Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Вони розташувалися в саду під розлогою яблунею, гілки якої хилилися майже до самої землі.
– Тобі не байдуже, про що стануть пліткувати слуги? Вони завжди знаходять привід для чуток, – принц байдуже знизав плечима і легенько полоскотав травинкою Інзі шию.
– Не знаю... Мабуть, однаково... Я часто плювала на те, що кажуть про мене інші... Тільки я ніколи не опинялася в подібній ситуації, тому хочу бути справедливою!
– Мені зрозумілі твої бажання. Але в Лули дуже непростий характер, вона може прийняти твою великодушність за слабкість...
– Ти так добре її знаєш? – запитала Інга, піднімаючись.
Важко бути справедливою, коли ревнощі так і шкребуть по серцю гострими котячими кігтиками.
– Досить добре...
– Ну нехай тоді... Якщо тобі самому неприємно на неї дивитися, жени її до біса. Тільки, чур, я в цьому не беру участі! Ця розмова про Лулу й так доволі безглузда...
– Згоден! Давай поговоримо про інше, – Адвіан нахилився і губами наблизився впритул до губ Інги, – Ти готова провести весільний обряд сьогодні вночі?
– Це складно? – Інга ловила його подих.
– Ні, не складно. Потрібно два свідки: чоловік і жінка, а ще той, хто виголосить весільні промови.
– А твої батьки?
– Батьки наречених на весіллі не присутні. Після ритуалу ми самі прийдемо до них, і вони нас благословлять...
– І де ми його проведемо?
– Традиційно – на березі моря. Раніше весільну церемонію проводили біля вишневого дерева, але після того, як воно засохло, ритуал довелося змінити...
Інга ткнулася йому в губи, і очі її загорілися.
– А я хочу біля вишневого дерева! – прошепотіла вона.
– Непогана ідея, – погодився Адвіан, – але треба запитати в Маріла. Якщо це можливо...
– Можливо чи ні, але я так хочу! – серйозно промовила Інга, – Це буде символічно. Нам же доведеться…
– Та он де вони! Під деревом милуються!
Веселий голос, що пролунав позаду і обірвав розмову, належав Олесі.
Інга й Адвіан обернулися.
– А ось і другий свідок, – неголосно сказав Адвіан, піднімаючись, щоб привітатися з Ренальдом.
