Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Прокидатися було надзвичайно складно. Все моє тіло нило, наче після сильного фізичного навантаження. У горлі пекло від спраги, а на губах застиг якийсь мерзенний присмак. Мене чимось напоїли?

Насилу розліпивши повіки, я озирнулася. Знаходилася я у своїх апартаментах, на своєму ліжку, мене дбайливо укутали ковдрою.

Вікно було зашторене темно-синьою гардиною, але навіть крізь щільну тканину в кімнату проникало сонячне світло.

У кімнаті нікого не було. Я обережно повернулася на бік і дотяглася до склянки води, що стояла на тумбочці.

Я осушила її в три ковтки, облизнула губи, даруючи і їм цілющу вологу, і знову опустилася на подушки. Що ж сталося того вечора?

Не пам'ятаю. Нічого не пам'ятаю. Події того дня вперто не хотіли відновлюватись. Останній спогад – танець. Далі – порожнеча. Цей проклятий танець привидів так сильно вразив мене, що відібрав усі сили і стер пам'ять? Але чому?

Одна я точно не знайду відповіді.

- Рід! – Покликала я, згадавши настанови Вестора. – Рід!

- Я тут, Еммо, – наді мною зависла примара в смішному кухарському капелюшку.

- Доброго ранку! – Усміхнулася я йому. Від привиду віяло холодом. Зараз я це відчула гостріше, ніж раніше.

- За вікном минуло опівдні, пані, – відповів Рід. – Як ваше самопочуття?

- Щиро кажучи, не дуже. Скільки часу я спала?

- Третя доба вже пішла...

- Ого-го, – застогнала я. – Жорстоко. А що зі мною трапилося?

- Це вам Вестор розповість, пані. Що бажаєте на сніданок? – Перейшов він до своїх обов'язків.

- Каву з молоком. І чогось поїсти, – відповіла йому.

Рід вклонився та зник.

Вестор зайшов до мене за кілька хвилин:

- Привіт, люба моя, – він рвучко мене обійняв і поцілував у чоло. – Ох, і налякала ти нас. Як ти?

- Наче вичавлений лимон, – не стала приховувати свій стан я. – Голова сильно крутиться, а тіло ломить, наче по мені табун коней проскакав.

- Це нормально. Це пройде, – погладжуючи мене по спині, сказав він. – Рід зараз принесе тобі їжі, треба поїсти, щоби твої сили скоріш відновилися.

- Що сталося? І де Армаріс?

- Армаріс поїхав, у нього виникли невідкладні справи. Ти не уявляєш, що я пережив, Еммо! Я злякався за тебе, твоє життя та життя цього готелю! Та я його мало не прибив на місці через те, що він влаштував при тобі. Демон проклятий! Він же вдав, що не знав про тебе. Тільки це неправда. Він явно хотів випробувати сили нової Хазяйки!

Вестор схопився з ліжка і підійшов до вікна. Він важко дихав, і навіть незважаючи на те, що його обличчя знову приховував каптур, я помітила, що його сильною щокою скотилася сльоза.

Маг постояв якийсь час, мовчки вдивляючись у краєвид за вікном, а я спостерігала за ним, зручно вмостившись на подушках. Чекала, коли він збереться з духом, щоби все розповісти. Усвідомлення того, що танець примар міг коштувати мені життя, надто ясно відобразилося в моїй свідомості. Жити захотілося зі страшною силою. А ще вчитись. Вчитися керувати прихованою в мені силою та дізнатися про всі засоби виживання у новому для мене світі.

- Ваш сніданок, Еммо, – до нас повернувся Рід і опустив мені на коліна тацю із їжею. Горнятко кави з молоком, сирники з медом та сметаною, тарілка вівсяної каші, теж на молоці – цілком звичний для мене й доволі ситний сніданок.

- Їж. Тобі це потрібно. – Вестор повернувся до мене. – Ріде, а принеси й мені каву. Найміцнішу, – попросив маг. Привид все ще був у кімнаті, він слабо кивнув на прохання і зник, повернувшись через пару хвилин з філіжанкою еспресо, над якою здіймалася пара.

- Дякую, Рід. Ти вільний.

Примара зникла з легким клацанням. Вестор обережно пив свою каву та чекав поки я поїм.

Але, незважаючи на те, що мені дійсно хотілося їсти, я змогла насилу здолати половину тарілки каші, один сирник та випити каву.

Після їжі стало трохи легше, але слабість залишалася.

- Ось тепер ти готова слухати, – зробив висновок Вестор та продовжив розповідь. – Примарний танець – це один із найпотужніших енергетичних ритуалів, взяти участь у якому приїжджають багато магів Світу Темряви. Під час цього ритуалу відбувається потужний сплеск одразу кількох видів енергій – своєрідний обмін енергіями різного рівня та різної сили. Примари живляться темною енергією, вони її висмоктують із присутніх, та натомість викидають нову чисту вогненну силу, яка так необхідна демонам та багатьом бойовим магам. Нитки сили переплітаються між собою, закручуються вихором. Під час такого танцю маги можуть ділитися та обмінюватися своєю силою з іншими магами цілком законно та добровільно. Це чарівна дія, і якщо для магів – це можливість отримати заряд енергії та нових сил, а деяким – і здібностей, то для простих людей – це вірна загибель. Примари просто висмоктують усі сили з організму, людина вмирає від виснаження. Ти лише дивом залишилася живою. Тільки завдяки тому, що в тобі є магічні задатки, що твої предки були магами, ти залишилася живою. Так, ти зазнала сильного виснаження. Це тому, що твоя сила все ще спить. І що швидше вона прокинеться, то краще. Чим швидше пройде твоя ініціація, тим швидше ти будеш у безпеці, в енергетичній безпеці, насамперед.