Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Картки, – пробурмотів Інга. – Кому потрібні тепер ці банківські картки!
До кімнати увійшов Адвіан. Він залишив Ренальда розмовляти з королем, а сам пішов, пославшись на невідкладні справи. А по дорозі заглянув до кабінету Маріла.
Бо спершу весілля, а вже потім – пошуки шпигунів.
– Що це? – запитав Адвіан, беручи в руки телефон: сріблястий, блискучий Samsung останньої моделі із широким екраном.
– Такий прилад, щоб розмовляти, – відповіла Інга, витрушуючи з сумки останнє: зім'яті чеки, гумку для волосся, кілька розталих шоколадних цукерок.
– А без нього ви не можете розмовляти?
– Це щоб... ну от припустімо, ти хочеш поговорити з кимось, хто в сусідньому королівстві. А їхати туди – довго. Ти вмикаєш цю штуку і говориш на відстані. Розумієш?
– Справді?
– Тільки тут він, ясна річ, працювати не буде. У вас же немає наших технологій!
– Цікаво... Залишиш усі ці речі собі?
– Поки що залишу, – відповіла Інга.
У неї все одно б зараз не піднялася рука позбутися минулого життя. Можливо, після, коли вона стане повністю до цього готова…
– Тоді поговоримо про наше одруження, – сказав Адвіан, недбало кидаючи телефон назад на ліжко, – Маріл вважає, що твоя ідея здійснити ритуал біля сухого дерева не позбавлена сенсу. Це допоможе дати імпульс, енергію для майбутнього відродження. Обряд проводитиметься вночі, бо з першим променем світанку мої батьки мають нас благословити...
– Полетимо на Кайтані? – запитала Інга.
– Ні, поїдемо верхи. А Кайтана полетить вільно. Я хочу щоб вона теж була присутня на нашому весіллі. Але шлях до вишневого дерева займе якийсь час. Тому нам потрібно виїхати до заходу сонця.
– Залишилося не так багато часу, – Інга насупилася, – Але я зовсім нічого не знаю про цей обряд. Напевно потрібна сукня і що там ще… прикраси, вінок, свічки...
– Нічого особливого не знадобиться. Можна і зовсім без одягу, головне – говорити правильні слова і робити правильні дії, – сказав Адвіан, обіймаючи її за плечі.
– Без одягу! Ну ти й сказав...
– Усе необхідне візьме Маріл. А завтра будемо зустрічати гостей...
– Звісно, гості! Це ж почнеться справжній бедлам. А нам обов'язково бути присутніми на цьому балу? – запитала Інга і зітхнула приречено.
– Обов'язково... Але не хвилюйтеся, Ваша майбутня Величносте, батько не так часто влаштовує свята. Цілком можна звикнути.
– Добре! Тільки заради тебе, – зніяковіло посміхнулася Інга.
