Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Лула блукала замком, робила заклопотаний вигляд і ретельно оглядала кожен доступний куточок.
Така поведінка нікого не дивувала і не насторожувала. Перед святом багато роботи і дівчина, яка допомагає на кухні, цілком може дбати і про чистоту кімнат.
Звісно, чистота кімнат для гостей Лулу зовсім не турбувала. Вона шукала білий віск.
Скориставшись відсутністю Адвіана, обстежила його кімнату, але нічого не знайшла.
З великою обережністю відчинила замкнену скриньку, що стояла на підвіконні.
У цій скриньці Адвіан іноді зберігав коштовності, призначені для неї або ще для когось, і дівчина завжди хотіла знати, що й кому він дарує, тому примудрилася добути ключ.
Та й там воску не було.
Кусаючи губи, Лула зупинилася посеред кімнати, роздратовано дивлячись на розкидане ліжко, в якому Адвіан та Інга провели цю ніч.
Згадала, що Адвіан ніколи не засинав поруч із нею, а завжди після любовних ігор відправляв її геть з кімнати. Це було прикро, але Лула звикла і вже навіть не просила зостатися, мовчки забирала одяг і йшла сама.
– Вранці повернешся! – завжди недбало кидав їй Адвіан...
Лула підійшла до ліжка, у розпачи впала на нього і притулилася обличчям до тонких простирадл, що зберігали запах їхніх тіл.
Якби тільки могла вона дістатися хоча б ще раз до Адвіана! Ласкою змусила б його сказати все, що їй потрібно.
Але принц тепер не на крок відходить від клятої дівки!
Лула почула якийсь шуркіт в глибині коридору, підхопилася і квапливо почала вдавати, ніби заправляє ліжко.
Але звуки пролунали десь вдалені і щезли...
І Лула знову замислилася. Чаклун хоче, щоб вона йому допомагала? Так нехай і сам їй допоможе! Добре, якби ця Інга застукала Адвіана з нею в ліжку... Утім, не тільки з нею. А з двома або навіть із трьома дівчатами. Оце буде весілля!
Але для цього принц має випити достатньо вина. А ще...
Лула мстиво посміхнулася, вишкіривши зуби. Потрібно додати у вино якесь любовне зілля, щоб Адвіана здолала несамовита пристрість...
І показати все це Інзі. Нехай помилується на свого коханого!
Виверт старий, але діє безвідмовно. Дурні і закохані наречені, зазвичай, не прощають зради, а наскільки Лула зрозуміла: Інга від такого і зовсім оскаженіє. Це видно з її шалених, палаючих очей, з гордовитого виразу обличчя.
Лула люто зім'яла постіль, жбурнула подушку на підлогу і вийшла з кімнати.
Можливо, віск зберігається в кабінеті Маріла? Але туди їй доступ категорично заборонений. Можна спробувати проникнути таємно, та якщо її там спіймають – біди не оберешся. Кабінет завжди прибирає одна й та ж служниця. Ніхто інший не сміє туди увійти без дозволу.
До того ж, для непрошених гостей Маріл міг залишити в кабінеті якісь хитрі пастки. А Лула дуже боялася бути спійманою на крадіжці. Тоді її не тільки з ганьбою викинуть із замку, а можуть й вигнати з королівства – в Уаджиті законів дотримуються неухильно.
А ще й Патіша, відьма стара! Уявила, що тепер, буцімто, отримала над нею владу!
Це питання теж потрібно обговорити з Біром. Якщо бабця буде упиратися і не захоче з власної волі повернутися назад у свою халабуду, то нічого не поробиш – доведеться її позбутися. Вона вже й так достатньо пожила на світі, достатньо й наробила усіляких гидот!
Заспокоївшись такими думками, Лула вийшла з кімнати і попрямувала на кухню допомагати кухарям. Інакше її відсутність стане надто помітною.
А в цей час Патіша, ховаючись у глибокій ніші, стежила за тим, як її правнучка виходить із покоїв Адвіана.
Патіша ще не вирішила, на який бік їй стати, але все ж таки схилялася до того, що заступництво короля й королеви Уаджита надійніше за примарні обіцянки Лули та жменьку коштовностей, які, – і стара в цьому анітрохи не сумнівалася – доведеться виривати з рук жадібної правнучки зубами.
Патіша була впевнена, що Лула плете проти Адвіана інтриги, але щоб говорити безпосередньо з принцом, потрібно мати доказ.
Зв'язок із чаклуном сусіднього королівства, навіть надто близький, за злочин не вважається. В Уаджиті немає суворих норм поведінки. Кохайся з ким хочеш, якщо це не заважає іншим і не порушує законів.
То чому б Патіші не відкусити від кожного пирога?
Трохи подумавши, хитра стара вирішила поговорити не прямо з принцом Адвіаном, а з його дивною нареченою і попередити її, щоб вона не зводила очей з підступної служниці, від якої усякої підлості варто очікувати.
Патіша й гадки не мала, що Адвіан тримається тієї ж думки, і що саме зараз він знову намагається умовити Інгу відправити Лулу із замку, хоча б на час свят.
Але Інга залишалася непохитною.
– Ти ніяк не можеш зрозуміти, любий, – говорила вона, лежачи головою на колінах Адвіана і мружачись на сонячні відблиски, які тріпотіли у зеленому листі, – Я не хочу, щоб мене вважали злісною стервою! Усі знають, що ця Лула була твоєю постійною коханкою. А якщо ти зараз викинеш її під три чорти, почнуть шепотітися, що це саме я зажадала прибрати дівчину із замку, бо не витримую конкуренції... До того ж дівчина – розумниця, красуня, спритна робітниця, і провина її полягає лише в тому, що вона колись крутила шашні із принцом... А я ніякої конкуренції не боюся! Розумієш?
