Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

Загорнувшись у плащ, принц обережно вийшов із замку і попрямував до стайні.

Звісно, не можна було осідлати коня, не потривоживши нічного працівника. Але той, цілком відданий принцу, пообіцяв тримати в таємниці його нічну відлучку.

Ренальд кинув погляд на замок. Вікна лабораторії Біра виходили на інший бік, тому зі своїх покоїв він нічого бачити не міг. Ворота добре проглядалися тільки зі східних бійниць. Але Ренальд все ж сподівався, що чаклун спокійнісінько спить у своїй кімнаті, а не вештається нічним замком.

Принц вивів коня за ворота, сів верхи і ступом, щоб стукіт копит не порушував нічну тишу, попрямував до лісу. 

І лише коли замок зник за деревами, він пустив коня навскач, наскільки дозволяла темрява і дрімучі хащі.

Центральною дорогою, придатною для карет і численної свити, шлях до Уаджита займає півтора дня. 

Але Ролена, яка любила атмосферу подорожей, нарікала, що цього недостатньо, тому  розтягувала задоволення, зазвичай, ще на один день, роблячи дорогою привали для полювання та пікніків.

Ренальд же, який взяв найжвавішого і найвитривалішого коня, дістався до водоспаду за кілька годин, коли над землею вже тонким сизим покривалом стелився світанок. 

Там принц зупинився ненадовго, розраховуючи потрапити в Уаджит вже до полудня.

Щоправда він ще не придумав, чим пояснити мету свого візиту. Сказати те саме, що й Ролені – не зовсім ввічливо по відношенню до короля Ектора та королеви Естелли, які завжди чудово організовували свята й уміли влаштовувати гостей зі всілякими зручностями.

Чи не краще сказати, що йому в якійсь невідкладній справі знадобився Адвіан?  Вони, звісно, не близькі друзі, але все ж  таки, спільні справи у них є. Або виправдатися бажанням відвідати Саура? 

Ні, все це не годиться. Правильніше  буде – послатися на сумку.  Знайшлася річ однієї з дівчат, тож він і вирішив негайно привезти її, вважаючи, що це може бути важливо.

Давши коню перепочити, Ренальд поскакав далі. 

Спокійно минув кордон, бо знав: у цих місцях дозору немає. А якби й був, то його б  так чи інакше безперешкодно пропустили до королівського замку. І навіть без супроводу. 

Незадовго до полудня з'явилися вежі Уаджита, які яскраво виблискували на сонці. 

Сповільнившись, Ренальд поїхав краєм парку, прилеглого до лісу.

На березі невеликого ставка, спиною до нього, стояли дві дівчини. Ренальд одразу впізнав Ліку і вирішив, що та, яка поруч із нею це – Інга. А з Інгою вони подружилися.

Принц спішився і попрямував до них. 

– Інга! – окликнув він, і дівчата разом обернулися. 

Але друга дівчина виявилася не Інгою, хоч і була схожа на неї зростом, фігурою і кольором волосся.

– Та це ж  Ренальд!  – вигукнула  Ліка і весело замахала руками.

Друга дівчина посміхнулася. Від цієї посмішки в Ренальда страшно заколотилося серце.