Три долі - Марко Вовчок

style="">- Як же! Св­ід­ки є.

- А! - ка­же.

Б­ільш вже не пи­та­ла.

 

 

XX­II

 

 

Прийшла Ма­ру­ся до Кат­р­і. Бу­ла во­на ти­ха, смут­на ­і лас­кава.

- Знає? - спи­та­ла ме­не.

- Знає,- ка­жу,- та їй за все бай­ду­же.

Катря її спер­шу не п­із­на­ла, а на в­і­тан­ня од­ка­за­ла:

- Благослови, гос­по­ди!

- Се Ма­ру­ся,- го­во­рю їй.

Тод­і вже во­на п­із­на­ла ­і знов ка­же:

- Боже бла­гос­ло­ви!

Маруся сто­яла пе­ред нею.

- С­ідай, Ма­ру­се! - про­шу.

Вона не схо­т­і­ла чи не вчу­ла, сто­яла ­і ди­ви­ла­ся на Кат­рю. Кат­ря не­по­ру­хо­ма си­д­і­ла. Б­ільш не бу­ло н­і­ко­го в ха­т­і.

- Катре,- про­мо­ви­ла до неї Ма­ру­ся,- чом ти сло­ва не про­мовиш? Чи ме­н­і зве­лиш го­во­ри­ти, Кат­ре?

- Що? - пи­та Кат­ря.- Що го­во­ри­ти?

- Бач, Ма­ру­ся вже си­ва ста­ла зов­с­ім,- ка­жу, зняв­ши хуст­ку з Ма­ру­с­і.

Подивившися, ка­же:

- Сива.

Посид­іла Ма­ру­ся мовч­ки ­і поп­ро­ща­лась. Кат­ря її хрес­ти­ть.

- Катре! - про­мо­ви­ла Ма­ру­ся,- в ме­не д­і­ти.

- Боже їх бла­гос­ло­ви! - од­ка­за­ла Кат­ря по своєму зви­чаю.

Як са­ма вже во­на н­і­чим людським не му­ти­ла­ся,- то вже й не вва­жа­ла, як в ­ін­ших сер­це ко­ло­ти­ло­ся.

Маруся до­до­му п­іш­ла.

На тре­т­ій день Кат­ря ­із сест­рою Ме­ла­н­ією поїха­ли. Ма­руся ще при­хо­ди­ла поп­ро­ща­ти­ся. Кат­ря про­ща­ла­ся так са­мо, як в­і­та­лась… Хоч би во­на ли­це за­пе­ча­ли­ла! Хоч би озир­ну­ла­ся ра­зо­чок!

- Як од­м­і­ни­ла­ся! - про­мо­ви­ла Ма­ру­ся, див­ля­чись ус­л­ід за тим во­зом кри­тим по до­ро­з­і.

- А пам­’ятаєш, яка бу­ла во­на? - ка­жу.

- Як же!.. Доб­ре пам­’ятаю.

Ще ми пос­то­яли, по­ди­ви­лись. Ма­ру­ся п­іш­ла до своєї гос­по­ди, а я її про­ве­ла ­і в неї тро­хи по­си­д­і­ла.

Як­ів усе хво­р­ів, усе бо­л­ів. Дав­но вже в­ін не ро­бив н­і­чо­го: не здо­лав. Па­да­ла ко­ло всього са­ма Ма­ру­ся. Ба­га­то бу­ло їй д­і­ла в гос­по­д­і, ве­ли­ко пе­ча­л­і на сер­ц­і.

Весело, як є ким ра­д­і­ти, та й те доб­ре, ко­ли є об к­ім по­плакати. Їй-же бо­гу моєму, доб­ре! Г­ір­ка та жи­ва во­да, ка­жу вам…

Виходжу я од Ма­ру­с­і, ­і во­на ме­не до во­р­іт до­во­дить, а за нею д­іт­ки то­по­тять др­іб­ненько-ва­женько…

- Подивись,- ка­же во­на,- по­ди­вись, Хи­мо, ус­і трой­ко у йо­го ви­ли­лись - мої чор­ня­веньк­і!

­І згор­ну­ла їх ус­іх до се­бе. А во­ни хто з па­лич­кою у ру­ц­і, хто з хл­і­бом, з п­і­соч­ком у жменьц­і, жва­венько див­ляться… Ти­ха ­і вбо­га ха­та з виш­не­вим сад­ком!

Я жи­ву со­б­і при­доб­но на своїй се­литьб­і. Су­с­і­ди до ме­не хо­дять, а я знов до їх - од­в­і­дуємось. Ра­ди­мось, як го­ро­ди за­с­і­ваємо; вку­п­і наш од­по­чи­вок у свя­то…

Час за час, а к ве­чо­ру ближ­че…

ПРИМІТКИ

 

 

До видання увійшли твори Марка Вовчка із збірок: «Народні оповідання» (1857), «Рассказы из народного русского быта» (1859), «Народні оповідання» (т. 2, 1862), «Оповідання Марка Вовчка» (1865), повісті «Інститутка», «Три долі» і роман «В глуши».

Принцип розташування творів - жанрово-хронологічний; українські твори подаються за першодруками (наступні видання виходили без участі автора), російські - за останнім прижиттєвим виданням: Полное собрание сочинений. Саратов, 1896-1899, т. 1-7.

Правопис творів Марка Вовчка наближений до сучасного із збереженням лексичних, фразеологічних та діалектних форм. Малозрозумілі слова пояснюються у словнику в кінці тому.

Переклади іноземних текстів даються у посторінкових виносках і позначені зірочками. Місця, що коментуються, йдуть під суцільною нумерацією у межах твору або циклу творів («Народні оповідання»).

 

 

ТРИ ДОЛІ

 

Вперше надруковано в журналі «Основа», 1861, № 1, с. 9-90. В авторському перекладі російською мовою опубліковано в журналі «Русское слово», 1861, № 6, з такою приміткою від редакції: «Повість ця була видрукована малоросійською мовою в часописі «Основа». Бажаючи поширити її поміж більшості читачів і зробити доступною для тих, хто не знає малоросійської мови, ми подали тут переклад її, одержаний від автора». Повість увійшла до збірки «Новые повести и рассказы Марка Вовчка» (Спб., 1861) і до другого тому «Народних оповідань» (1862).

У рецензії на журнал «Основа», надрукованій в «Современнике», М. Г. Чернишевський, співчутливо говорячи про твори, які, на його думку, привернули б увагу широкого кола читачів, відзначив, зокрема, і «Три долі» Марка Вовчка («Современник», 1861, № 1, с. 66-83). Пізніше в «Нарисі історії українсько-руської літератури» І. Франко знову звернувся до цієї повісті і вказав, що порівняно з попередніми творами письменниці вона має «менший соціальний, але дуже великий психологічний інтерес» (Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с. 142).

Подається за текстом «Основи».

 

Марко Вовчок

 

ТРИ ДОЛІ

 

 

012

 

 

 

Друкований текст для вичитування взято з:

Марко Вовчок. Оповідання. Казки. Повісті. Роман. Київ, «Наукова думка», 1983. Серія «Бібліотека української літератури»

 

 

 

 

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

 

 

© Вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2020

 

© Електронна бібліотека

класики української та світової літератури «Відкрита книга»

 

2020

1 - Слободянські сторони - тобто Слобідська Україна у складі Російської держави, до якої входила територія теперішніх Харківської і частина Сумської, Донецької, Ворошиловградської, Воронезької, Курської областей. В 30-х роках XV­І­І ст. цю територію почали заселяти українські селяни і козаки, які, щоб позбутися польсько-шляхетського гніту, залишали Правобережну та Лівобережну Україну і переходили в межі Російської держави. Тут українські переселенці засновували слободи. Звідси й назва - Слобідська Україна.