Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Інга погодилася. Адвіан, щоб підтримати її, теж капнув одну краплю собі у вино.
Це був політ навіть не до зірок, а набагато далі, по гранях якихось зовсім шалених всесвітів, де все інше – фарби, почуття, насолода.
І коли Інга прийшла до тями, то відчула, що замість крові по її венах тече найчистіша енергія, принесена звідти, з інших меж.
Флакон Маріл забрав, сказавши, що вони чудово можуть досягти такого самого стану самі, просто для цього знадобиться час і повне розуміння одне одного...
– Ти не заходила в тронну залу? – запитав Адвіан.
– Ні, а що там?
– П'ятнадцять золотих таць, наповнених дорогоцінними подарунками. Усе, що гості дарували з нагоди нашого весілля.
– І тепер ми повинні проводити їх? – приречено запитала Інга.
– Так! А ще доведеться відвідати всі дев'ять королівств. Пам'ятаєш, ми приймали запрошення? Це традиція, люба! Нікуди не подінешся.
– Але ж не всі одночасно? – Інга страдницьки закотила очі.
– Звісно, ні! Так, як нам буде зручно...
Інга поцілувала його в плече. Вона боялася, що після цієї неможливої ночі, вона й доторкнутися до нього спокійно не зможе, але коли дія зілля закінчилася, вщухла й шалена, несамовита пристрасть, а залишилися те, що було: кохання й ніжність.
– Дивно, але немає абсолютно ніякої втоми, – сказала Інга, почуваючись так, немов прокинулася після довгого освіжаючого сну.
– У мене теж... Це через зілля. Маріл сказав, так і має бути...
– Зілля... Цікаво, чого він туди намішав?
– Як завжди: трави і заклинання! Ну що, підемо в тронний зал, подивимося на подарунки?
