На коні вороному - Самчук Улас

Що це все значить?! ?!

Гадаю, що цього мого листа Ви вже дістанете напевно. Отже, пишу ще раз. Дорогий Друже! Як я на Вас не гавкаю, але на мою приязнь завжди можете розраховувати, як і на мої обіцянки. З "нею" я розмовляла на цю цікаву для Вас тему, не раз і не два. Все гаразд! її відношення до Вас незмінне, вона лише хоче, щоб і Ваше було таке. А в тому я її запевнила так, що ми вже вибиралися удвох до Вас у гості, лише Ви по нас не послали (авта), ані самі не приїхали. А вона дуже і дуже хоче Вас бачити і ввесь час думками з Вами. Задоволені? Напевно! Отже, поцілуйте мені за це в своїх думках ручки і погасайте на радощах по своїй кімнаті. А пізніше напишіть їй гарного листа з найсердечнішими привітаннями для мене.

У мене наразі все гаразд. Спілка існує, літературний клюб відбувається щосуботи, стягаючи багато публіки. Відношення (публіки) до мене добре... В мешканню тепло, бо гріє теплоцентраль, з їжою можливо. Отже, я себе почуваю цілком у формі і збираюся виступати в клюбі зі своїми поезіями. Приїздіть! Прочитайте нам щось і як не маєте нового, то з "Волині", або "Марії".

Писала б багато та нема часу. Сто справ чекають. Маю до Вас прохання: довідайтесь, чи є серед полонених в Рівному маляр Олександр Цимбал, це брат маляра Цимбала, який є тепер в Америці і артистки Цимбал, яка грає тепер в театрі Садовського в Києві. Вона довідалась, що ніби він там і прохає Вас про це дізнатися. Бога ради! Зробіть це! Прикладаю докладні дані і вона, і я будемо вдячні! Пишіть при кожній нагоді. Вітайте Анну Антонівну, Шеккерів, Василя і всіх. Ваша Олена".

Тривожний, диктований гострим інстиктом, до останнього віддиху оптимістичний її прощальний зойк. "Пишу Вам третього листа без відповіді. Що це все значить!?!?". Хто міг сказати? І де ділися ті листи? І "Приїздіть!":

Я був у стані хворобливої екзальтації. "Ніяким словом не розповім, ніяким звуком не висловлю", — нотує це мій нотатник з того часу. А з 1-го лютого він каже: "Рідко коли трапляється мені бути вечором самому, але сьогодні я сам. Учора й перед учора було тут аж надто шумно. Сьогодні, натомість, навіть Герман цілий день десь пропадає. Неділя. Зараз повечеряв і все намагаюсь почати роботу. Потребую передовицю для газети і реферат на свято Шевченка. Учора був у мене разом з іншими гостями, Кох з Києва. Він сьогодні від'їхав туди назад і має завтра вернутися. Обіцяв мені декого привезти. Побачу..."

Ця нотатка знаменна цим своїм "обіцяв мені декого привезти". Але той Кох не був з Києва, а з Гамбургу, відпо-ручник райхскомісаріяту в Києві, до речі, цікава, інтелігентна, до наївности щира людина в партійній уніформі спеці-яльного вишколення "Лицарських орденів" націонал-соціяліз-му, якого наша приятелька Віра так очарувала, що він затратив над собою контролю, не підозріваючи, що він бавиться з огнем, бо Віра була напів жидівського роду, що для такого орденського лицаря значило смертельне табу... Маючи в Гамбурзі наречену, яка наполегливо вимагала одруження, він все відтягав туди поїздку за "браком часу", а натомість дуже часто появлявся в Рівному для побачення зі своєю Дульчінеєю.

Використовуючи цю трагічно-романтичну нагоду, я на-

мовляв Коха привезти нам з Києва Олену і Таню, що він

мені обіцяв. Я написав Олені захопленого листа — "Мила, до-

рога, хороша Оленочко!", в якому повідомляв, що справу з

її приїздом розв'язано і що в скорому часі я надіюся їх ба-

чити в Рівному. . ;> • ,