Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

відповідально. Я дуже сумувала за татом та мамою і шкодувала, що зараз їх немає зі мною. На відміну від Владових батьків, які мешкали тут-таки в палаці, мої залишилися на Основі, під пильною, хоч і невидимою, охороною Інквізиції. Вони не переїхали до мене через мого меншого брата Анджея, який ще навчався в школі, а після неї збирався в університет — і неодмінно в один із земних, бо він змалку був схиблений на комп’ютерах і мріяв стати програмістом. А на Гранях комп’ютерів немає — з тієї простої причини, що електроніка, з якої складається комп’ютерне „залізо“, тут не працює в принципі. Правда, Владислав та його друг, кадет Джозеф Арно, стверджують, що це не біда, адже закони математичної логіки, на яких ґрунтується кібернетика, залишаються чинними й на Гранях, а всі електронні блоки можна замінити маґічними пристроями. Але поки всі ідеї Владислава про „чарівний комп’ютер“ перебувають у статії теоретичної розробки, до їх практичного втілення ще дуже далеко, тож найближчими роками моєму братові нема чого робити на Гранях. Тому мої батьки вирішили залишитися з Анджеєм на Основі — зрештою, я вже доросла й сама можу про себе подбати, а він ще потребує їхнього догляду та турботи…

Не минуло й півхвилини, відколи я смикнула за шнурок, як двері, що вели до передпокою розчинилися, і в кімнату ввійшли дві шістнадцятирічні дівчини, блондинка та брюнетка, вдягнені в простенькі, але симпатичні сукні, що з однаковим успіхом могли бути як святковим вбранням покоївок, так і домашнім одягом знатних панночок. Согодні в моїх апартаментах чергували Сесиль та Ґрета, безтурботні юні створіння, колишні вихованки придворного пансіону для шляхетних дівиць, а нині мої фрейліни.

Разом з ними до спальні вдерся наш кіт Леопольд. З гучним криком „Приві-і-іт!“, більше схожим на бойвий клич індіанців, ніж на ранкове вітання, він кинувся до Владислава, енерґійно потерся об його ноги, потім заскочив на ліжко й лизнув мене в щоку.

— А от і я! Час уже вставати, спляча красуне.

— Зараз встану, — відповіла я, погладивши його. — От тільки поснідаю.

Дівчата, яких Леопольд своєю бурхливою появою тимчасово відтіснив на другий план, чемно побажали нам доброго ранку. Обоє говорили коруальською мовою, яка належала до десятки найпоширеніших у Священній Імперії. Ні для Сесилі, ні для Ґрети вона не була рідною, але вони володіли нею досконало — в освіті дітей з інквізиторських родин велику увагу приділяли вивченню основних мов Імперії, і ті, що не знали принаймні трьох з них, вважалася неуками. Коли по прибутті до Вічного Міста перед нами постало питання про вибір робочої мови для нашого багатонаціонального почту, ми думали недовго й зупинилися на коруальській, оскільки добре знали її і за час перебування на Ланс-Оелі здобули непогану практику в спілкуванні нею.

Відповівши на привітання дівчат, Владислав обдарував їх своєю приязною усмішкою, вибачився і швидко пройшов у прилеглу до спальні ґардеробну кімнату. Білява Сесиль провела його захопленим поглядом, а помітивши, що я дивлюся на неї, густо за шарілась і хутенько кинулася розсувати штори й розчиняти вікна. Спальню залило яскраве сонячне світло, повіяло приємною ранковою свіжістю, зовні чувся заливчастий спів пташок у двірському парку. На Грані Палатина, в її південній півкулі, де розташовувався королівський палац, зараз була пізня весна — моя улюблена пора року.

Я прибрала Леопольда зі своїх грудей, підтяглася й сіла в ліжку. Ґрета дбайливо поправила подушки, щоб я могла спертися на них спиною, а кіт усівся у мене в ногах і став розпитувати, що мені сьогодні снилося. Він захопився тлумаченням снів півроку тому, коли відвідував разом з нами лекції з класичної прекоґностики (коротше, з гадання), і перш ніж ми схаменулися, встиг поповнити свій словниковий запас хитромудрими термінами, які вживав геть не до ладу, орієнтуючись переважно на їхнє звучання, а не на значення. Попервах це було смішно, потім стало сумно, і ми заборонили Леопольдові брати участь у наших заняттях. Але запізно — шкоду вже було заподіяно…

У дальньому кутку кімнати пролунав мелодійний передзвін. Ґрета сходила туди, відчинила маленькі дверцята в стіні й дістала з заглиблення срібну тацю зі сніданком. Вранці подвійне смикання шнурка надсилало сиґнал також і на кухню, де для мене швиденько готували легкий сніданок, який по спеціальній системі вбудованих у стіну ліфтів, доправлялася в спальню. Що ж до Владислава, то йому зазвичай накривали стіл на терасі наших покоїв, і там він снідав у веселому товаристві молодих інквізиторів та придворних котів.

Повернувшись до ліжка, Ґрета поставила тацю мені на коліна і прибрала кришку з тарілки, де лежала вельми апетитна на вигляд підрум’янена булочка. Вона та ще кілька тонких скибочок сиру, чашка чаю і трохи вершкового масла, складали весь мій сніданок. Мій чоловік жартома називав це пташиним кормом — йому моєї ранкової булочки з сиром та маслом вистачило б хіба що на дин зуб.

Розрізавши булочку навпіл, я намастила її і взялася до їжі. А Сесиль запитала:

— Приготувати вашій високості ванну?

— Ні, золотко, не треба. Сьогодні я прийму душ.

Сесиль умостилася на стільці поруч з Ґретою, розправила на колінах сукню і крадькома зиркнула на двері ґардеробної. В її погляді виразно вчувалося нетерпляче очікування.

Я продовжувала снідати, вдаючи, ніби нічого не помічаю. У перші місяці нашого життя у Вічному Місті, коли в моїй пам’яті була ще свіжа мимовільна зрада Владилава, мене страшенно дратувала пильна увага до нього з боку молодих жінок і, зокрема, юних недосвідчених дівчат на зразок тієї ж Сесилі. Щонайменше два десятки з них були по самісінькі вуха закохані в нього; а тих, кому він просто подобався (але подобався як чоловік), я навіть не рахувала.

Своєю чергою, Владислав мало не казився від того, що при дворі в мене з’явилося чимало палких шанувальників, які жадібно ловили кожен мій погляд, кожне моє слово. Я, втім, віддавна звикла, що подобаюся чоловікам, мені були не в новину їхні упадання, а проте таке масове обожнювання неабияк спантеличувало мене.

Одначе тут ми нічого вдіяти не могли і мусили звикати до постійного перебування в центрі загальної уваги. Ми належали до вузького кола наймогутніших людей у всьому світі, а я, до того ж,