т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.
Мартин. Лежить ще в больниці... Є надія, що видужає...
Ольга. Да?
Мартин. Та що з того? З больниці переведуть у тюрму.
Ольга. Ну, все-таки...
Лія кладе голову на стіл. Мартин ходить. Ольга понуро дивиться кудись. Десь далеко грають на піяніні.
Лія (підводить голову). Як я могла так?... (В стіну стукають).
Ольга. Це - Мазун. Я знаю його стук.
Мартин виходить в прихожу й вертається з Мазуном.
Мазун (скида пальто. Здоровкається). Єсть квартира, Ліє.
Лія. Дякую...
Мазун. Тільки-що був трус у Голорученка... Шукають бомб. Ідіоти... Забрали Голорученка й сестру Марусю...
Мартин. І сестру? А її ж чого?...
Мазун. А хіба їм не все одно? Посидить трохи... Беруть страшенно, як груші трусять... Очинь прикрасно беруть... Винен, невинен - жар і болєє нічево!... (Погляда на Лію, що поклала голову на стіл). Мартине! Папіросочку...
Мартин. Нема. Я сам давно хочу курить... Збігайте, купіть...
Мазун. Ну його, не хочеться... (Трусить кешені). Тут повинна буть потерушечка. (Підходить до столу й одрива од газети шматочок паперу. Крутить цигарку, поглядаючи на Лію). В минуту жисті трудную й потерушечку... А ви, Ольго, будьте обережнєй, коло вашої квартири щось часто треться нєкій індивідум, по всім ознакам іменуємий шпигом... До вас публіка дуже густо лазить. Хоч і конституція, а почистить квартиру не завадить...
Ольга. Все одно, хай беруть... Я б дуже хотіла... Живіше. Ах, якби забрали! (Мартин пильно дивиться на неї).
Мазун. Ну, єрунда! Що за охота? Ну, побили нас, так хіба це первина?... Якби нас не били, так ні з ким би було й боротись... А в такий час сідати в тюрму зовсім не цікаво. Тепер саме й робити... Да! Знаєте, Мартине, столярі од Мануїлова сьогодні заявили, що хотять вступить до нас. Ех, там єсть троє хлопців, просто антик!... Знаєте, той, що казав «ми пролетаріяти»... І його товариші...
Мартин (понуро). Це добре.
Ольга. Ах, якби сьогодні прийшли з трусом!
Мартин. Средство безсилих.
Мазун. Та що за фантазія?! Тут якраз робітників треба, а вони о тюрмі мечтають... Ви от краще їдьте в Кандурівку, селяни вже два рази прохали агітатора....
Ольга. Мазун! У вас крім селян, агітаторів, є ще що-небудь у житті?
Мазун. Це як?... Іронія?
Ольга. Не іронія, а просто питаю... Чого ж іронія?
Мазун (серйозно). Хм... як хочете, то найголовніший інтерес для мене в житті - це справді партійна робота... Да. Я не можу уявить себе серед другої обстанови.... Як якому-небудь канцеляристові канцелярія є центр всіх інтересів, так для мене партія. Само собою, що по достоїнству, по важності, по силі, я не можу ставить канцелярські інтереси з моїми... Я тільки так, «для сравнения»...
Ольга. Я розумію. Ну, а крім чисто партійних, у вас єсть ще якісь інтереси?...
Мазун (зиркаючи на Лію). Хм... Це вроді допита?...
Ольга. Як вам не хочеться,- можете не говорить!
Мазун. Ні, чого ж... Да, у мене есть ще инші інтереси... Наука, батьки... і так далі... Так, як і у всіх... А вам що?
Ольга. Та так... нічого. Грицько вас називає зародишем гармонійної людини...
Мазун (посміхаючись конфузливо й стараючись це сховать). Хм... Грицько - філозоф! «Був Грицько мудрий, родом з Коломиї, тямив він добре на філозофії... (Підходить до Лії й нахиляється близько до її голови). Що з тобою, Ліє?... Голова болить?... (Лія мовчить. Мазун ще якийсь мент дивиться на неї, потім задумливо й похмурившись закурює цигарку й сіда на ліжко позад Лії.) Кумедна публіка, їй-богу!... Ну, погром, арешти... Дико, страшно, тяжко... Але ж для чого допускать, щоб це придавило нас... Яка рація?... Я розумію, коли горе й страждання викликають гнів, жагучу ненависть, коли хочеться битись, гризтись... І зовсім не розумію, як можна хилити перед ними голову, опускати руки... Здається ж, ми взялись боротись,- значить, треба зарані знать, що буде те́, з чим треба боротись... Ех, та й годі. (Павза). А з вами що, Мартине?... На вас то вже не похоже...
Мартин. Нічого, так... Голова наче болить... Послали Гаврила в Лисички?
Мазун. Послали... Він трус бестія, цей Гаврило... Боюсь, що він не доїде й вернеться... (Раптовий стук у стіну. Мазун хутко встає). Що за чорт? (Іде в сіни. Вертається з Конспіратором, який зав’язав зуби хусткою).
Конспіратор (задиханий зніма картуза, скида з зубів пов’язку). Драстуйте... Дайте мені скоріше якогось картуза або шляпу... Лучче шляпу... Потом, якесь пальто... (Скида своє пальто).
Мазун. Та в чім діло?
Конспіратор. За мною бігло двоє шпигів... Я втік на звожчику... Вони мабуть їхали за мною... Скоріше...
Мартин. Та може вам, конспіраторе, здалось тільки?
Конспіратор. Ну, от!... Наче я не знаю... Я одного раз-у-раз коло столовки бачу... Паскудна така пика, в дворянському картузі...
Мазун. Так чого ви сюди забігли? Ви ж їх до цеї квартири прив’яжите... Тоже догадався!
Конспіратор. Тут квартир багато... Хіба вони знають, в яку я зайшов. Скоріше пальто якесь... Дайте покурить...
Мазун. Покурить нема, а пальто я можу вам своє дать. Не презентабельне, але инше...
Конспіратор. Все одно... Ах, покурить... Годині дві не курив і в кишені ні коп’я... Позичте гривеник, Мазун.
Мазун. Можна... Нащот гривеничка можна, а ежелі болєє того, дак не можу... (Вийма гривеник і дає).
Мартин. Ви зараз звідки?
Конспіратор. Був
