Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Ох, чорт, – сказала я, тільки-но він замовк. – Значить, чутки про зниклих безвісти мешканців містечка – це правда. І всі вони загинули.

- Так, – коротко відповів Вестор. – Вони побачили ці танці.

- І що мені тепер робити? – мені стало геть не по собі.

- Пройти ініціацію, – коротко відповів він. – Як це зробити, я вже казав.

- Дивні ви, маги, істоти, – образилась я. – І де мені взяти цього чоловіка? Як дізнатися, що він і є той самий?

- Це найскладніше завдання, – погодився Вестор та глибоко зітхнув. – Я б тобі допоміг, але не можу. І не робитиму цього, навіть заради експерименту.

- Дякую й на цьому, – буркнула я.

- Не варто ображатись, просто я знаю, хто моя половинка, моя призначена долею дівчина. І це не ти, на жаль, – відповів він так, ніби говорив про друга, який вийшов на хвилинку і зараз знову зайде до кімнати. Його видав тільки погляд, сповнений болю та розпачу.

- А як дізнатися, хто мій суджений? – швидко змінила тему, щоб не турбувати його рани, які, здається, сильно кровоточили.

- Тільки відчути. Це почуття у магів особливо загострено. Як тільки ти його побачиш – усередині тебе наче щось клацне, прокинеться якесь почуття спорідненості, тепла та ніжності, – спробував пояснити Вестор ймовірні відчуття.

- А якщо я його лише через десять років зустріну? – не вгамовувалася я, все ще не розуміючи до чого такі складнощі з цією ініціацією, і що буде, якщо моїм чоловіком буде хтось інший, не маг. – Мені тепер безвилазно сидіти у цій кімнаті?

- Ну, навіщо ти так… – м'яко відповів він і обережно торкнувся моєї руки. – По-перше, ти можеш гуляти, кататися на конях та навіть піднятися на гору. По-друге, я навчу тебе бою на мечах, самозахисту та ближньому рукопашному бою. Навчу ставити ментальні блоки, щоб ти хоч якось могла себе убезпечити. Це можна робити без основної твоєї сили. А надалі ці навички дуже допоможуть тобі. Але коли Сила Вітру прокинеться в тобі, я знайду для тебе Вчителя, який зможе допомогти тобі приборкати такі непрості та дуже потужні нитки та потоки Сили Вітру.

Він замовк, знову подивившись у вікно. А я все думала, хто ж він такий цей загадковий, холодний та похмурий Хранитель Примарного Готелю. Що трапилося з ним, а може й не тільки, що він став таким. І де ж та, про яку він відгукується з такою теплотою?