т. 9 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

так, яким його люди роблять? Полові відносини - це велика, таємнича сила природи, котру тільки таке брудне животне, як людина, могло зробити поганою, гидкою... (Ходить). Ви даєте пощочини мойому самолюбію, дорікаєте безсилістю... Да, я з мукою бачу, що я перед вами безсилий... Да! Ви поманите пальцем і я поповзу за вами. Да! Тяжко сознавати, що ти - безсилий. Ну і що ж?.. Треба бить мене? Да? Ну, бийте, я буду повзти за вами... А може й не поповзу, не знаю... (Рішуче). Ну, одним словом, ви хочете жити зо мною?

Ольга. З вами?.. Ви, крім усього, ще страшний нахал!

Мартин. Через що, Ольго? Через те, що я...

Ольга. Через те, що... Ах, це вже занадто... Та я вас не люблю, ви - стальний, ви - кремінь, вашого серця і вколупнуть не можна...

Мартин. Для вас це, здається, не важко.

Ольга. Да! Поки моє тіло вам не надокучить...

Мартин (тихо). Ну, значить, поти й будемо жить разом, або поки я не надокучу вам...

Ольга (з страшенним гнівом). Та як ви смієте?! Як... Убирайтесь зараз звідси... Убирайтесь!

Мартин (глухо). Ольго!..

Ольга. Не смійте мене звать Ольгою. Ви не товариш мені. Вон!..

Мартин. Ольго!..

Ольга. Я буду кричать!.. О, боже мій, боже мій... (Пада головою в подушку. Мартин стоїть, дрижачою рукою тре лоба. Потім підходить до ліжка й тихо опускається на коліна).

Мартин. Олю!.. Забудьте, я сам не знав, що казав, я люблю вас... Ольга, Олю!.. Я можу бути ніжним, добрим... Їй-богу!.. Я все можу...

Ольга (піднімаючи голову). Ви?! Ви можете! Ха-ха-ха!..

Мартин. Олю, я одинокий, я заскоруб, замерз... Холодно мені... Ну, чим я винен, що мені тепло з вами?... Чим? Коли це любов, то нехай буде любов. Я одрікаюсь од своїх слів.

Ольга. Та ви брешете!... Для вас нема нічого святого, для вас всяке средство законне... Ви сами це говорили, я вам не вірю, не вірю... А хоч би й вірила,- ви мені ненависні... (Кричить). Ненависні!..

Мартин. Олю, я люблю вас...

Ольга. А я вас ненавиджу!.. Встаньте... Чуєте? Ви не обманете, не притворяйтесь овечкою...

Мартин (підводячись). Ви погано людей впізнаєте... Притворяючись, не дозволяють плювать собі в душу...

 

Стук у стіну. Мартин виходить і вертається з Лією. Вона в чорній великій хустці, яку зараз же скидає на плечі. Лоб і око у неї перев’язані білою хусткою.

 

Ольга (понуро, задумливо). Іде дощ?.. Ліє!

Лія. Дощ?.. Не знаю... Здається, ні... Не знаю...

Ольга. Де ти була?.. На біржі?

Лія (злісно). Яка біржа?.. Ні на якій біржі я не була...

Ольга. Чого ж ти сердишся?

Лія. Я не серджусь... (Павза). «Сердишся»... Яка іронія «Сердишся», коли... Я була знов в єврейських кварталах... Який жах, який жах!.. Хіба тут можна сердитись?.. Тут серце мусить запектись кров’ю... Жах, жах...

Мартин. Для чого ходить туди, мучить себе? Все одно-ж не поможете...

Лія озирає його й одвертається.

Ольга. Конституція...

Лія (мовчить). За що?... До яких пор це буде?... І скрізь, скрізь... Гомель, Мінск, Бердичів, Кишиньов... Вся Росія... Мені показували одну тумбу, на котрій ще осталась кров. Її нарочно не змивають. Об неї козак розбив дитину... Головою... (Кладе голову на стіл. Мовчання. Підводить голову). Пролетаріят. Соціялізм... При чім тут соціялізм?... Смішно... Який пролетаріят?... Соціялізм... Дітей розбивають об тумби, женщин насилують на вулицях і - соціялізм...

Мартин. Соціялізм і єсть для того, щоб цього не було...

Лія. Ну, а хто-ж «вознаградить» за цих дітей, женщин, стариків... Хто? Через що ж євреї мусять купувать соціялізм такою дорогою ціною? Через що?

Мартин. Соціяльні обставин...

Лія. Ай-ну, «соціяльні обставин». Які б не були соціяльні обставин, а поки будуть на світі євреї, їх будуть бить.

Мартин. Ну, це вже занадто.

Лія. Будуть, будуть... Їх били, б’ють і будуть бить... Боже! Хуліган, звір, дикар может бить разумное, красивое существо, может волочить по землі, топтать ногами... Де смисл?... Де логіка жизні?

Мартин. Логіка життя в тому, що дужчий б’є слабшого. Євреїв будуть бить доти, доки вони не зробляться дужими.

Лія. Коли ж вони будуть дужими? Та з какой статі їх б’ють тепер? Чого не б’ють других, слабіших за євреїв? (Мовчання). Мазуна не було ще?

Ольга. Ні.

Лія (зідхаючи). Я піду. Скажете йому, що я хочу бачить його по дуже-дуже важному ділу... Він повинен зайти сюди... Він шука для мене квартиру переночувать... Зараз котрий час?

Мартин (дивиться на годинник). Десять хвилин на одинадцяту.

Лія. Він повинен був буть тут в десять.

Ольга. Та куди ж ти підеш? У тебе ж нема квартири...

Лія. Так!... Не сидиться... Противно мені все... Безсило сідає. Не можу ні читать, ні думать... В душі повно, треба розібраться й не можу... (Мовчить). Вчора арештували Ісака... Знаєте?

Ольга. Невже? Того, що шепелявить?

Лія. Да... В участку страшно, кажуть, били... При смерті лежить...

Ольга. Жах...

Мартин. Сьогодні приїхав брат Петруся...

Ольга. Ну?

Мартин. В страшенному горі... Мазун йому здуру сказав, що в той день, як його вбили, він вийшов з партії... Це на брата зробило найбільше вражіння... Проклинає й революцію, й хуліганів, себе, Петруся, всіх... Мовчання.