Руда магія і повна торба пригод - Ляна Аракелян
– Ви вперше в майстра? – усміхнувся цирульник.
– Помітно?
– Не переживайте, все буде чудово. Я підстрижу вас так, щоб волосся відростало найчудовішим чином.
Він розвернув мене до себе обличчям і скомандував:
– Нахиліть голову назад.
Щойно я це зробила, на волосся полилася тепла вода з ароматом ромашки. Я заплющила очі й вирішила не відкривати доти, доки майстер не закінчить роботу.
Стрекотіли ножиці, цирульник наспівував популярну пісню «Кохання, кохання, а що ж потім?» Мені дуже хотілося розплющити хоч одне око, але я мужньо терпіла і чекала на остаточний результат. Нарешті волосся обдало теплим струменем повітря.
– Можете помилуватися собою, – задоволений своєю роботою сказав Коник.
Я обережно розплющила одне око... потім друге. Із дзеркала на мене дивилася молода симпатична дівчина, зовсім не схожа на ту Руту Морошкіну, яку я знала до цього. Цирульник якимось неймовірним чином уклав волосся єдиною хвилею назад. Від чого очі стали виразнішими й яскравішими. Я відкрила рот від захоплення.
– Це я?
– Звичайно, – розсміявся цирульник, схопивши себе за вус.
Я встала і підійшла до дзеркала, продовжуючи розглядати відображення. Сказати, що я стала гарною – не сказати нічого. І тут я помітила, що в дверях стоїть Герман. Його теж підстригли. Тепер вилиці стали чіткішими, злегка загострилося підборіддя, а в очах... в очах можна було потонути.
– Як тобі? – запитала я.
Хоча, можна було й не питати. Він не зводив із мене захопленого погляду. Цирульник зняв із мене накидку.
– Який балакучий у вас молодий чоловік! – розсміявся Коник.
– Дякую, пане цирульник, – тільки й змогла видавити я.
– Радий був допомогти! Потрібна буде весільна зачіска – ласкаво прошу.
Я почервоніла, а ось Герман анітрохи не збентежився і відповів за нас обох:
– Обов’язково. Тільки до вас!
Усе. Щоки залило так, що зникли веснянки. Герман підійшов, узяв мене за руку і повів за собою, на ходу повідомивши мені, що за все вже заплатив.
На вулиці він зупинився і ще раз розглянув мене.
– Я знав, що ти незвичайна, – цілуючи, сказав він. – І ти дуже смішно ніяковієш.
Ми, взявшись за руки, попрямували до ельфійської крамниці, де я виторгувала за п’ять срібняків два шампуні для швидкого росту волосся. Як не намагався ельф закочувати очі, заламувати руки, закликати на допомогу Альмара – я твердо стояла на своєму. У підсумку він здався. Я була дуже задоволена – виторгувала цілих півтори срібняки!
– Кхибра йде ввечері на побачення, – сказала я і відчула, що знову починаю червоніти.
– А твого Шафрана вона не хоче взяти з собою, – розсміявся Гера.
– Я домовлюся з ним. Давай на зекономлені гроші купимо що-небудь солоденьке?
– Давай, – погодився Герман.
І ми зайшли до крамниці солодощів. Очі розбіглися. У вітринах стояли неймовірні тістечка, торти, рулети, печиво, вафлі, цукати й усілякі льодяники. Окремо лежали шоколадні цукерки та шоколад. Я очима відданого собаки дивилася на Германа, він веселився.
– Що будемо брати?
– Тістечка і цукерки, – видихнула я.
– Згоден.
Ми дуже довго сперечалися. Але взяли персикові тістечка з легким лимонно-базиліковим кремом і мигдальною крихтою. Герман сам вибирав цукерки, я вирішила повністю покластися на його смак.
У кімнаті все стояло догори дибом: Кхибра збиралася на побачення. Коли я увійшла, то вона радісно кинулася мені на шию.
– Нарешті! Ой, ти підстриглася? – вона відсторонилася і роздивилася мене. – Як же тобі добре з новою зачіскою!
– Дякую! А що в нас за орочий погром?
– Врятуй мене! Мені нічого вдягнути!
– Руто, не здумай їй допомагати! Я запропонував сто варіантів – вона від усіх відмовилася! Те їй занадто буденно, це – надто просто, ось те – пафосно, а ось це – нікуди не годиться, – ображеним тоном заявив фамільяр.
Я закотила очі, поставила на стіл тістечка.
– Одне твоє, – запропонувала я.
– Дякую, – тролиця дістала з коробки тістечко.
Я швидко розсортувала речі і витягла бузкову сукню з ніжною вишивкою на манжетах.
– Для першого побачення – це те що треба.
– Думаєш? – з набитим ротом запитала Кхибра.
– Упевнена.
– Дякую, Руточко! Ти – просто красуня. А як Герман? Оцінив стрижку.
Я кивнула і підморгнула їй.
– Ти не знаєш, коли повернешся?
– До дванадцятої буду точно. Я постукаю.
– Залиш, мені зараз не до любовних перипетій. Є дуже важлива інформація. Потрібно всім сьогодні зібратися. І, так, доведеться покликати близнюків.