Історія Юхима - Роман Квант
– Близнюки.
– Зовнішньо – так, а внутрішньо – ні. Тим паче і у зовнішності хоч якась родинка, зайвий волосок на руці чи щось інше ледь помітне вже вирізняє їх. Абсолютного повторення немає, бо сама природа – майстер унікальності у всьому. То ж, цінуй конкретну мить і не зациклюйся на зайвому.
– Теж саме, я можу сказати і тобі, як ти переймаєшся тим, що щодня молодшаєш, на відміну від усіх інших. Навіть мені заздрісно.
– Звісно, переймаюся, адже це не секунду, а вже кілька тижнів тягнеться і продовжується зараз. Правда, більше тягнеться моя реакція на пройдені миті, а реакція – це теж ілюзія, бо вона швидкоплинна. І взагалі наш світ – це розбите дзеркало. Ти дивишся на різноманітні уламки і в кожному відображається щось своє, неповторне, переломлюється світло, спотворюється твій образ і картина світу стає іншою. Кожну секунду ми втрачаємо себе і віднаходимо, інакше б зникли із світу. Йоги вважають, що якщо себе усвідомлено пам’ятати кожну мить, то можна досягти безсмертя, піднестися над примітивною формою фізичної смерті, розірвати цей ланцюжок. Проте, я не дуже довіряю таким неперевіреним заявам.
– Юхиме, тобі точно двадцять один рік? – Пенелопа знову нервово розсміялася, – Може ти молодшаєш із ста років?
Мені теж здавалося, що багато роздумів, з якими я ділився (а ще більше було у внутрішньому світові), могли належати людині, яка досягла принаймні років шістдесяти чи на крайній випадок п’ятдесяти. Можна цим пишатися, сприймати як комплімент. Проте, зрілість душі у молодому тілі має і недоліки. Якщо я старий душею, то і світ сприймаю більш песимістично, заангажовано, вважаю, що мене нічим вже не здивуєш. Такий собі комплекс Мартена Ідена, коли молодим відкусив великий кусок плоду з дерева пізнання і міг отруїтися ним. Ось так і я відчував, що цей плід пізнання десь усередині отруював мої думки, стискав мою особистість і заважав вільно мислити, адже чужі знання, чужий досвід засліплював мій особистий досвід, вкладав у голову думки інших видатних людей, заважаючи залишатися самим собою, таким, яким я був.
Той, ким я є зараз – інша людина.
4
Кілька разів ми скупалися у теплих водах Дніпра, що радісно омивав наші тіла від палючих променів сонця. Пенелопа брала з собою наплічник, у якому лежали паперівки і пляшка з апельсиновим соком. Паперівки – це мій улюблений сорт яблук. То ж, підкріпившись фруктами, я й не помітив, як почався чудесний захід сонця – одне із найяскравіших видовищ природи, що людина має змогу спостерігати. У цьому плавному переході від яскраво-червоних, жовтих, оранжевих тонів у холодні відтінки сірого, фіолетового, було щось таке містичне, окультне, наче перехід від однієї реальності в іншу. Краєчок сонця ще виглядав із-за обрію, залишаючи останні плями на полотні, які скоро обіцяли розтанути у сутінках.
– Давай я тобі покажу цікаве місце, доки ще не стемніло, – раптом запропонував я, після того, як ми вже вдосталь накупалися і наговорилися, поки сиділи і обсихали на піску.
Ми згорнули накидки, спакували всі речі і у шльопанцях пішли по сухому піщаному березі, який тягнувся в обидва боки. На тій стороні річці виднілося справжнє місто – височезні житлові будинки, готель «Парус», а з ліва відкривався вид на Новий міст, по якому їхало безліч транспорту. Прибережна лінія тягнулася майже рівно, а трохи далі вона стала загостреною, як лезо ножа, нагадуючи такий собі Мис.
Пенелопа відразу відкрила рюкзак, дістала фотоапарат та зробила кілька знімків заходу сонця, виду Дніпра та частини міста з іншого берега. У неї була не «мильниця», а нормальний, багатофункціональний Canon.
– Оце, – я показав рукою на виступ, випуклу частину піску перед самою річкою, – називається Мис Доброї Події.
– Як цікаво. Ніколи не чула про таке. Ти не вигадав бува?
– В жодному разі. Насправді це умовна назва, як саме поняття «Мис». Назва походить від того, що тут часто призначають романтичне побачення, а закохані цілуються на цьому місці, признаються в коханні. Така романтика – це добра подія, тому виникла ця назва. Я про це ще дізнався, коли приїхав у місто і поступив в університет.
– І давно ця назва існує?
– Гадки не маю. Але сюди ходять різні пари. Це схоже на алею закоханих у парку Шевченко.
Не змовляючись, ми автоматично нахилилися один до одного лицем і довго цілувалися. Я відчував себе настільки прекрасно, що прагнув, аби такі миті не ставали спогадами, а були вічністю, чи принаймні повторювалися якомога частіше. Можливо, саме тому солодкі моменти нашого життя, мають таку велич і радість від того, що вони приходять дуже рідко після багатьох проблем, труднощів і навіть страждань. Щоб оцінити світло дня, потрібно пережити темноту ночі.
– Давай я тебе сфоткаю тут, – запропонувала вона.
Дівчина зробила кілька знімків мене, а потім – навпаки, я зняв її у чудовому ракурсі на фоні синього Дніпра і ледь рожевого горизонту із фіолетовими відтінками, які свідчать про наближення ночі. У Пенелопи було триніжжя, то ж ми мали змогу сфотографуватися разом, виставивши авто зйомку, а потім ми ще експериментували із селфі. Одним словом, вечір видався на славу. Хіба можна бажати більшого, ніж проводити час із чудовою дівчиною, з якою мене поєднує не лише фізичне бажання, а й більш високі духовні пориви, романтичні відчуття і повна гармонія.
І це були не пусті слова.
Розділ XI
Істина десь поруч
1
– В тебе той щоденник є зараз із собою? – запитала Пенелопа, коли ми лежали голі у ліжку, відпочиваючи після другого раунду.
Молодість тим і прекрасна, що маєш багато сил, наснаги і бажань активно жити і багато разів кохатися. Після вечірнього купання, наша зустріч цілком логічно завершилася у гостях Пенелопи. Після кількох бокалів вина та поїдання ролів (вона страшна любителька японської кухні), ми перемістилися у зручне ліжко, віддаючи час фізичним вправам, які ще більше нас поєднували духовно та фізично.
Про щоденник Сергія я їй розповів так
