Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Вона не може ... Сюди доступний вхід тільки магам. Або присвяченим. Ти ж пам'ятаєш?

- А вона хіба не була посвяченою?

- Ні, на жаль, Гнат не провів цього ритуалу...

- Зрозуміло...

- Ходімо, Еммо. Рід накрив вечерю. Та й Армаріс вже повернувся. Готує своє улюблене шоу.

- Шоу? – Розгубилася я. – А в чому я піду? В цьому? – Я оглянула свій спортивний костюм.

- Ну… – невиразно хмикнув Вестор. – Йому, загалом, все одно хто як виглядає.

- І все-таки я краще переодягнуся.

- Добре, чекаю на тебе в холі, – спокійно відповів Хранитель.

Він вийшов із моїх апартаментів. Я провела його поглядом – він був одягнений все в той же довгий чорний плащ, тільки тепер капюшон завжди був відкинутий назад, він не приховував переді мною своє обличчя. А я поплелась у душ. Треба було привести себе до ладу та впорядкувати свої думки. Душ у цьому випадку – найкращий друг та помічник.

Вода справді підбадьорила мене, додала впевненості. Мені чомусь хотілося виглядати ефектно. Я відчувала, що не можу більше бути просто сірою мишкою, яка носила в основному спортивний одяг. Тут хотілося виглядати красиво та привабливо.