Бурлака - Іван Карпенко-Карий

Сидiр ви­хо­дить.

Чуєш, па­руб­че, я то­бi i ко­нi по­да­рую, i дi­ла нi­яко­го не за­ве­ду, i ще дам сто кар­бо­ван­цiв… тiлько вiд­сах­нись ти вiд Га­лi Ко­ро­лiв­ни - я її сва­таю! Iди ку­ди в най­ми, ска­жи, що ко­хаєш дру­гу - од­кинься вiд неї! Бо як цього не зро­биш, то я те­бе i в ост­рог по­са­дю, i в мос­ка­лi вiд­дам - все од­но про­па­деш.

Олекса. Так ось во­но що! Ви б так i ка­за­ли: це ви ку­пуєте у ме­не мою дiв­чи­ну? Нi, дядьку, бiд­ний я, прав­да, i сто кар­бо­ван­цiв гро­шi, але я по­вi­сив­ся б на дру­гий день або й за­раз, як­би взяв у вас сто руб­лiв для то­го, щоб роз­па­на­хать свою ду­шу, зсу­шить своє сер­це ра­зом з чу­жим сер­цем! Нi, дядьку, цього не бу­де! Ви ме­не не зля­каєте тим, що по­са­ди­те. По­са­ди­те - то й ви­пус­ти­те. А в мос­ка­лi пi­ду, то не по ва­шiй во­лi, а так, зна­чить, слiд, те­пер усi iдуть. Тiлько ме­нi пи­сав дядько Па­нас, що я вiльгот­ний…

Старшина. Я то­бi по­ка­жу вiльго­ту, ко­ли так! Бач, який зав­зя­тий! Я до те­бе лас­кою, а ти гу­ком на ме­не! Е, со­ба­чий си­ну, стри­вай же, я те­бе по­ки в мос­ка­лi вiд­дам, то ще й рiз­ка­ми ви­по­рю, во­лос­ним су­дом. Си­до­ре! Вiзьми йо­го в хо­лод­ну, ми з ним завт­ра розп­ра­ви­мо­ся, ач яке зiл­ляч­ко!

Сидiр. Iди.

Олекса. Грiх вам бу­де, дядько! Я всiм лю­дям роз­ка­жу, за вi­що ви на­до мною згну­щаєтесь.

Старшина. По­са­ди йо­го та пок­лич пи­са­ря.

Сидiр. Та он­де й вiн, i Герш­ко бi­жать сю­ди обид­ва.

Сидiр з Олек­сою ви­хо­дять.

ЯВА VIII

Старшина (ди­виться у вiк­но). Ди­ви, й справ­дi, не­на­че їх хто в по­ти­ли­цю тур­лить, - бi­жать. Чи не по­бив­ся, бу­ва, Герш­ко з пи­са­рем?! Ще ма­ло кло­пiт - роз­би­рай своїх. Ну, вже той Омельян Гри­го­ро­вич, з ду­хов­них, а не по-ду­хов­но­му пос­ту­па…

ЯВА IX

Гершко i пи­сар ра­зом в две­рi вско­чи­ли i заст­ря­ли. Герш­ко ви­бор­сав­ся пер­вий, а пи­сар, п'яний, го­во­ре з две­рей.

Писар (в две­рях). Пос­той, Герш­ку, ти не роз­ка­жеш, за­гар­чиш тiлько, бо ти за­ха­кав­ся, як со­ба­ка.

Гершко. Не жу­рiться за ме­не, гля­дiть, щоб са­мi не впа­ли!

Старшина. Ба­чи­те, Омельяне Гри­го­ро­ви­чу, а ка­за­ли, що свою сте­пень по­нi­ма­ете!

Писар (пiд­хо­де). Все­ко­неч­но по­нi­маю! Ето не ва­ша, а моя пе­чаль!

Старшина. Що ви там нат­во­ри­ли?

Писар. Все як слiд. Пос­той­те, я вам по по­ряд­ку. Тiлько що я ви­пив пос­лiд­ню чар­ку i за­ку­сив хвар­ши­ро­ва­ною щу­кою, у нього слав­на щу­ка…

Старшина. Та ка­жiть вже: чи ви по­би­лись, чи що?

Писар. Бо­же сох­ра­ни! Вот (цi­лує жи­да), зна­чить, мир i лю­бов! А тiлько де­ло важ­ное єсть. Герш­ку, по­вест­вуй!

Гершко. Пам'ятаєте, як ви сьогод­ня ска­за­ли, що тут у вас був бун­тов­щик Опа­нас Бур­ла­ка?

Старшина. То бий вас си­ла бо­жа, якi по­лох­ли­вi! Так же ж був, а те­пер чорт йо­го знає, де вiн! Ка­жiть тол­ком - що там тра­пи­лось?

Гершко. Ну, слу­хай­те ж сю­да: оцей са­мий Бур­ла­ка си­дить у ме­не в шин­ку, тiлько що прий­шов. Там йо­го обс­ту­пи­ли лю­де! Роз­ка­зу­ють, що Олек­су за­ареш­ту­ва­ли, чу­ли, як Си­дiр гвал­ту­вав, що вiн ко­ней ва­ших пок­рав; i той Па­нас сю­ди зби­рається. Я за­тим i при­бiг, щоб вам ска­зать.

Старшина. Та нi, то не вiн! Де йо­му тут узяться? То те­бе ля­ка­ли.

Гершко. Вiн! Пе­ре­ля­кав ме­не на смерть: но­жем уда­рив по сто­лу - заг­нав йо­го по са­му ко­ло­доч­ку.

Писар. Вер­но, как ста­тис­тi­ка!

ЯВА X

Входить Бур­ла­ка, в пос­то­лах, в сви­тi, з тор­бою за пле­чи­ма i з ча­банською гир­ли­гою в ру­ках. Пи­сар при­сi­да бi­ля сто­лу, жид за­дом кра­деться за две­рi i ще­за.

Бурлака. Здрас­туй­те вам. Не пiз­на­ли?

Старшина (стри­во­же­ний тро­хи, але не по­ка­зує ви­ду). Ба нi, пiз­нав. Дав­но прий­шов?

Бурлака. Та оце тiлько що ввiй­шов в се­ло! Як же ти по­жи­ваєш, Ми­хай­ло? (Iде до нього, хо­че по­чо­лом­каться.)

Старшина. Ти знай честь, пам'ятай, з ким го­во­риш! Здається, ба­чиш, що стар­ши­на (по­ка­зує знак), то тре­ба й го­во­рить якось iна­че.

Бурлака (тро­хи одс­ту­па на­зад). Це так то­ва­ри­ща стрi­чаєш? Ну, ви­ба­чай­те, гос­по­дин стар­ши­на. А я й чув вiд лю­дей, що ви ста­ли ве­ли­кий, пан, що до вас нi прис­ту­пу те­пер, та i не вi­рив, аж во­но i справ­дi так. Ви­ба­чай­те ще раз.

Старшина. Яке ме­нi дi­ло до людсько­го па­ще­ку­ван­ня! Всяк по­ви­нен знать своє стiй­ло. Чо­го то­бi тре­ба?

Бурлака. Ба­чи­те, я йшов до­до­му спо­чи­вать, на ста­рiсть на­доїло ме­нi мiж чу­жи­ми людьми ти­няться. Си­вiть по­чав, i нi до ко­го бу­ло го­ло­ву при­хи­лить! А тут у ме­не зос­тав­ся пле­мен­ник - Олек­са Жу­па­нен­ко, - ду­мав у нього до­жи­вать ста­рiсть. При­ход­жу сьогод­ня в се­ло, пи­таю про сво­го Олек­су, а ме­нi й ка­жуть, що йо­го тiльки що за­ареш­то­ва­но. Так я й до­до­му не за­хо­див; роз­пи­тав, хто стар­ши­на, за­раз i сю­ди - ду­маю со­бi: ста­рий при­ятель Ми­хай­ло дасть бра­терську ра­ду. Од­на­че ба­чу, що ра­ди не бу­де. Ну, хоч ска­жiть ме­нi, будь лас­ка: за вi­що ж хлоп­ця по­сад­же­но пiд арешт?

Старшина. А ти що ме­нi? На­чальник, чи як, що я то­бi бу­ду роз­ка­зу­вать, за вi­що ко­го в хо­лод­ну по­са­дю?!

Бурлака. Ба нi! Ви ме­нi на­чальник, а вся­кий на­чальник по­ви­нен зас­ту­паться за прав­ду i кож­но­му ми­ря­ни­ну да­вать i по­ра­ду, i од­по­вiдь на йо­го пи­тан­ня!

Старшина. Та я знаю, що ти ду­же ро­зум­ний, з то­бою не зба­ла­каєш! То ти тiлько за цим прий­шов? Ме­нi нi­ко­ли, iди со­бi з бо­гом!

Бурлака. Як же це бу­де? То ви й не ска­же­те, за вi­що мо­го пле­мен­ни­ка по­са­ди­ли?

Старшина. Пi­шов со­бi геть! Що ти ме­нi мо­лит­ву прий­шов чи­тать?

Бурлака (пiд­хо­дить, стар­ши­на одс­ту­па). Слу­хай, Ми­хай­ло! Я не по­див­люсь, що ти стар­ши­на, а тiлько не за­го­во­риш по-людськи, то ви­во­ло­чу то­бою всю ха­ту! Ка­жи, не дра­туй ме­не: за вi­що взя­ли па­руб­ка? Я не одс­туп­лю за по­рiг, по­ки не до­вi­да­юсь!

Старшина (огля­дається.) Омельян Гри­го­ро­вич, де ви?

Писар. Я тут - на мiс­цi. (Шу­ка на­че чо­го.) Пе­ро десь упа­ло.

Старшина. Пи­шiть про­то­кол! Чу­ли, що вiн ка­зав?

Писар (пi­дiй­мається, вит­рi­щив очi i ди­виться). Не уро-зу­мiв!

Бурлака. Шко­да, па­не-бра­те, твiй пи­сар те­пер тiлько мис­лi­те мо­же пи­сать. Бач, який гар­ний - мов со­ва! Ще раз про­сю те­бе, Ми­хай­ло Ми­хай­ло­вич, не дра­туй ме­не, ска­жи: за вi­що ти ареш­то­вав Олек­су?

Старшина. Твiй Олек­са - зло­дiй, за то й си­дить, чув?

Бурлака. Зло­дiй?! Брех­ня! Лю­де за­раз ка­за­ли ме­нi, що Олек­са смир­ний, ро­бо­тя­щий i чес­ний хло­пець! Не шут­куй­те цим сло­вом, гос­по­дин стар­ши­на!