Історія Юхима - Роман Квант

Не стримавшись, я ще вигукнув кілька матів.

Вона вдарила мене по щоці.

– Ну і йди геть тоді звідси!

Ці слова пролунали з такою люттю, що змусили мене замислитися над тим, що вона поступила правильно, а це я сказав такі речі, за які доведеться розплачуватися. Я зіскочив із ліжка і почав одягатися. Надів на себе білизну, сорочку та джинси. А потім подивився на Пенелопу, яка тепер накрилася ковдрою до голови. Є рішення, які приймаєш миттєво, спонтанно, не задумуючись про наслідки.

– Це твоє остаточне рішення? Ти не хочеш мене бачити?

– Зараз ні. Ти мене образив наклепами.

– Пробач, котику, я...

– Іди в дупу зі своїми вибаченнями!

Мені хотілося сказати кілька слів на прощання. Вибачитися за свою лайку і безпідставні підозри ще раз. Але щось усередині мене противилося цьому, наказувало себе далі вести інакше і не вибачатися. Скільки я знав Пенелопу, то їй можна було довіряти. Чому я став з підозрою відноситися до неї? Може у неї є логічні пояснення усьому. Мені довелося відкинути ці питання.

– Сонечко, – я подивився їй в холодні очі, відчуваючи себе повністю розгубленим. – Сонечко, я повний ідіот. Пробач, будь ласка. Я більше не буду лаятися.

Вона пильно подивилася на мене, а потім її сурове обличчя трохи розгладилося, а кутики рота створили ледве помітну посмішку. Навіть очі якось заблищали по-іншому, більш жваво.

– Гаразд. Але більше ніколи не матюкайся. Мені це ображає. Хоча, я теж не свята, але останнім часом прагну уникати лайки. Добре, проїхали цю тему. Залишайся, гаразд?

Я ніжно приголубив її.

– Дякую. Просто я поки не буду обговорювати ці теми. Мені трохи страшно від невідомого.

– Не хочеш, то й не треба, як кажуть. Але я б на твоєму місці сходила до того психіатру. Може він допоможе.

Я знітив плечима, показуючи, що розмова себе цілком вичерпала.

– Юхиме, слухай, Я зараз їду на репетицію на вулицю Гоголя. Тебе підкинути у центр міста?

Перспектива прокотитися черговий раз в іномарці, замість тісної маршрутки, виявилася заманливою. Сам я не лише не мав автомобіля, а ще навіть водійські права. Звісно, у Глибоководному батько давав трохи покерувати Москвичем, але це були забави. По-справжньому я не вмів водити автівку, хоча у своїх мріях виношував цю ідею на майбутнє.

– Взагалі-то я їду на Гагаріна до гуртожитку.

– Я можу тебе на проспекті висадити біля Нагорного ринку.

– Чудово. Мене це влаштовує.

Пенелопа швидко зібралася. Виявляється, концерти навчили її діяти оперативно, що давало фору більшості дівчат, які могли фарбуватися перед дзеркалом годинами. Вона ж витратила на ранковий туалет хвилин десять. Підозрюю, не все чоловіки навіть так швидко збираються. Що поробиш – творчі люди мають насичений графік, а мистецтво потребує жертв.

Поки вона збиралася, я себе постійно запитував: чи зустрів я вже ту єдину жінку, з якою хочу провести частину свого життя? Чи це моя доля, або просто гарна краля, з якою весело проводиш час, а потім швидко розходишся, а точніше розбігаємося, як оті пацюки по кутах?

Я хотів, аби в мене був перший варіант.

3

В Ауді працював кондиціонер, який створював приємну прохолоду на противагу спекоті, яка розлізлася цілим містом, накривши усе своїм полум’яним подихом міфічного дракона. Пенелопа поїхала через Старий міст, бо на Слобожанському проспекті біля Мануйлівського виникла аварія, від чого створилися довжелезні затори, від яких машини рухалися, як черепахи.

– Де ти сьогодні виступаєш? – поцікавився я, дивлячись у вікно, як ми виїхали на міст і почали переїжджати Дніпро.

На синій річці виднілися невеличкі зелені острівці, біля яких можна було помітити рибалок з човнами. До моїх вух долітав сильний шум трамваю, коли колеса стукали по колії, віддаючись дзвоном у вухах.

– Сьогодні репетиція до самого вечора. Приходь о шостій. Я тебе пропущу всередину, бо так туди не пускають. Виступи будуть іншим разом.

– А ти багато даєш концертів взагалі?

– Ну, коли як. Буває, що майже кожного дня, а іноді кілька разів на місяць. От літом, приміром, сезонність зменшується. Усі їдуть на моря.

– Гастролюєш по Україні чи закордоном?

– І по Україні, і в інших країнах. Була у Польщі з виступами. Гастролювала у Чехію, Німеччину. От ще запрошують у Францію, але ми ще не вирішили остаточно.

– Так ти ж казала, що вийшла із гурту «Срібний дзвін»?

– Фактично – так. Але іноді ми співпрацюємо разом, коли є цікавий проект і великий гонорар.

Вже в черговий раз я задумався над тим, наскільки далеко ми знаходилися один від одного. Пенелопа – талановита, популярна музикантка, яка чудово грає на лютні та кобзі, заробляє купу грошей, має безліч прихильників. А я лише звичайний, бідний студент із села, який ще нічого в житті не досяг. Чим я міг її зацікавити?

4

Пенелопа, як і обіцяла, висадила мене біля Нагорного ринку, а сама поїхала далі. Я дістався гуртожитку хвилин за п'ятнадцять. Тепер я туди рідко навідувався. Більшість ночей я проводив у Пенелопи в квартирі, а вдень займався іншими справами. Чомусь кімната в гуртожитку здавалася мені чужою і непотрібною. Я все далі віддалявся від звичного ритму життя. Мені хотілося чогось такого особливого та надзвичайного. Я навіть гадки не мав, куди ведуть мене думки.

У той визначний день, шістнадцятого травня, відбулася одна подія, що значно наблизила мене до розгадки аномалії часу. Про це я буду вести мову трохи пізніше.

Забивши на усі пари, я залишився у кімнаті, переглядаючи по комп’ютеру фільм, сюжет якого майже відразу вилетів із голови по його завершенню. Та мене це не хвилювало. Від нічого робити, я знайшов файли із відсканованими сторінками щоденника Сергія. Насправді я нічого не прагнув дізнатися надзвичайного. Усе було настільки просто, що годі було на щось сподіватися, проте я лише хотів ще раз перечитати уривки, звернути уваги на певні абзаци і подивитися на це трохи іншими очима. Коли перше враження від прочитаного пройшло, то можна ввімкнути критичний аналіз і деяку відстороненість.

Що ти там збираєшся знайти?

Відповіді не було. Заглиблюючись у чужі записи, я просто уважно з ними ознайомлювався, але не очікував ніякого чуда. З другого разу мені здалося, що я можу читати між рядків. Це була не проста сповідь – особиста, інтимна оповідь чоловіка, що занурився у саму глибину