Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- Тут було б дуже затишно сидіти вечорами та пити каву, – поділилася я з Хранителем, коли ми з ним вийшли на балкон.

- Ще б пак! Це все твоє. Насолоджуйся! – відповів мені хлопець. – Так, твої речі принесуть. Двері відчиняються твоєю ж картою. Відпочивай. У мене справ накопичилося багато.

- Почекай, а як покликати примару, якщо вона буде раптом потрібна?

- Легко. Просто назви ім'я привида та клацни пальцями. Він одразу примчіться на твій поклик.

- А якщо я не знаю імені? – слушно помітила я.

- З усіма потрібними тобі ти знайома, з рештою, які тут бувають лише за бажанням гостей, так само кличеш, а ім'я тобі назве замовник.

- Зрозуміло, – кивнула я.

- Відпочивай, – Вестор легенько торкнувся моєї щоки своєю долонькою, від чого по всьому тілу розлилося приємне тепло. Не чекала, на вигляд він – льодяник.

- Ти чого? – Маг помітив мою реакцію.

- Ти теплий.

Він лише посміхнувся.

- Я ж таки живий. Та й енергія землі завжди дає тепло. Хіба ти не знала?

- Ні, – похитала я головою.

- Відпочивай, до вечора треба набратися сили.

- А що в нас буде ввечері?

- Ввечері повернеться Армаріс. Він любить влаштовувати різноманітні шоу. Не думаю, що сьогодні буде винятком.