Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Вогонь у каміні кілька разів спалахнув, полум'я піднялося вгору, ніби піднімаючись трубою, і водоспадом ринуло вниз.

Раптом усе занурилося у тишу. Музика замовкла, примари завмерли в різних позах, а в очах демона танцювали іскорки полум'я, він лукаво посміхався мені.

Я ж ледве стояла на ногах. Ні жива, ні мертва, притулившись спиною до стіни. В голова кружляло, у скронях стукало, дихання збилося, а підлога і стеля, здавалося, помінялися місцями та ще й хитаються.

- Гей, ти в порядку? – Армаріс підійшов до мене і клацнув перед обличчям пальцями.

- Не впевнена, – тихо відповіла я. – Що це було? – мене почало сильно нудити, а в голові стояв такий дзвін, ніби поряд проскакав цілий табун із бубонцями.

- Примарний танець, – кинув він так, ніби це щось зрозуміле.

- Армарісе, відійди від неї! – Вестор підскочив до нас, відштовхуючи демона убік. – Ти не бачиш, що вона на межі? – суворо спитав він.

Я не чула, що відповів демон, я сповзла по стінці на підлогу, і мене накрила темрява.