Петрович і Принцеса - Власюк Анатолій

Але чому "ніби", якщо так і було насправді? І лише надворі, озирнувшись навколо, він стишив ходу, пропускаючи вперед мою дружину, Петровича і Принцесу, а сам дуже швидко примостився біля мене і шепнув, щоби ніхто не чув: "Вона приходила вас убивати".

Звісно, для красного слівця я міг би вдати зараз із себе наївного і всім своїм виглядом показувати, що ніяк не можу второпати, про кого мова. Але мені не треба було сто разів втовкмачувати у макітру, що дружина високого молодика атлетичної будови тіла приходила нас убивати. В сумочці, яку так хотів оглянути Нишпорка, в неї містився шприц зі смертельною рідиною. Мабуть, вона не сподівалася побачити нас усіх разом. Могло бути й так, що ця жіночка хотіла прикінчити мене з дружиною, а черга для Петровича і Принцеси настала би пізніше. Всього цього я не сказав, але й так було зрозуміло, що до чого. Повернувши голову до Нишпорки, мовчки чекав подробиць, як йому вдалося вийти на слід убивці, якою тепер, з'ясовується, мала бути дружина високого молодика атлетичної будови тіла.

А Нишпорка ніби дражнив мене своїм мовчанням, хоча значно пізніше я зрозумів, що він мусив діяти саме так, а не інакше. Інформацію про дружину високого молодика атлетичної будови тіла, яка мала нас убити, він би й так передав мені, але зараз не можна було ризикувати душевним спокоєм інших, особливо Принцеси. А донька Петровича, мабуть, інтуїтивно відчула, що саме Нишпорка, а не я чи хтось інший, усіх порятує, тому й дивилася на нього, мовби на рятівника, а не просто як на чоловіка, що їй сподобався. Ці й подібні думки вихором пронеслися в моїй бідній голівоньці, аж поки я не почув від Нишпорки, що той з'їздив до адвоката з обласного центру і зумів добути з нього інформацію, що насправді всі маски виготовляла дружина високого молодика атлетичної будови тіла. Її чоловік теж навчився їх робити, але все одно прикінцеві операції, без чого маска й не була би власне маскою, у нього не виходили, тому дружина мала все доробляти. Нишпорка сказав, що логічно було припустити, ніби дружина високого молодика атлетичної будови тіла була не лише замовником й організатором цієї низки вбивств, а й стала виконавцем, коли чоловіка запроторили до психушки. Виходило, що школярика на моїй дачі вбила саме вона. Так ось вони звідки ці запахи парфумів, що паморочили мені голову!

Звичайно, в мене було дуже багато питань до Нишпорки. Стосувалися вони не того, вірю я чи на вірю в те, що дружина високого молодика атлетичної будови тіла була вбивцею і хотіла вколоти нас смертельною ін'єкцією у власній квартирі. В цю версію я повірив відразу і міг би заприсягтися (щоправда, заднім числом), що теж підозрював цю жінку. Ми ж завжди стаємо сміливими у своїх судженнях і діях, коли істина відкривається нам у всій своїй красі. Проте зараз мене цікавило, чому прокуратура і поліція не втручаються, не заарештовують дружину високого молодика атлетичної будови тіла. Нишпорка, очевидно, як це вже було традиційно у нього, зчитав ці та подібні запитання на моєму обличчі й дав зрозуміти, що при нагоді відповість на них. А зараз це справді було неможливим, бо ми вже підходили до будинку, в якому жили адвокатка Юлія та її чоловік.

39

Під під'їздом стояла машина Нишпорки. Він відчинив її і витягнув чотири пляшки правдивого закарпатського коньяку і дав по пляшці мені, дружині, Петровичу та Принцесі. Ми запротестували, бо виходило, що прийдемо з подарунками, а Нишпорка – ні, але він швидко заспокоїв нас, сказавши, що давно товаришує з чоловіком адвокатки Юлії, так що на подібні заходи може йти навіть з порожніми руками – і його ніхто не прожене.

Адвокатка Юлія з чоловіком жили на другому поверсі. Мабуть, вони бачили нашу чесну компанію з вікна, бо коли ми опинилися на майданчику і ще ніхто не натиснув на ґудзик дзвінка, двері відчинилися.

Спочатку я подумав, що адвокатка Юлія є донькою цього чоловіка. Вона була дуже схожою на нього. Саме вона на нього, а не він на неї, бо чоловік виглядав старшим від адвокатки Юлії років на двадцять. Потім з'ясувалося, що всього на сім, але він був нижчим від неї на півтори голови і мав добряче пивне пузо. Все це зістарило його, так що я був недалеким від істини, бо вже за святковим столом чоловік адвокатки Юлії казав, що їх часто називають саме батьком і донькою, а йому самому подобається кликати дружину донечкою. Він смішно клав голову на її груди, а вона цілувала його в лису маківку, залишаючи на ній сліди губної помади. Чоловік адвокатки Юлії вже знав усі ці фокуси, а тому неодмінно витирав маківку серветкою.

За столом було весело. Мабуть, не лише я, а й усі забули, що є потенційними жертвами дружини високого молодика атлетичної будови тіла, бо святкували на славу. Ну, точніше, про вбивцю знали лише я і Нишпорка, але все одно всі гарно веселилися, ніби жодних небезпек не було поруч.

Нишпорка таки сказав мені на балконі, куди вийшов перекурити, бо я не бавився в тютюнові ігри, що поліція і прокуратура розглядали можливість провести повторний обшук у квартирі дружини високого молодика атлетичної будови тіла, але в останній момент дали задній хід. Нишпорка ж був переконаний, що там можна було знайти ще декілька подібних масок, вилучених під час попереднього обшуку. Більше того, могли натрапити й на шприци зі смертельною речовиною в них, і тоді б дружину високого молодика атлетичної будови тіла приперли в кут. Він розводив руками, бо не знав, як вони мають намір тепер ловити убивцю. Чекатимуть, поки вона пришиє когось із нас?

40

За нами давно спостерігала Принцеса. Нишпорка теж це помітив і лукаво глянув на мене. Мовляв, старий, ти даєш, ото яка гарна дівчина пропадає за тобою. Але все виявилося з точністю до навпаки. Коли ми зайшли із балкону до квартири, Принцеса запросила до танцю Нишпорку. Він винувато подивився на мене: мовляв, вибач, старий, нічого не вдієш.

Петрович танцював з адвокаткою Юлією – щоправда, аж занадто скромно, на піонерській відстані, не те що на дачі.

Я присів до столу. Чоловік адвокатки Юлії намагався запросити до танцю мою дружину, але з того нічого не вийшло. Довелося нам випити по маленькій чарчині правдивого закарпатського коньяку – і дружина сміялась, слухаючи цікаві оповідки чоловіка адвокатки Юлії, а на мене не звертала жодної уваги. Пий собі, чоловіче, якщо маєш кінське здоров'я. Настрій у мене був препаскудний, бо ніхто з присутніх тут жінок не звертав на мене уваги, а мікроскопічні дози правдивого закарпатського коньяку не дозволяли веселитись уповні. До того ж, я думав про дружину високого молодика атлетичної будови тіла, яка могла нас вбити, а прокуратура з поліцією й не збираються її заарештувати. Знову доводиться самому захищати власне життя.

І ось саме зараз, коли я сидів за столом і цідив крізь зуби правдивий закарпатський коньяк, у мені зріло щось дивне. Воно йшло зсередини, і я ще не міг сказати про нього словами. Проте можу заприсягтися, що подібні відчуття зріли всередині кожного, хто знаходився в цій кімнаті. Я ще не знав про це, але потім, коли розмовляв з моїми друзями по нещастю, неодмінно чув від них про народження подібних відчуттів саме в той момент. Мабуть, містичне повсякчас присутнє в нашому житті, хоча ми мало звертаємо на нього увагу. Точніше, не здогадуємося про його існування. Відчуваємо дискомфорт, внутрішній і навіть зовнішній, ніби якесь стороннє тіло не дає нам нормально жити. Ми не бачимо його, навіть не можемо відчути на дотик, але десь усередині глибоко переконані в існуванні чогось незвичного для нас. Це не душа, бо, мабуть, як вона вилітає із нашого тіла, ми відчуваємо в останню мить життя. І душа – це ми, те, що вже не потрібне на грішній землі, але неодмінно згодиться в космічних висотах, недосяжних людській уяві.

Втім, доволі швидко це містично-космічне матеріалізувалося в школярика, в розуміння, що його нема і вже ніколи не буде. Якось раптом припинилися танці на пів-мелодії, хоча ніхто не давав жодної команди. Всі відчували себе винуватими, але не змогли би назвати, в чому власне полягала їхня вина. Містичний дух школярика знайшов нас і змусив присоромити. Ми танцюємо, ніби нічого не сталося, а чоловіка нема на білому світі. І доволі швидко усе так помінялося в нашому житті, що пам'ять про школярика вивітрилася. Ну, добре ми, але Принцеса. Якими б не були в неї почуття до школярика, чи їх взагалі не було, як думав я, але ж він врятував їй життя, і ніхто не напоумив доньку Петровича, що принаймні непристойно танцювати, коли його душа ще не покинула землю. Мабуть, не слід нас звинувачувати в недодержанні християнських традицій чи кидати інші звинувачення. Людина віруюча поводить себе так, як має бути. Вирішальну роль відіграють внутрішні мотиви, закладені раніше, і не слід трактувати зовнішні прояви як порушення загальнолюдських правил. Головне, щоби твоє внутрішнє єство жило в гармонії з Природою, обов'язково з великої літери.

41

На Принцесу було важко дивитися. Мені здалося, що не лише я, а й всі присутні з іронічною посмішкою інквізитора спостерігали за її муками. Хто-хто, а вона перша повинна була віддати шану своєму захисникові. І справа не в цьому злощасному танці, хоча в ньому теж, а в тому, що внутрішньо Принцеса не відчувала ось цієї вдячності школярику за врятоване своє життя. Мені думалося, що не лише я, а й усі присутні доволі прозоро розуміли це і намагалися вдягнути маску, щоб і їх не звинуватили в байдужості. А ми за своєю суттю й були такими – байдужими і відстороненими від інших людських життів, до яких нам, за великим рахунком, нема жодного діла.

Не можу точно вам сказати, як довго тривала тиша, викликана масованою атакою з потойбічного світу. Можливо, і час в ту мить зупинився, бо кожний сигнал звідти гальмує наш поступ, як би ми не опирались чи не намагалися щось сказати, аби виправдати свою ницість.

Але вже наступної миті пролунав дзвінок у мобільному телефоні Принцеси. Мабуть, вибило незнайомий номер, бо вона безпорадно подивилася на мене. Ось так завжди. Коли все нормально, я Принцесі не потрібен і вона навіть не дивиться в мій бік. А коли виникають труднощі, шукає в мене якщо не фізичної, то моральної підтримки. Я не ремствував з цього приводу.