Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Я поринула у свої думки. Мені не давало спокою і те, що сталося тієї злощасної ночі, і поспішна втеча Армаріса після того, що сталося, поведінка Гектора, точніше те, що він легко і просто довірився мені. Але не могла знайти відповіді на жодне запитання. Я лише розуміла, що світ, у якому мені тепер належить жити, не такий простий, яким здавався мені на перший погляд.

Ліс раптово скінчився. Дерева ставали все нижче і рідше, незабаром і взагалі розступилися, відкриваючи перед нами квітковий луг, усіяний різнотрав'ям. Запах трав трохи дурманив голову. У повітрі лунав стійкий запах полину.

 - Ходімо, тут краще не затримуватися, – Вестор обсмикнув мене за рукав плаща та першим повів свого коня ледве помітною стежкою, що наче розділяла поле на дві частини.

За ним уже виднілися дахи будинків, і я поспішила за Хранителем.

Тільки-но ми подолали поле і опинилися на околиці невеликого поселення, я обернулася назад і з жахом побачила за нашими спинами дрімучий ліс.

- Куди подівся трав'яний луг? – Пошепки запитала я, все ще вірячи своїм очам.

- Цей луг – своєрідна перепустка у Світ Темряви. Простіше кажучи – Ворота. Зміг подолати його – значить, можеш тут перебувати, якщо ні – то згинеш і пропадеш там. І ніхто не зможе тебе знайти, – дуже тихо промовив Вестор.

- До чого такий захист? Від кого ви ховаєтесь? – також тихо спитала я.

- Від тих, хто вважає наш світ джерелом Зла та руйнівної сили. Від тих, хто не визнає магію у всіх її проявах, і тих, хто вважає, що тільки Світло здатне правити у всьому Всесвіті і там немає місця Темряві… Але, як я тобі казав, Всесвіт не може існувати, як без Світла, так і без Темряви. Та й достеменно невідомо, що виникло першим – Світло чи Темрява. Але поки забобони мешканців сусідніх світів не перемогти, ми змушені захищатися.

- Який жах, – тільки й відповіла я.

- Зараз ти сама все побачиш, і, я сподіваюся, зробиш правильні висновки про Світ Темряви.

- Світ Темряви – він великий? Скільки тут міст?

- Міст тут немає, лише поселення, всі вони приблизно такі ж, як і це, де ми зараз знаходимося. Це, наприклад, називають Прикордонне.

Усі поселення так чи інакше належать своїм стихіям. Умовно можна сказати, що східна частина, та, де ми зараз знаходимося, належить магам Вітру. Південь – Магам Землі, це моя стихія. Захід – це Вода. Там є вихід у Сурійський океан. Північ же – це володіння демонів, які керують магією Вогню.

Вони живуть окремо, і рідка хто з магів-стихійників селиться поруч із ними. Таких сміливців дуже мало. Демони, як Творці та правителі Світу Темряви, користуються повагою, але водночас їх побоюються.

- Як цікаво. Але чому саме демони правлять світом? І невже немає способу передати владу якомусь іншому роду, магам іншої стихії?

- Так було споконвіку, – знизав плечима Вестор. – Та й саме вони вважаються засновниками та першими жителями Світу Темряви. Саме тому складно, більше того, просто неможливо передати право на володіння цим Світом комусь іншому. Це як із твоїм Готелем. Якщо прийде до влади інший рід, інша стихія, або навіть нехай маг Вітра, але іншого родоводу – він зруйнується і перестане бути тим місцем, яким є зараз. Що говорити про цілий світ, якщо владу в свої руки візьме інша Стихія, чи то Вітер, Земля або Вода. У магічному світі важливо дотримуватися законів і простих істин, які небезпідставні. Повір. Все має дуже вагоме значення.

І Вестор знову замовк, ніби показуючи, що йому не хочеться розвивати цю тему. Я не наполягала. Зараз мені найбільше хотілося вивчити все, що я бачила довкола. Зрозуміти цей світ, де я опинилася, торкнутися його.