Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

– Щоб ніхто не завадив... Щоб ніхто не розірвав... Щоб ніхто не зруйнував моє заклинання... – примовляв він, із пристрастю встромляючи ніж у тверде дерево. 

Потім піднявся, підійшов до вікна і трохи відсунув штору, дивлячись на небо. 

Інтуїція підказувала йому, що потрібно чекати на найтемнішу годину перед світанком. 

Він не міг знати, де тепер Маріл або Інга, чим вони зайняті, але ревно сподівався на те, що дівчисько зникне просто з ліжка.  

Адвіан, збожеволівши від горя, кинеться до Біра, а той у безсилій люті стане гризти поли свого халату...

Бір мстиво посміхнувся, уявивши, який розпач охопить усіх в Уаджиті. Адвіан так закоханий, що, втративши Інгу, мабуть, і зовсім відмовиться від одруження, навіть після того, як мине визначений термін.  

Таким чином король Ектор і королева Естелла ніколи не отримають  собі бажаних спадкоємців.

Бір неуважно крутив каблучку на пальці й дивився, як небо темніє, змінюючи колір, як тікають з нього, валяться за край лісу бліді передсвітанкові  зірки.

– Час!

Бір повернувся до столу й задув свічку. 

Потім, у цілковитій темряві прочитав заклинання вогню. 

Від кола, окресленого ножем, почало виливатися слабке світіння. По поверхні  столу зарухалися тіні, що  не належали цьому світу.  

Вони прийшли на поклик чаклуна зі світу, який  перебуває за межею видимих речей. 

Рідко звертався Бір до їхньої допомоги, але завжди щедро напував їх  кров'ю і зіллям, тож вони завжди з'являлися на його заклик. Вони не могли нічого створити самі, але на короткий час могли збільшити втричі силу того, що створив би чаклун.

– Нехай зараз відкриється портал, що веде в нікуди. Нехай вихор зім'ятого простору навіки закриє шлях назад, щоб ніхто нічого не побачив, щоб ніхто нічого не зрозумів, щоб ніхто нічого не знайшов! – прошепотів Бір тьмяним, наче неживим голосом, і повернув всередину камінь на каблучці.