Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Ну прямо – Сезам відкрийся! – зі сміхом промовила Ліка і підморгнула Олесі, – сподіваюся, нам від розбійників не доведеться тікати...
– Або від Алі-баби, – дуріючи, додала Олеся.
Але замість печери, повної небачених скарбів, відкрився широкий коридор, осяяний фосфоричним світлом, яке невідомо звідки виходило.
Дівчата переглянули у своєму житті чимало фільмів жахів, тому коридор цей нагадав їм вхід у якесь пекельне підземелля, і вони мимоволі затремтіли, ступивши під його кам'яні склепіння.
Але недовго проблукавши лабіринтами звивистих мерехтливих переходів, усі піднялися кам'яними сходами й опинилися на вершині скелі просто неба.
Інга мимоволі замилувалася цими величезними, переливчастими зірками, кинутими по небу, наче розсипи дорогоцінного каміння.
У центрі кам'яного майданчика, на круглій галявині посеред яскравої трави і небачених різнобарвних квітів, стирчало невисоке сухе дерево з довгими кострубатими гілками.
– І це осередок магії? – запитав Адвіан, мимоволі гублячись перед настільки дивним символом смерті серед буяння життя.
Адже згідно з легендами, вишневе дерево розквітало ще тоді, коли жодного з дев'яти королівств не існувало і у спомині.
Тишу яснозоряної ночі раптом прорізав гучний і вимогливий рик Кайтани, а наступної миті камені під ногами легенько здригнулися.
– Вона знайшла скелю виверн і впізнала її! – задоволенно сказав Маріл, – адже то – і її батьківщина!
– З нею нічого не трапиться? – стурбовано запитав Адвіан, мимоволі відшукуючи у своїй свідомості голос Кайтани.
Незабаром у його голові зазвучав тихий, утробний гуркіт: так виверна воркувала, коли бувала спокійна і щаслива.
– Можливо, їй вдасться взяти силу в споконвічної магії, – зауважив Маріл, – голоси тих виверн, що пішли і досі лунають серед цих каменів.
– Я нічого не чую, – промовив Адвіан.
– Ти навчишся їх чути… – Маріл, жмурячись, подивився на небо, і всі, немов за командою, підняли очи до гори, – Але сьогодні ми прийшли сюди не за голосами. Час починати весільний обряд.
