Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Розказане Ренальдом не стало для Адвіана новиною.
Але той факт, що чаклун, на думку Ренальда, затіяв якусь свою, незрозумілу гру, насторожив принца. Мир і благодать у сусідньому королівстві дуже важливі для збереження їхнього власного спокою.
– Так він намагається впливати на Ролену? – уточнив Адвіан.
Вони розташувалися в невеликій їдальні, спеціально призначеній для затишних переговорів. Адвіан наказав принести з кухні глечик вина і легкі закуски.
Звичайно, за правилами етикету, Ренальд мав, по приїзді, зразу привітатися з королем і королевою, та Ектор, напевно, затримав би його розмовами, тому Адвіан вирішив спершу обговорити нагальніші справи, а вже потім зайнятися дотриманням правил і звичаїв.
– Підозрюю, що намагається... На свою користь... Його поведінка змінилася, – Ренальд понизив голос, усе-таки побоюючись чужих вух, – начебто й нічого певного, але з'явилося таке, що мене насторожує... А ще ця історія з Інгою. Раніше Бір не домагався дівчат, у всякому разі в замку – це суворо заборонено.
Адвіан не так добре знав Ренальда, тому не міг бездумно довіряти його словам. Але вони підтверджували все, сказане Інгою. І побоювання в Інги були ті ж самі, що й у принца Даяда.
– Гадаєш, чаклун не відступиться від своїх задумів?
– Бір їде на свято разом із Роленою. То краще вам не втрачати пильність.
– Навряд чи він наважиться зазіхнути на мою дружину, майбутню королеву Уаджита.
– Ти погано його знаєш. Якщо він щось задумав, то може піти напролом, по головах.
– На своїй території – можливо, – Адвіан знизав плечима, – Але тут... Він ризикує власною шкірою.
– Бір хитрий і діятиме обережно. У нього скрізь є шпигуни і вірні спостерігачі. Платить чаклун щедро.
– У замку? – спохмурнів Адвіан, – Це було б занадто. Наші слуги нам віддані, їм нема на що скаржитися. Але якщо хтось і справді сповіщає його про те, що відбувається в Уаджиті, то це йому вилізе рогом, нехай його духи заберуть!
– Я тебе попередив. Раніше я б і сам посміявся над своїми підозрами, але тепер думаю, що Бір стає небезпечним. – Ренальд покрутив у пальцях келих з вином і відставив його вбік.
– То ти через це приїхав раніше за інших?
– Не тільки. До всього іншого мене турбує душевний стан моєї сестри. Ти знав, у Ролени на тебе серйозні плани?
Адвіан ледь не закотив очі догори, до ліпної стелі. Десь у глибині душі він підозрював, що подібної розмови не уникнути.
– На минулому святі я не давав їй ані найменшої надії, тому не відчуваю за собою жодної провини, – відповів він зі спокійною усмішкою, нічим не видаючи свого роздратування.
– Мені це відомо. Але Ролена так готується до свята, немов від вашої зустрічі залежить усе її життя...
– Сподіваюся, в неї вистачить розуму не демонструвати свої бажання надто бурхливо. Вибач, але я вже помітив, що твоя сестра не завжди вміє стримувати свої пориви...
– Тому я й хочу відволікти її увагу від тебе і повернути на когось іншого, не менш гідного, – стримано відповів Ренальд.
– Гідних буде достатньо. Запрошені всі знатні родини дев'яти королівств. Очікується близько трьохсот гостей разом із прислугою. Але, найімовірніше, їх буде більше. Серед них напевно знайдеться хтось, хто більше підійде на роль нареченого. До того ж, я сьогодні одружуся і зустрічати гостей уже буду разом із дружиною. Тож Ролені доведеться прийняти цей факт.
– Гаразд. Постараюся переконати її... Це все, що я хотів з тобою обговорити.
– Тоді ходімо. Покажу твої кімнати. Потім відвідаємо короля і королеву, інакше вони почнуть дорікати мені в недотриманні придворного етикету.
– Мені не потрібні окремі покої. Я можу спокійно розташуватися в якомусь мисливському будиночку в лісі, – заперечив Ренальд, піднімаючись.
Він так нічого не з'їв і не випив – аж надто турбувала його ситуація, що склалася.
Адвіан із розуміючою посмішкою похитав головою.
– Королівські родини будуть розміщені в замку. Це персональне розпорядження мого батька… А де твої речі?
– В стайні, там само як і кінь. Між іншим, я дещо привіз. Ця річ напевно належить одній із дівчат...
Повернення сумки Інгу здивувало і навіть приємно порадувало. Вона якось зовсім забула про те, що потрапила в міжсвітовий портал із сумкою на плечі.
Інга витрусила речі на ліжко і почала перебирати їх. Дивні почуття охоплювали її. Вона лише близько двох тижнів перебуває в Уаджиті, а здається – цілу вічність.
І ця сумка потрапила до неї в руки, немов із якогось іншого життя, яке невідомо ким було прожите.
Гаманець із банківськими картками, телефон, невеличка косметичка, електронний ключ від магазину: «Модно і доступно».
На дні, за підкладкою дівчина намацала золоту каблучку, яку подарував їй Сергій і, не оглядаючи, повісила на виступаючу завитушку філігранного свічника. Нічого в душі більше не було: ні ненависті, ні злості, ні жалю.
