т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Мазун. Сказано: «перше, ніж філософствувати, треба мати щось їсти, пити й одягатись».

Грицько. А! Знаю я ці тексти з євангелля... А ми... я, ви... ми, інтелігенти, хіба не маємо що пити, їсти, одягатись? А хіба ми по своїй етиці далеко втекли від робітника?.. А західно-европейські робітники хіба так само бідують, як наші? А ви подивіться на їх. Це - філістери. У їх нема навіть того завзяття, широти, безразсудства, що ще є в наших робітників... Їхні демонстрації, їхня боротьба. Вони приходять в ентузіязм од своїх перемог, од того, що здобули закон про робочий день не в десять годин, а в дев’ять. А це, власне, що значить? Те, що ті робітники зможуть цю годину просидіти в пивній і випити лишню кружку пива... Ентузіязм од кружки пива! Перемога!

Мазун. Значить за це не треба боротись!

Грицько. Я цього не кажу. Я кажу, що боремось не за те, щоб зробить людей гордими, радісними, дужими, а за курку, пиво і т. и. Хай не буде ні курки, ні пива, а хай буде у його в очах радість життя, гордість, сміливість. Хай він проживе десять літ, як людина, ніж сто літ, як пивна бочка! Хай у кожного на лиці буде написано... хоч те, що зараз у Лії...

Лія (сконфузившись). Ну... (Мазун радісно сміється).

Грицько. Серйозно. Річ не в курці, а в нашій крові, серці, розумі. А кров наша переливається дуже мляво, серце б’ється, як важкий, довгий маятник рівно, тихо... Розум лізе в инший бік... Розгардіяш і єрунда!

Мазун. Ні, серденько! У вас в душі скрипить пилка, а того ви й солов’їв не чуєте. Да-с. А солов’ї є, а особливо в цей час... Ех, Грицьку, плюньте ви на вашу філософію, а беріться краще за роботу... Я певен, що як ви пірнете в масу, як почуєте себе в атмосфері боротьби, ви перестанете філософствувать. Це тюрма вас привчила. А тепер саме час для роботи. Почнуться мітинги, легалізація організацій...

Грицько. Ну, це ще хто його зна коли буде... Ось сьогодні переб’ють нас... і буде мітинг!

Лія. Єрунда! Погрому не буде!

Грицько. Не ручайтесь. Я йшов коло собору, так хулігани щось хвилювались. Глядіть, щоб зараз не почалось.

Мазун (рішуче). Ні. Це було б занадто дико... І поліція настроєна миролюбиво, навіть уступчиво... (Підходить Мартин). Ну, що?

Мартин. У публіки настрій чудовий... Чорт його зна...

Мазун. Та я ж вам кажу, що не може буть погрому. З поліцаями навіть цілувались якісь чиновники... Комічна сцена була!

З’являються Сашко, Абрам і Алєксєй.

Мартин (одходячи набік). Ага!..

Здоровкається з Абрамом і Алексєєм. Сашко одходить до Грицька, Мазуна й Лії і всі вони йдуть до публіки.

Алєксєй. Слушайте, товарищ, я нахожу, что вы поступили очень... гм... очень... неосмотрительно, задержав митинг... Нельзя так, товарищ.

Мартин. Ну, не время для нотаций. Обсудим. Вчера наш комитет из самых достоверных источников получил сведения, что на сегодня полицией призначено погром. Раздавались прокламации, деньги, водка и т. д. Время для погрома выбрано - наш митинг. Можем ли мы рисковать?

Алєксєй. Я, конечно, не смею сомневаться в достоверности ваших сведений, но мне, да и товарищу Абраму, я думаю, просто видно, что погром немыслим сегодня. Если они и готовились, то, наверно, не ожидая. что сегодня выйдет манифест...

Абрам (палко). Имейте в виду, товарищ, что манифест вызван не политиканством, а необходимостью; что это значит, что правительство бессильно, что оно начинает уступать, что оно хочет мириться.

Мартин. И потому не устроит погрома?

Абрам. А что же? Оно не может устроить, потому что ему необходимо перемирие. Затем оно хочет настроить крестьянство против рабочего класса и оттянуть его от революции. Так мы должны спешить, товарищ, и открыть как можно скорее обществу глаза на эту провокационную политику!

Алєксєй. Я думаю, что нечего терять времени на спор и нужно скорее поправить ошибку товарища... Как вы думаєте?

Абрам. Да, конечно!..

Мартин. Как хотите... Но мне кажется, что вы очень ошибаетесь, думая, что правительство уступает. Оно еще сильно, а я не понимаю, как сильный может уступить, не погибнув окончательно.

Абрам. Что значит сильний? Оно обессилено...

Алєксєй. Ну, товарищи, разойдемся. Пусть товариш Мартын заявит, что митинг будет и пусть все сейчас же идут на Царскую площадь.

Абрам. Да.

Мартин (стискуючи плечима). Хорошо.

Алєксєй. Порядок митинга тот самий?

Абрам. Да.

Розходяться. Мартин іде до публіки і щось шепоче де-яким робітникам. Ті розходяться в завороти вулиці з криками: «Товариші! На Царський плац! На мітинг!» До Мартина підходять Лія, Мазун, Сашко, Васько, Грицько й инші. Публіка почина сходитись до їх. Мартин стає на тумбу.

Мартин. Товариші! Загальний комітет соціял-демократичних організацій, обсудивши справу мітингу, постановив мітинг сьогодні робити. (В юрбі: «Ура!» і крики: «Робити, чи не робити?» Другі крики: «Робити, робити!»). Товариші! Я повторяю: мітинг сьогодні буде на Царському плацу. Комітет просить закликати всіх: чим більше люду буде, тим краще. (Злізає).

В юрбі починається шамотня. З усіх боків збігається публіка й голосно всі балакають, так що нічого не можна розібрати. Чути тільки: «Ходім, ходім!.. Дубінушку!.. Марсельєзу...» Хтось почина пісню, але вона зараз же й обривається. Мазун, Васько й Лія розмотують прапор з написами. З’являється поліцай. Піднімається свист і крики: «Геть! Долой! Фараон!» Поліцай зникає. Васько підніма прапор: це виклика громове «ура». Чути: «Товариші!.. Дубінушку!.. Марсельєзу!» Хтось затягує «Марсельєзу», спершу два-три голоси, далі співають усі, виходить нестройно. Рушають. Лія й Мазун разом. Раптом