похоронів Петровича. На моїх очах вона дала перший збій. Скажімо, мені не треба було чекати смерті Нишпорки, якому я бажав сто з хвостиком років життя у здоров'ї, аби зрозуміти, що це за людина. Насамперед професіонал своєї справи, який дбає про здоров'я і саме життя людей. І не кажіть мені, що я такий добрий, бо випив на дачі, а тепер ще й тут.

У мене були якісь гроші, хоча їх явно не вистачило б, аби уповні розрахуватися за замовлення. Проте коли я їх простягнув Нишпорці, він обвів мене поглядом пораненого звіра. У такій ситуації з мого боку було безглуздо на чомусь наполягати.

Коли ми вийшли із питейного закладу, то знову мовчали. А про що говорити, коли все зрозуміло? Адвокат із обласного центру ставав нашим головним болем. Якщо він дійсно є напарником високого молодика атлетичної будови тіла, то незабаром може з'явитись у Дрогославі, якщо вже не перебуває тут.

Як би там не було, але слабким ланцюжком у цьому розташуванні сил виявлявся Петрович. Принаймні ми з дружиною разом і захищені квартирою, а він сам живе на дачі. До ранку можна спати спокійно, бо через присутність там Принцеси та її школярика адвокат із обласного центру навряд чи наважиться напасти на Петровича. А недільного ранку я і Нишпорка будемо на дачі, аби далі подумати про долю творця філософської теорії парастасів і похоронів. На цьому й порішили, поручкались і розійшлись, як друзі. Але чому "як"? В ту мить мені здалося, що ми стали друзями.

16

Коли я прийшов додому, дружини ще не було. Тривога почала заповзати мені до серця. Звісно, я вірив Нишпорці, що з адвокаткою Юлією моя дружина не пропаде, але це за умови, коли вони будуть разом. А коли розстануться після кав'ярні, хто пильнуватиме мою половинку? Я намагався не накручувати себе, заспокоював, що все буде добре, але з цього мало що виходило. Алкоголь уже давно випарувався з моєї бідної голівоньки. Натомість мало не смертельна втома почала сковувати тіло. Зараз би добре поспати, щоби відновити сили. Але думки про дружину, про те, що десь у провулку вона могла наштовхнутися на шприц адвоката із обласного центру, не давали мені розслабитись.

Я вже казав, здається, що моя дружина не любила, коли я їй телефонував. При цьому не мало значення, з якого приводу. Вона у мене виглядала діловою жінкою, постійно зайнятою роботою і розв'язанням важливих проблем. На цьому тлі мої дзвінки до неї виглядали мізерними, не вартими уваги. Я міг зателефонувати їй зранку, коли вона була в школі, й не отримати жодної відповіді аж до вечора, коли приходила додому. Добре, якщо дружина запитає, чого я телефонував. А бувало й так, що навіть не заїкнеться про мій дзвінок. Тоді я відчував себе маленьким хлопчиком, якого несправедливо образили, надував губки і всім своїм видом показував, що я найнещасніша людина на світі. Дружина, звісно, все розуміла і тихесенько про себе підсміювалася з цього, але робила так, щоби я міг здогадатися, що вона вкотре розкусила мене.

Кожна людина сповідує свою філософію життя. У дружини було щось своє, відмінне від інших. Мабуть, для неї не виглядало на великий гріх те, що вона не відповідає на мої дзвінки. А якщо я увечері не згадую про це, значить, мова й справді йде про щось мізерне і не дуже важливе. За її філософською теорією, головне, що я живий-здоровий і зі мною все добре.

Я вирішив зупинити потік думок у цьому напрямку, бо могло вийти, що крім філософської теорії парастасів і похоронів, яка належала Петровичу, моя дружина теж має свою філософську теорію, яку я ще не встиг окреслити словами, а там недалеко до висновку, що кожна людина має свою філософську теорію, яку сповідує, про що, зрештою, я й раніше здогадувався, а тепер майже прийшов до цього геніального відкриття. Кожна людина за своєю природою є філософом, бо сама Природа з великої літери є філософією буття.