Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Здивував? – спитав він, посміхаючись.

- Ще й як. Коли ти встигаєш?

- У вільний від основної зайнятості час. І його катастрофічно не вистачає, – поскаржився він. – Міг би – малював більше і частіше.

- А що ти ще вмієш? – Схиливши голову на бік, запитала я.

- Багато чого, так одразу й не згадаю, – примружившись, відповів він. А потім поцілував, не давши мені схаменутися.

Він справді класно цілується. Ніколи не думала, що це нехитре заняття може бути настільки приємним та захоплюючим, що душа виривається назовні і піднімається до небес, що просто розчиняєшся у хмарі почуттів, не бажаючи повертатися в реальність.

- Вибач, Еммо, але нам час повертатися. Боюся, що нас почнуть шукати, – нарешті сказав він. Не без жалю в голосі.

- До речі, а як ми сюди потрапили? – Запитала я. Вчора було ніколи про це думати, а зараз розпирала цікавість.

- Я переніс нас, – просто відповів він.

- Порталом?

- Не зовсім. Дивись, – він показав мені звичайнісінький, на перший погляд, смарт-годинник на своїй руці. – У нього вшита своєрідна програма, що дозволяє переміщатися заданим маршрутом. Вона налаштована на мій будинок зараз.

- Магія? – Здивувалася я.

- Скоріше технології, але це поки що секрет, – він посміхнувся. – Про такий спосіб переміщення знають лише демони. Тож зберігай таємницю, будь ласка.

- Із цим проблем не буде, не хвилюйся.

- Ти готова? – спитав він і щось натиснув на своєму «годиннику».

Я не встигла злякатися, як ми плавно перейшли на ліжко вже в моїй кімнаті.

Хтось стукав у двері. І досить настирливо.

- Еммо! – пролунав голос Вестора. – З тобою все гаразд?

- І чого йому не спитися, – обурилася я.

- І правда. О першій годині дня, – засміявся Армаріс. – Іди, відчиняй.

- А ти? А що я? Я тебе тут зачекаю. Він усе одно побачить, – демон лише ширше посміхнувся та влігся поперек ліжка.

Я тільки зітхнула, усвідомлюючи, що ніч, проведену з Армарісом точно не зможу приховати такого сильного мага, як Вестор, накинула халат і пішла відчиняти.

- Яким вітром? – Запитала я.

- І тобі доброго ранку, – усміхнувся Хранитель. Але через секунду похмурнів. – Як він посмів? Еммо, я тебе питаю? – Він потряс мене за плечі.

- А тебе не вчили, що вриватися в кімнату дівчини, давно вже дорослої та самостійної, як мінімум непристойно? – До нас підійшов Армаріс.

- А з тобою я окремо поговорю. І мені байдуже, що ти спадкоємець Творця й наш Правитель, – буркнув Вестор.

- Охолонь, – спокійно відповів демон. – Все за взаємною згодою.

Я вирвалася з полону Вестора та підійшла до Армаріса. Він одразу обійняв мене.

- Ви? Ви що… – Хранитель був розгублений. – Ви, правда, за взаємною згодою? Без насильства?

- Правда, татко, – не втрималася від шпильки я. Ні, ну справді, що він так мене оберігає?

- Емма, – зітхнув він. – Ти дивовижна.

- Дякую, знаю, – відповіла я.

- Ну, гаразд, не заважатиму, – усміхнувся хлопець. – До речі, Габріель поїхав. Просив доглянути за тобою та передавав привіт вам обом. Але я бачу, у тебе з'явився власний охоронець та коханець в одному флаконі.

- А нічого, що мене він також про це просив? – Армаріс схрестив руки на грудях, спопеляючи поглядом Хранителя.

- Угу, охоронець, а як же, – хмикнув Вестор. – Будинок тільки не рознесіть.

- Постараємося, – демон міцніше притиснув мене до себе.

- Поїсти не забудьте. Рід приготував м'ясне рагу.

- Неодмінно, – відповіла я.

Вестор пішов, прикривши за собою двері.

- Переживає за мене, – сказала я, потрапивши в полон гарячих рук демона.

- Я теж, сонечко моє. – До речі, ти як?

- Порядок. Але поїсти точно не завадить.

- Згоден.

Я покликала Ріда та попросила його принести нам обід, коли вже сніданок ми благополучно, кхм, проспали.

Після обіду ми вийшли на прогулянку. Вестора ніде не було видно. Образився чи що?

Погода напрочуд була сонячною та теплою. У мене навіть виникла думка влаштувати пікнік й посмажити шашлики, про що розповіла Армаріссу.

- А це гарна думка. Влаштуємо вечерю на природі. А зараз підемо, я хочу дещо перевірити.

 

***Друзі, я з нетепінням чекаю на ваші коментарі!)) Як гадаєте, не дуже швидко Еммо здалася в полон Армаріса?***

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно