Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Ролена перебувала в прекрасному настрої. Легкий сум за тим, що Адвіан втрачений назавжди, все ще трохи стискав її серце. Адже не так легко відмовитися від мрії, яку ти плекала стільки часу. Але зрештою, життя триває!
Вона повернеться в замок і почне готуватися до пишного прийому. Давненько не влаштовували в Даяді гарних свят! Але тепер є і привід. Намічається наречений для її старшої дочки, і було б нерозумно упускати таку вигідну партію. Ну а для неї самої теж є подаруночок: батько цього нареченого – король-вдівець у розквіті сил і років. До того ж досить привабливий зовні.
Бір виїхав із замку разом із Роленою, але як і минулого разу, вирішив не чекати, а швидко поскакав уперед.
Думка про те, щоб розлучити Адвіана і Інгу все сильніше палила його ревниве серце.
Спершу він хотів усе зробити в лісі недалеко від Уаджита, але потім усе таки вирішив, що у власній лабораторії буде спокійніше й безпечніше. У лісі його може хто-небудь побачити і тоді не допоможе ні сила, ні висока посада при дворі. Дурна Ролена не стане заради нього сваритися з Уаджитом.
До того ж Біру зовсім не сподобалося те, з яким натхненням вона розмовляла з Сауром, як згадувала його колишні заслуги перед королівською родиною.
Але Саур – це діло другорядне. Старий пройдисвіт поки не збирається повертатися в Даяд.
На прохання Маріла він погодився на невизначений час залишитися при дворі короля Ектора.
Біру здавалося, що якісь невідомі сили ополчилися проти нього, але чаклун не збирався без бою здаватися на милість цих сил. Спершу він розбереться з Інгою, щоб її недосяжний образ більше не терзав його чуттєвість, а вже потім – з усіма іншими.
Провести ритуал у лісі недалеко від замку, Бір хотів ще й тому, що так він зумів би на короткий час придушити силу Маріла.
А от що далі від джерела енергії – то важче його знешкодити.
Ідею про те, щоб змусити Лулу вкрасти якусь річ із кабінету Маріла, Бір майже відразу відкинув. Нерозумно, підозріло і може зіпсувати весь план.
Але Біру і тут пощастило. Від робочого халата мудреця відвалився нижній ґудзик, а Маріл цього не помітив.
Ґудзик Бір підібрав і сховав як найдорожчий скарб. Тепер він в будь-якому місці отримає доступ до потрібної енергії.
Той факт, що Ренальд не поїхав додому разом із ними, а сказав, що залишиться в Уаджиті ще ненадовго був підозрілим, але Бір вирішив поки що не думати про це.
Шостим чуттям або вродженою інтуїцією він розумів, що сьогодні на світанку – найвдаліша нагода позбутися Інги, тож гнав коня на повну силу, щоб потрапити додому якнайшвидше.
Він не став прощатися з Лулою, а просто поїхав геть. Від цієї нетями тепер мало толку. До того ж вона може зв'язатися з ним, якщо знадобитися допомога, або в замку станеться що-небудь важливе.
Прискакавши в Даяд, Бір кинув коня, з боків якого пластівцями падала піна, на подвір'ї, і побіг у свою лабораторію.
– Сталося якесь лихо, пане? – запитав довірений слуга, зустрівши його на порозі.
Він саме прибрався на столі: протирав порожні пробірки від пилу і ставив їх, неодмінно, на те саме місце, як наказував чаклун.
Книжок і зілля йому суворо заборонили торкатися.
Бір не тільки добре платив, а й вселяв слугам майже забобонний страх, тому всі його бажання виконувалися беззаперечно.
Бір зрозумів, що його хвилювання відбивається на обличчі, і неймовірним зусиллям волі змусив себе прийняти свій постійний, гордовито-презирливий вираз.
– Ні, нічого. Ти можеш іти!
– Я вам сьогодні ще знадоблюся? – шанобливо поцікавився слуга.
– До ранку не знадобишся.
Слуга вклонився, зігнувшись до самої підлоги, і позадкував до виходу.
Цього разу Бір ретельно замкнув двері, щоб ніхто, навіть випадково, не зміг йому завадити!
Він закрив усі штори на вікнах і запалив лише одну свічку.
Потім очистив місце на столі, дістав із кишені ґудзик і, чи то посміхаючись, чи то скалячись, певний час його розглядав, обмацував, міцно стискав у долонях, поки його пальці не вловили енергію мудреця.
– Шкода, що не можна полонити твою силу назавжди, – пробурмотів чаклун.
Ритуальним ножем він зробив надрізи на трьох пальцях, видавив по одній краплі крові з кожного пальця в порожню пробірку і щільно її закупорив.
У такий спосіб він убезпечив себе від Маріла і зробив так, що той не зуміє допомогти Інзі в найскрутніший момент.
Бір трохи нагрів пробірку на вогні свічки і струснув. Скло спалахнуло зсередини, тихо замерехтіло і скоро згасло.
Тепер Маріл ніяк не зможе йому перешкодити. Звісно, він зрозуміє: трапилось щось зле, і швидко поверне все назад, але вже буде пізно. У найвідповідальніший момент його сила не спрацює. А Біру тільки того й потрібно!
Тим же ритуальним ножем, на якому залишився відблиск крові, чаклун накреслив на столі навколо пробірки коло і кілька разів поглибив його краї.
